Є п и с к о п
Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покірно всі податки,
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них, а тільки князю тьми
ні жертви, ні поклонів не даємо.
Н е о ф і т — р а б
А хто ж такі той кесар, тая влада?
Хіба ж вони не слуги слуг того,
кого ви князем темряви назвали?
Є п и с к о п
В той час, як служать ідолам, а в інший —
вони начальники, від бога дані.
Н е о ф і т — р а б
Від бога? Від якого?
Є п и с к о п
Бог єдиний
на світі є: бог Слово, бог Любов.
Бог триєдиний: Батько, Син і Дух.
Н е о ф і т — р а б
То се він дав і кесаря, і владу
преторіанську та патриціанську,
і владу над рабами багачів?
Є п и с к о п
"Нема на світі влади, окрім тої,
що йде від бога". Бог є цар і пан
над усіма владиками земними,
вони в його руці, і він помститься
над ними за неправду, а не ми.
"Мені належить помста", — каже Вічний.
Н е о ф і т — р а б
Коли ж та помста?
Є п и с к о п
Хто збагнути може шляхи господні?
Н е о ф і т — р а б
Може, аж тоді,
як царство боже стане по всім світі,
коли Христос на землю вдруге прийде?
Є п и с к о п
Тоді напевне буде божий суд.
Н е о ф і т — р а б
А потім що?
Є п и с к о п
Одна отара буде,
єдиний пастир.
Н е о ф і т — р а б
А при нім не буде
помічників, намісників господніх,
ніяких тих начальників над нами?
І вже тоді не будуть більше люди
у думці вільні, а в житті раби?
Є п и с к о п
Не знаю, сього слова нам не дано
від господа Христа й його посланців.
Н е о ф і т — р а б
Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи,
те царство боже, не приходить!
С т а р и й р а б
(з невимовним жахом)
Боже!
Рятуй нас від гріха! Що він говорить?
Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.
Є п и с к о п
(підіймає руку вгору. Дужим голосом)
Мир, браття, вам!
(До неофіта-раба).
Покайся, нечестивий!
візьми назад слова ті необачні,
бо гірш тобі на тому світі буде,
аніж на сьому. Хто на сьому світі
не хоче царства божого вбачати,
той втратить і небесне царство боже
і буде вергнутий в геєну люту,
де пломінь невгасимий, плач і скрегіт
і де робак довіку точить серце.
Н е о ф і т — р а б
(палко)
Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне
мене геєною лякаєш. Маю
геєну ту щодня і щогодини,
навколо себе чую плач і скрегіт,
щодня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас
шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні
і марну мрію про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
від першого до другого пришестя,
а може, й далі. Може ж, і по смерті
у тім небеснім вашім царстві божім
довіку буде так, як тут до часу, —
безплотні душі ваші будуть вічно
терпіти і "боротися в покорі".
Сей рабський дух
(на старого раба)
і там служити буде
не тільки зо страху, а й по сумлінню
душі патриціанській можновладній,
сей
(на крамаря)
буде важити добро і зло
і чистоту по часточках вділяти,
сей
(на диякона)
раз на тиждень буде роздавати
духовну страву отакій голоті,
як хоч би й я, а ми вже, злидарі,
стоятимем тихенько та покірно,
немов старці перед багатим паном,
ждучи, який нам знак подасть єпископ,
чи він хоч слово мовити дозволить,
а може, нам звелить співати гімни
єдиному цареві всіх царів
і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще
було б мені в самій геєні вічній,
ніж у такому рабстві безнадійнім,
з якого й смерть вже визволить не може.
Є п и с к о п
(що вже скільки раз намагався перервати ту мову
і стукав патерицею об землю, гнівним
і грізним голосом покриває слова неофіта-раба)
Геть, відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов
бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,
з якої виліз на погибель душам!
Н е о ф і т — р а б
Ні, ти мене не смієш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повіривши обітниці лукавій,
немовби тут знайду любов, і спокій,
і вічнеє життя. А ви забрали
остатній спокій і любов остатню
навіки отруїли, і тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить гріх, я тільки знав нещастя, —
а ви мене навчили, що то гріх
і нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покінчаються всі муки, —
а ви мені відкрили ціле пекло
в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону
від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх,
так научіть мене їх боронити,
а не дивитись, опустивши руки,
як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка
на ветоші злиденного життя,
і тільки гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть
моїй дитині ніжність материнську?
Чи верне чиста одіж чистоту
моїй щодня плямованій дружині?
Чи я забуду серед ваших зборів
мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну, —
любові чистої, без плям бажаю,
без заздрощів, без сумнівів нечистих,
до ясної надії пориваюсь,
що я хоч здалека побачу волю,
що хоч мій син, онук, найдальший правнук
такого часу діжде, як і слово,
ганебне слово "раб" із світу зникне;
жадаю віри в ту святую силу,
що розум просвітить у найтемніших
і всіх людей збере в громаду вільну
без пастиря-дозорця і без пана,
а не в отару з пастухом свавільним
та з лютими собаками, тремтячу
від голосу вовків, левів, шакалів,
гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю,
не я один так серцем голодую,
багато нас таких. Мені казав
один товариш-раб, що десь над Тібром,
як перейти отруєну Маремму*,
є табір потайний рабів-повстанців.
Утомлені своїм довічним рабством,
вони гадають розірвати пута
і скинути ярмо з своєї шиї.
* Маремма — низина, заболочена місцевість на
заході Апеннінського півострова; її звуть отруйною
через багнисті випари.
П а т р и ц і й
Ти думаєш, вони надовго скинуть?
Н е о ф і т — р а б
Хоч би на мить, і то вже варто труду!
Я сподівався на довічну волю
в громаді вашій, але ви й на мить
"солодкого ярма" не здатні скинуть.
Так чи не краще залишити мрії
про вічне і піти на часове,
замість агап на оргію криваву?
П а т р и ц і й
Скажи — на хрест і на ганебну страту.
Н е о ф і т — р а б
Ей, християнине, з якого часу
у вас ганебною зоветься страта?
Невже се ви жахаєте хрестом?
Адже Месія ваш не посоромивсь
укупі з розбишаками конати
на тім хресті.
Є п и с к о п
Він освятив хреста,
а не розбійники. Він врятував їх,
а не вони його.
Н е о ф і т — р а б
Овва! Невже?
А може б, він не царював на небі,
не панував над душами людськими,
якби не проливалась тая кров
розбійників, повстанців, непокірних
на пострах всім рабам і "простим духом",
бо, може, "терпеливість і покора"
давно б полинули з землі на безвість,
якби мара прибитих на хрестах
кривавих розбишак нас не лякала
погрозою даремного сконання.
М о л о д и й х р и с т и я н и н
Терплячих і покірних не лякає
смерть на хресті за того, хто прийняв
за всіх нас муки хресні.
Н е о ф і т — р а б
Так на те
він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?
То де ж він, той рятунок, в чім той викуп
гріхів усього світу, як ізнов
щодня криваві викупи даються?
Є п и с к о п
Той викуп там, на небі. Наше царство
не сього світу. Хай тіла вмирають,
аби повік жили блаженні душі.
Христос віддав і плоть, і кров свою
в поживу вірним, а такі ледачі
раби лукаві, як ось ти, марнують
святий той дар, і він даремне гине.
Н е о ф і т — р а б
А мало нас погинуло даремне,
кривавих жертв усім богам неправим,
та гине й досі за того царя,
що, кажеш ти, на рабство осудив нас?
Хто зміряв шлях, обставлений хрестами,
що ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не впала
на голову катів, а все тяжить
на дітях тих замучених героїв?
По тій крові, немов по багряниці,
простеленій для кесарських тріумфів,
пройшла богів фаланга незчисленна
з землі на небо. Доки буде слатись
під ноги їм, тиранам безтілесним,
богам безкровним, неживим примарам,
живої крові дорога порфіра?
Своєї крові я не дам ні краплі
за кров Христову. Якщо тільки правда,
що він є бог, нехай хоч раз проллється
даремне божа кров і за людей.
Мені дарма, чи бог один на небі,
чи три, чи триста, хоч і міріади.
За жодного не хочу помирать:
ні за царя в незнаному едемі,
ні за тиранів на горі Олімпі,
нікому з них не буду я рабом,
доволі з мене рабства на сім світі!
Я честь віддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвітив не словом, а вогнем,
боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку,
та не назвав свого тирана батьком,
а деспотом всесвітнім, і прокляв,
віщуючи усім богам погибель.
Я вслід його піду. Коли загину,
то не за нього — він не хоче жертви, —
але за те, за що і він страждав.
Нехай нікого хрест мій не лякає,
бо як почую я в своєму серці
святий вогонь і хоч на час, на мить
здолаю жити не рабом злиденним,
а вільним, непідвладним, богорівним,
то я щасливим і на смерть піду,
і без докору на хресті сконаю.
Анціллодея раптом заходиться невтримливим риданням.
Н е о ф і т — р а б
(лагідно)
Чого ти, сестро? Що тебе вразило?
Чи я тебе образив прикрим словом?
Повір мені, я не хотів того.
А н ц і л л о д е я
Ні, брате... не образив... тільки... шкода...
Та жаль мені тебе... загинеш, певне...
Є п и с к о п
Не плач. Лукавий раб — не вартий сліз.
Він поклонився духом Прометею,
а той єсть сатана, одвічний змій,
що спокусив на гріх і непокірність.
Нема сьому рабові ні рятунку,
ні прощі. Він занапастив себе.
Покиньмо нечестивця, одсахнімось,
ходім од зла і сотворімо благо.
Н е о ф і т — р а б
А я піду за волю проти рабства,
я виступлю за правду проти вас!
Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду. Неофіт-раб іде сам окремо другим переходом в інший бік.
[4/Х 1905]
Аналіз твору «В катакомбах» Лесі Українки
З погляду драматургічної майстерності поема «В, катакомбах» викликала різні думки. Одні дослідники, відзначаючи віртуозну майстерність у побудові діалога (С. Барик, А. Гозенпуд та ін.), вбачали в пій зразок драматичного твору, інші підкреслювали відсутність дії, несценічність поеми. Так, М. Гудзій у згаданій рецензії писав: «Будучи вельми значним твором в ідейному відношенні, вона хибує в той же час на абстрактний дидактизм. Майже цілком вона зайнята словесним турніром між Єпіскопом і Рабом-неофітом. У ній мало внутрішнього руху, і образи її не відзначаються психологічною складністю. П’єса сприймається як досить абстрагований диспут між обома антагоністами, які виступають не стільки як живі людські індивідуальності, скільки як виразники ідейно-полярних поглядів».
З слушністю деяких зауважень М. Гудзія, безперечно, можна погодитися. Дійсно, Раб і Єпіскоп виражають ідейно-протилежні погляди. У творі мало руху, особливо зовнішнього, у кожного персонажа підкреслюється якась одна риса характеру чи перевага якогось одного погляду. І, безперечно, твір Лесі Українки переслідує певну дидактичну мету. Все це мало прийнятне для драматургічного твору в звичайному його розумінні.
«В катакомбах» - ще в більшій мірі, ніж «Кассандра», насамперед поема, а драматизм її підпорядкований питанням філософського поєдинку. Через те слід вказати й на невраховану М. Гудзієм особливість цього і ряду інших поетичних творів Лесі Українки. Драматична форма таких творів, як «Кассандра», «Три хвилини», «В катакомбах» для поетеси в першу чергу - зручний спосіб розкрити й обгрунтувати певну філософську думку. Майстерністю розкриття істини в диспуті Леся Українка володіла цілковито. Суть поеми «В катакомбах» - у філософському запереченні християнства, зокрема проповіді духовного поневолення трудящих в цілому. Цій меті вона підпорядкувала й мистецькі засоби свого твору. її Неофіт настільки наділений рисами живої людини, батька, сім’янина, наскільки це потрібно, щоб правдиво показати його дошукування істини, прагнення до визволення від того рабства, яке гнобить людину кожної хвилини. Епізодичні образи Пророчиці, Молодої жінки, Анціллодеї введені в дію заради переконливішого показу спочатку сумнівів раба, а потім - його глибокого усвідомлення. Образи заможних - Патриція, Олійника, Крамаря - також мають службове значення й підпорядковані потребі розкриття класової суті християнства. Нарешті, Єпіскоп - ідейний антагоніст Неофіта -. розкривається в тій мірі, в якій він виявляє себе слугою класових інтересів заможних. Отже, Неофіт і Єпіскоп - настільки живі людські індивідуальності, наскільки це сприяє глибокому і всебічному розкриттю класової суті християнства. Через те до твЬрів, що підпорядковані одній ідеї, стверджуваній у поєдинку двох протилежних думок, очевидно, слід підходити з міркою філософської поеми. Це не означає, однак, що у поемі «В катакомбах» нема драматизму. Ні, він виявляється і в образі Неофіта-раба, і в епізодичних образах Пророчиці й Анціллодеї, і в композиційній основі твору, побудованому на антагоністичному зіткненні поглядів, їх боротьбі і перемозі одного з них - прогресивного. Діалог розроблено в поемі до найтонших деталей, з урахуванням психологічного стану раба, його пристрасних і палких пошуків істини, що переконливо проаналізовано в статті до твору у виданні «Книгоспілки» ‘. Саме ці якості викликали можливість постави «В катакомбах» на сцені в роки заснування українського радянського театру.
Жанр драматичної філософської поеми має свої особливості, свої закони, і з цього погляду «В катакомбах» - один з найвищих зразків такого жанру.
«В катакомбах» - останній драматичний твір Лесі Українки, ( в якому всі мистецькі засоби підпорядковані пропагандистській меті. З певного часу поетеса відчувала незадоволення своїми драматичними етюдами, у яких велика ідея не була втілена в складні людські характери, а виступала назовні, як це мало місце у «Вавілонському полоні» і «На руїнах», у «Кассан-дрі» і «В катакомбах», у «Трьох хвилинах» і в «Осінній казці». Вона відчувала, що, попри всю майстерність діалога й логічність розвитку думки, її персонажам все ж бракувало складності почуттів, багатства відтінків людської душі, що її герої часто виступали як виразники певних ідей, хай одержимі ними, пристрасні й самозречені, але ж наділені здебільшого одним почуттям, однією ідеєю. Це вже не задовольняло поетесу і як борця, і як людинознавця. Вона розуміла, що така однобічність образу здебільшого не сприяє глибшому засвоєнню ідеї твору, робить його не завжди в достатній мірі переконливим. В наступних драматичних творах Лесі Українки вже не буде цієї прямолінійності, що виявлялася здебільшого в дидактичній тенденційності.
Драматична поема Лесі Українки «В катакомбах» належить] до найвидатніших філософських антирелігійних творів в українській літературі. Залізна переконливість думок Неофіта і його логічне вирішення йти до повстанців мали велику революціоні-зуючу силу. Значення твору «В катакомбах» виходить за межі української літератури. В поемі перемагають матеріалістичні погляди над християнством, що було особливо важливим в умовах початку XX ст., коли боротьба з різними реакційними теоріями за визволення думки робітничого класу набула великої гостроти. Важко було б у всій світовій літературі того часу знайти художній твір на подібну тему, що міг би силою своєї переконливості і ясністю поставленої мети зрівнятися з поемою «В катакомбах».