Мова як складова національної ідеології
І. УКРАЇНСЬКА МОВА - НАЦІОНАЛЬНА МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Мова, кожне слово не випадкові у світі, у кожного - божественна, космологічна біографія.
Кожна національна мова - це нація у | слові, це Дім національної душі, модель світу, проекція дійсності на площину мовлення Стефанія Андрусів.
1. Мова як складова національної ідеології
Складовою української національної ідеології, що була вирішальною для проголошення незалежності, сприяла духовому зростанню нації, формувала підгрунтя самоствердження українців, с мовна політика.
Засади її визначає стан:
• мови в державному просторі;
• мови в духовому просторі;
• мови в культурно-освітньому просторі.
1.1. Мова в державному просторі
Усі заборони української мови, починаючи з часів Петра І і закінчуючи указами совєтського часу, стосувалися мови як ідеології. Метою імперії СРСР було знівелювати історичні відмінності української та російської мов, сплюндрувати національні традиції, витіснити українську мову з низки стилів, що, зрештою, мало 'творити новий совєтський народ. Для виконання цих завдань ідеологи створили цілу вертикаль, що різними методами впроваджувала засади Маркса, Енгельса, Леніна, виховуючи жовтенят, піонерів, комсомольців. У мовному плані механізм денаціоналізації проходив через етап домовленості: .холодне покоління слід навчити перемикати мовленн*євий код з українського на російський, а далі - перехід цього покоління на російську одномовність - лише справа часу’.
Формування національної держави передбачає наявність власної ідеологічної основи. Відтак, проаналізуймо мовні набутий України. Від 1989 року діє закон „Про мови в Українській РСР”, що відбиває реалії совєтської держави, Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року * закінчила термін свого існування, „Програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2005 роки”2, 10-та стаття Конституції України та Рішення Конституційного Суду України щодо застосування державної мови органами державної влади начебто перебувають у цілковитій гармонії з потребами українців.
Ліс реально все виглядає по-іншому: в Україні не розроблено концепції державного мовного будівництва, не напрацьовано належної законодавчої бази, що забезпечувала б духову цілісність держави, не створено спеціалізованих інституцій для виконання програм мовного розвитку, що сприяли б всебічному розквіту української мови як державної. Правовий нігілізм (затверджений в державі) не мас важелів для виконання і засобів для покарання порушників мовного законодавства, а пересічним мешканцям України ЗМІ постійно накидають думку про багатонаціональність Української держави, забуваючи, що останній перепис населення засвідчує моноетнічність наші - українців 77,8 % („українці переважають навіть у таких областях, як Донецька (56,95 %), Луганська (58 %) та Одеська (62,8 %); причому в більшості областей (у 17 з 24) українці становлять від 80 % до 97,5 %”*). Неабияку загрозу для України несе й Європейська хартія регіональних мов, що захищає російську мову, яка начебто є загрозою в Україні.
Сьогодні маємо парад проголошення мовних суверенітетів на сході й півдні України (які є зневагою до 10-ї статті Конституції) і повну бездіяльність влади. Фахівці твердять про катастрофічне звуження сфери застосування української мови, яке йде до критичної межі, а професор Костянтин Тищенко зазначає, що ситуація аж занадто нагадує „третій етап злиття націй”, тобто це - „сталінізм у дії”. Висновок дуже простий: тріюмфальну ходу російської мови не трактовано як загрозу національній безпеці України, мовна політика - надмірно обережна, а національна ідеологія, ймовірно, взагалі відсутня.
Звернімо увагу!
І на території України: 2,5 тис. державних шкіл - це школи з російською мовою викладання, 35 % студентів здобувають освіту російською мовою, 55 % бібліотечного фонду України - російськомовні книжки, 80 % газет видаються тією ж російською. З 11 тисяч зареєстрованих в Україні періодичних видань - 8 тисяч російськомовні. У Криму, де проживає 600 тис. українців, працює 4 українські школи.
Порівняймо: Росія (на закони якої ми щоразу озираємося) - етнічно багатонаціональна країна, проте вона міцно тримає в руках основу своєї держави - мову (функцію закон про „Статус російської мови як державної”, цільова програма.
Російська мова Товариство російської мови). Зрозуміло, що «наша держава нам потрібна насамперед задля того, щоб зберегти й розвивати свою мовну й духовну самостійність як найголовнішу ознаку гідності саме в загальнолюдському розумінні». Невизначеність мовної ситуації неминуче повертає вектор нашого розвитку чи то на Схід, чи то на Захід. Крім того, доведено, що для відновлення здоров*я нації необхідно, щоб усі українці заговорили рідною мовою, бо «інтенсивне просування в будь-яку країну чужої для неї мови є актом мовної агресії, яка руйнує цілість національного біополя і послаблює його життєздатність». Тому завдання нашої держави( а держава – це те, що «держить», тобто об*єднає) – цілеспрямовано творити і відстоювати національну політику. А однією з ознак цивілізованої держави є її ставлення до мови.
Звернімо
увагу!
Стародавні ірски, борючись проти перської навали, захищали передусім землю та мову. Національно роз'єднані італійці домоглися сдности завдяки мові. Чехи вибороли незалежність, аби врятуватися від онімечення. Угорщення Хорватії викликало збройне повстання, й уряд відмовився від своїх намірів. Свого часу поросійщсна Польща теж вимагала сдности мови. У Китаї міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти, завжди опікувалось мовними справами. Франція, Німеччина, [талія, Польща, країни Прибалтики постійно дбають про дотримання мовних законів, що сприяє утвердженню престижу мови корінної нації і. відповідно, працює на розвій культури.
1.2. Мова в духовому просторі
Мова як категорія духова с стрижнем існування нації: „Доля мови формує долю народу” (І. Могильницький). Слово є священним, воно виникло як наслідок Божої волі (…сказав Бог: „Хай станеться світло"... і було світло”). Святе Письмо дає нам правильний напрямок думки - не „сталося" передує „сказав”, а „сказав” передує „сталося”, тобто Слово є першоосновою творення світу. Тому травмування Слова, себто мови, впродовж совєтського часу руйнувало духовий світ людини, нищило коріння цілої нації. Завдання ж мови в постколоніальний період - віднайти первісну форму, адже „замах на мову - цс замах на наше життя” (ГІ. Мовчан). Ще Симеон Новий Богослов (XII ст.) повчав: „І власний твій дух, або душа твоя, вся є в усьому розумі твоєму, і весь розум твій - у всьому слові твоєму, і все слово твоє – в усьому духові твоєму, нероздільно і нерозривно.» Тому саме вибір рідного слова є тим всеохопним джерелом, що дає нам відчуття належності до певної спільноти, забезпечує окремішність території, зберігає духовні та історичні надбання народу. „Словесна мова людини - це видимий, відчутний зв’язок, сполучна ланка поміж тілом і духом” (В. Даль). Українська мова пройшла тернистим хресним шляхом до свого визнання на рідній землі. Гноблена різними державами, з рекордною кількість заборон (понад 200), наша мова вистояла, несучи не лише генетичну пам’ять майбутнім поколінням, а й замінила нам свого часу відсутність держави. Отож, ця мова, що відповідає енергетиці землі.
----------------- Звернімо увагу!-----------------------------
Сьогоднішній зросійщенні} Харків - це наслідок далекого 1951-го року, коли харківські студенти вийшли на мітинг-протест проти складання іспитів російською мовою. За цей виклик тодішній владі вони поплатилися життям - 33 студентів розстріляли, 800 репресували. А сьогодні цю агресивну колонізаторську політику щодо української мови міська рада Харкова увічнює регіональною російською мовою, творячи неабияку загрозу єдності України. Свого часу П. Шафарик казав: „Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, здійснює над собою самовбивство”.
1.3. Мова в культурно-освітньому просторі
Ідеологію будь-якої держави стверджує чи заперечує неоціненний дар - слово, за допомогою якого ми передаємо будь-яку інформацію.
Основні світоглядові ідеї української національної ідеології відтворено у низці загальновживаних слів. Наприклад, за народною етимологією: знак (від знати), знамено (від знай мене), стяг (від збирати до гурту, стягати), громадянин (належить до громади); товариш (від слова товар, тобто „велика рогата худоба”; так звертались один до одного пастухи великої рогатої худоби), батьківщина (батьківський край, земля предків). Порівняймо також: подружжя (по + друзі, бо приязнь, кохання є навзаєм), спілка (с + пів, тобто з половини), відмінок (тобто відмінний, інший), заколот ((за + колот) - початок нового культу), освіта (від Світла, означає оволодіння знанням, рух до Світла), захист (за + хист, тобто за + „власні здібності”), лікарня (від ліки, лікувати), неділя (не + діл а ти), завтра (за + утро), уміти (ум). Самобутність української лексики потверджує таблиця „Лексичні відмінності мов” (є в Лінгвістичному музеї Київського національного університету ім. Т. Шевченка), згідно з якою „українська мова відрізняється від польської на ЗО відсотків; від болгарської - на 32; від чеської - на 36; від російської - на 38. Отже, причина засилля російської мови в Україні не в лексичній близькості мов, а в політиці, метою якої є вигублювання українського етносу, недопущення розквіту української України”6.
"Мова в державному просторі""
Даний текст взятий з підручника Оксани Микитюк "Сучасна українська мова : самобутність, система, норма".