образ
Образ Євгенія Онєгіна
Образ Євгенія Онєгіна в однойменному романі О. С. Пушкіна Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним, суперечливим характером. Виховання, яке здобув Онєгін, було згубним. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина уваги, доручивши його "вбогим" гувернерам. Внаслідок цього Онєгін виріс егоїстом, людиною, що піклується тільки про себе, про свої бажання та задоволення і яка не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання інших людей. Він здатний образити, скривдити людину навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака, так і залишилося нерозвиненим. Життя Онєгіна — нудьга і лінощі, одноманітні задоволення за умови відсутності реальної, живої справи. Образ Онєгіна не вигаданий. У ньому поет узагальнив риси, типові для молодих людей того часу. Це люди, забезпечені за рахунок праці кріпосних селян, які здобули безладне виховання. Проте на відміну від більшості представників правлячого класу, що спокійно сприймали своє життя без діла і тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки розумніші, чутливіші, сумлінні, благородні. Вони незадоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм. Онєгін за поглядами і за вимогами до життя стоїть вище не тільки своїх сільських сусідів-поміщиків, а й представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись з Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті в Німеччині, Онєгін зміг сперечатися з ним на будь-яку тему, як з рівним. Дружба з Ленським відкриває в душі Онєгіна приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості можливості вірних, доброзичливих стосунків між людьми. Дивіться також "Євгеній Онєгін" (повний текст) "Євгеній Онєгін" (скорочено) У кому, на вашу думку, більш переконливо "відбилося століття": у грибоєдовському Чацькому чи в Онєгіні? (та інші запитання) Біографія Олександра Пушкіна Побачивши вперше Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись із нею, не почувши її голосу, він одразу відчув поетичність душі цієї дівчини. У ставленні до Тетяни, як і до Ленського, розкрилась така його риса як доброзичливість. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній главі роману Онєгін уже зовсім не той, яким ми бачили його раніше. Він закохався в Тетяну. Але його кохання не приносить щастя ні йому, ні їй. У романі "Євгеній Онєгін" Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради. Втікаючи від світу, Онєгін не зміг втекти від себе. Коли він зрозумів це, було вже пізно. Тетяна тепер не вірить йому. І це відкриває Онєгіну очі на самого себе, проте нічого не змінює.
Прометей – вічний образ світової літератури
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ
навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав
намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу.
Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів допомогти людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на
Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне
серце, тому став на допомогу людям. Прометей навчив людей будувати житло,
обробляти землю за допомогою тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати.
Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і
лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав
пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати
свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і
кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя
завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає "той,
що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в
трагедії Есхіла "Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й
творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не
згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву
мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням.
Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує
навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно.
Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби
суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану
того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей
не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що
зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на
героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за
смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання
вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також
Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за
справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони
мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших
міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства.
Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах
мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але
трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним
із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції.
Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий
смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: "Геть
колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від
несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського
народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили
гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення
і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже
десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити
боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не
знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт
самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими
військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на
боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми.
Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі
загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний
вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є
вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в
літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Твір на тему «Образ героя сучасності»
Я вважаю, що людство, як і окрема нація, повинна мати ідеал, який відповідатиме вимогам часу і буде прикладом для інших. Звернувшись до літератури, можна побачити, як змінювалися ідеали з плином часу. Але головне, що люди завжди прагнули мати героя сучасності і створювали його, втілюючи в цьому образі найкращі, на їхню думку, риси. Це відбувалося не тільки в літературі чи в живописі, а й у реальному житті. Так виникали ідеальні образи, та досить часто вони були прийнятні для митців, але не завжди збігалися з уявленням простих людей. Не менше люди мріяли про ідеальне суспільство, та за багато століть таке суспільство так і не вдалося створити, проте, можливо, це ще попереду.
Уявлення про ідеал, про взірець досконалості, є майже у кожної людини. На мою думку, мої прагнення і мої ідеали цілком реалістичні. Я не чекаю, що в нашій країні буде збудовано ідеальний суспільний лад, бо добре розумію, що суспільство насамперед складається з окремих людей, а ідеальних особистостей просто не існує. Те ж я можу сказати і про образ героя сучасності. Я розумію, що не треба шукати його в літературних творах, а треба побачити його у своєму оточенні, серед своїх сучасників, що в ці важкі для країни часи досить просто.
Для мене образ героя сучасності — це образ, в якому втілюються моральні якості моїх предків і моїх батьків, моїх друзів і знайомих мені людей. І це не однобокі якості, вони взаємопов’язані з різними сферами сучасного життя. Коли я була ще зовсім маленькою, то шукала ідеальний образ за зовнішніми ознаками. Але тепер я добре розумію, що зовнішність — далеко не головне в людині. І хоча людина повинна бути охайною і чистою, повинна стежити за собою, головне, що вона повинна робити — це виховувати в собі високі моральні якості, культуру поведінки, почуття відповідальності за свої вчинки і, що не менш важливо, почуття обов’язку перед своїми близькими, перед оточуючими і суспільством.
Для мене герой сучасності повинен насамперед бути доброю людиною, адже саме ця риса робить людину людиною, адже саме доброта включає в себе й уміння співчувати іншій людині, і любов до природи, і увагу до людей старшого покоління, і чуйне ставлення до інших, і турботу про «братів наших менших», і багато інших, не менш важливих якостей, які б мені хотілося виховати в собі.
Я сподіваюся, що в своєму баченні ідеального образу сучасного героя я не поодинока. Я впевнена, що саме таких людей сьогодні не складно знайти не тільки серед видатних громадських діячів, але й серед звичайних людей, з якими ми спілкуємося, які кожен день живуть і працюють навколо нас, які кожен день роблять свій невеликий, непомітний, але дуже важливий внесок у справу покращення рівня нашого життя, в справу будівництва цивілізованого європейського суспільства.
Твір на тему образ Мирослави
Із великою любов'ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті "Захар Беркут". Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо "Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів".
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців.
Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
Твір на тему образ Тараса Бульби
Багато творів зберегла історія України
про грандіозному періоді козацтва. Ця важлива і складна сторінка минулого цієї
країни привертала увагу багатьох письменників, скульпторів, художників. Вона
була основною ланкою змін тієї епохи і побудувала фундамент для сучасності.
Микола Васильович Гоголь теж включив себе в ряди тих, хто вважав за необхідне
описати історичні події, що відбуваються в часи буття першого в Європі держави,
яка взяла демократію за основу правління. Він описав ті важливі часи і події,
що відбуваються в своїй повісті "Тарас Бульба".
Події повісті розгортаються перед нами
зображенням побутової життя Тараса Бульби, у якого з'явився той рідкісний шанс
побути вдома і перепочити між боями. Він насолоджується споглядання своїх
синів-Остапа та Андрія, які нещодавно приїхали з навчання. Тарас намагається
створити умови навчання дітей як духовної, так і фізичної сторони. Він поспішає
навчити синів ратному справі, бойових умінь, щоб з часом вони змогли увійти в
число козаків Запорізької Січі. Він мріє побачити Остапа та Андрія героями,
якими будуть пишатися все, на яких можна буде покластися в старості.
Тарас Бульба - втілення ідеалу січовиків. Він, полковник, часто очолює походи,
які увінчуються успіхом. Будучи одним з представників командного складу, він
хоче вивчити синів своїм продовженням і гідною зміною. Для цього він привчає їх
до поваги традицій Січі, гідного відношенню до козаків.
Остап і Андрій - втілення різних сторін душі Тараса Бульби. Вони показують суперечності
в його свідомості. Яка ж сторона переважає? Остап уособлює чистоту і
сміливість, сильний характер і чесність чоловічого початку. А ось Андрій -
протилежність всім цим якостям і з нього не вийде славний козак і воєвода.
Час Тарас втрачає свого старшого сина Остапа. Його печалі немає меж! У той же
час Андрій закохується в полячку, яка переманює його на бік ворога, що добиває
батька до кінця. Тарас не може це просто так пережити і забути. Він вбиває
свого останнього сина, оскільки для нього немає нічого більш святого, ніж
Запорізької Січі та честі козака. Звичайно ж і сам він незабаром помирає.
Гоголь прекрасно зобразив у своїх героях основні типажі часу козацтва. Він
чуйно відчув дух того часу і зміг донести до читача найважливіші аспекти. Його
повість по праву займає одне з найпочесніших місць у літературі.
Твір на тему Образ України в поезії Володимира Сосюри
Ні,
недаремно Сосюру називають солов'єм України. Твори його запам'ятовують школярі
усіх класів, тому завдяки простоті і схвильованості віршів діти починають
любити поезію і літературу взагалі.
З віршами Сосюри закінчують університет і вступають вперше на власний життєвий
шлях. Вірші Сосюри, покладені на музику, співають всюди...
Ліричний герой віршів Володимира Сосюри — це полум'яний патріот, людина з
глибокими і сильними почуттями. Йому боліло все: не тільки горе людське, а й
убита бурею пташка, зламана на дереві гілка, поникла від спеки стеблина...
В.Сосюра синівською любов'ю любить рідний край, свою Україну. Вірш "Любіть
Україну" — це поетична сповідь, сповнена "щирості, душевної
відвертості". Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного
краю автор натхненно висловлює свою велику любов до Батьківщини:
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками.
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Лаконічно, але художньо виразно змальовано образ цієї нової, створеної руками
трудящих, України. Поет гордий тим, що живе й працює разом зі своїм народом:
Що сили дає твоїй пісні, поет,
У віру в прийдешнє залізну,
Щословогострішим стає як багнет?
Любов до своєї Вітчизни.
Його поезія, довірлива, щира, безманірна, справді була співом душі — відкритої,
людяної, дивовижно тонкої у своїх почуваннях. Поет ніжно і трепетно любив
Україну, любив її солов'їну мову:
О мово вкраїнська!.. Хто любить її.
Той любить мою Україну.
У своїх віршах, звертаючись до молоді, поет благає не рости безбатченками, за
будь-яких умов пам'ятати і любити свою землю, свою мову.
Поняття "народ", "рідна земля", "батьківщина",
"держава" зливаються у Сосюри в одному слові „Україна"
Україна, за Сосюрою, не просто особа — вона мати всіх українців., а отже, всі
українці — брати і сестри. З такого осмислення, з такого розуміння себе як
частки спільноти випливає і почуття обов'язку одиниці перед загалом.
Народ, який породив таких поетів, як В.Сосюра, мас жити і розквітати. Тільки
любов кожного громадянина до своєї Батьківщини допоможе піднятись їй з колін і
відродитись.