П а т р и ц і й
Брате мій,
ти напути на нашу віру жінку,
тоді вона вже плакати не буде
по марних світових розкошах.
Н е о ф і т — р а б
Пане! —
чи пак у вас тут кажуть "брате". — Знаєш,
не зважуся я жінки навертати
на нову віру. Хай вже ліпше плаче
по чистих шатах та по панській хаті,
ніж має плакати по чистоті
душі своєї й тіла. Врятувати
вона однаково себе не може,
та що їй з того, коли буде знати
про гріх і святість. Краще хай не знає.
Є п и с к о п
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Н е о ф і т — р а б
Та ми, раби, сами не раз не знаєм,
що робим по неволі, що по волі...
Гріх чи не гріх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
чи то моя, чи панськая дитина,
люблю дитину й часом ненавиджу...
С т а р а ж і н к а
Гріх ненавидіть, то ж дитя невинне.
(Глянувши на єпископа, замовкає).
Є п и с к о п
І жінка часом мудре слово мовить.
Молода, але змарніла, убого вбрана жінка
щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконісі.
Д и я к о н і с а
(до єпископа)
Дозволиш говорити, чесний отче?
Є п и с к о п
Кажи, але коротко.
Д и я к о н і с а
(вказує на молоду жінку)
Ся сестра
бажає послужити сьому брату.
(Вказує на неофіта-раба)
Є п и с к о п
Як саме?
Д и я к о н і с а
Просить, щоб його жона
приносила дитину їй до хати,
йдучи на панську оргію служити, —
сестра своє годує немовлятко,
то вділить покорму і тій дитинці
та й доглядить до вечора сумлінно.
Є п и с к о п
(до молодої жінки)
Се добре діло перед богом, дочко.
Молода жінка покірливо схиляє голову.
Д и я к о н і с а
(до неофіта-раба)
Скажи своїй жінці, нехай приносить
дитя до хати теслі Деодата —
на Форумі Малому він живе —
і доручить сестрі Анціллодеї;
за догляд щирий може бути певна.
А н ц і л л о д е я
(молода жінка. Тихим голосом до неофіта-раба)
Зроби мені сю ласку, милий брате!
Н е о ф і т — р а б
(зрушений)
Спасибі, сестро!
П а т р и ц і й
А до мене прийдеш,
я дам тобі одежі, не нової,
але порядної, з моїх рабинь,
ми з жінкою даєм їм більш ніж треба,
то можуть і твоїй жоні вділити,
коли твій пан недосить їй дає.
Н е о ф і т — р а б
(здержано)
Спасибі, пане.
Є п и с к о п
(поправляє)
Брате.
Н е о ф і т — р а б
(байдуже)
Хай і так.
Х р и с т и я н и н — к у п е ц ь
Казав ти, жінка любить чистоту,
а в хаті бруд. Приходь до мого краму,
я мила дам без грошей, певне, пан ваш
вам жалує його.
Н е о ф і т — р а б
(з ледве скритою насмішкою)
Либонь, що так!
С т а р и й д и я к о н
Ти, може, часом голодуєш, брате, —
здебільшого погани зле годують
своїх рабів, — то ти приходь до нас
щотижня на агапи у неділю
(се в нас такі обіди для убогих),
там матимеш поживну добру страву
для тіла і для духа. Бо часами,
як покінчаться вже трапеза вбогих,
приходять і єпископ та найстарші
Христової зажити крові й тіла,
подати нам науку благочестя,
умити ноги браттям. Ти приходь
на дворище до мене. Я олійник,
Агатофілом звуся, коло Термів
моя оселя. Всяк тобі покаже,
де мешкає "отой дивак-багач,
що любить годувати всю голоту".
Се так про мене гомонять погани.
Н е о ф і т — р а б
(нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)
До чого я дожився! Лихо тяжке!
Жебрущим дідом замолоду став!..
Кого мені клясти? Чи свого батька,
що за довги продав мене в неволю?
Чи ті довги, чи того багача,
купця на людські душі? Чи той день,
той час, коли на світ я народився?
Є п и с к о п
Нещасний, схаменися! Заспокойся!
Жени від себе геть лихого духа
гордині й розпачу! Смертельний гріх
оці твої прокльони, ще й в годину,
коли тобі брати братерську поміч
так гойно призволяють.
Н е о ф і т — р а б
Ой, та поміч!
Вона мені вразила серце вкрай...
Та глянь же ти на сю змарнілу жінку
(вказує на Анціллодею),
вона ж як тінь. А в мене ж молода,
здоров'ям повна жінка; тільки син мій,
як сирота, за покормом бідує, —
чужій дитині долю заїдати
або вмирати мусить, поки мати
вином і втіхою панів частує.
І я ще маю жебрати одежі
отій своїй з біди гулящій жінці, —
з рабів рабині шмаття назбираю,
бо ніколи рукам здоровим прясти —
немає часу, бо що день, то свято.
Ти кажеш: гріх клясти й розпачувати,
а се ж не гріх — голодних об'їдати
і голих обдирати? І кого ж?
Своїх братів, працівників, рабів...
Д и я к о н
У нас дають і вбогі і заможні.
Н е о ф і т — р а б
А, я забув, що можу взяти мила
у брата-крамаря зовсім задурно,
щоб трохи обхаючить рабські злидні,
аби не так уже кололи очі
у царстві божому братам багатим,
а то ще прийде часом брат убогий
на ту агапу раз на тиждень їсти
та розпростре свої брудні верети
на лаві поруч білої туніки
і вишитої тоги.
(До патриція).
Ти подякуй
свому товаришу за теє мило,
бо, може, прийдеться умити ноги
мені для християнського братання,
то все ж таки вони чистіші будуть,
як я їх дома трошки милом змию,
пожалую ручок патриціанських.
Патрицій спалахує, але стримується і тільки поглядає на єпископа.
Є п и с к о п
(ще тихим, здержаним голосом, але вже суворо)
Який злий дух тобі обмарив серце?
За віщо ти своїх братів картаєш
їдкими та вразливими словами?
Що ми тобі вчинили, що ти маєш
супроти нас?
Н е о ф і т — р а б
Я маю жаль до вас,
великий жаль. Я досі був рабом,
невільником, запроданим в неволю,
забраним силоміць, а ви тепера
ще й жебраком мене зробити хтіли,
щоб я по волі руку простягав
по хліб ласкавий. Ви мені хотіли
поверх ярма гіркого — ще й солодке,
поверх важкого — легке наложити,
і хочете, щоб я ще вам повірив,
немов мені від того стане легше.
Є п и с к о п
Се ми тобі по щирості казали,
по слову божому.
Н е о ф і т — р а б
А я не вірю
ні в щирість вашу, ні в такі слова.
Якби ви щиро помогти хотіли —
он маєте на олтарі срібло
і золото — замість отих агап
могли б рабів з неволі викупляти.
(До патриція).
Ти, пане, міг би відпустити й дурно,
а ми б уже самі собі дістали
одежі й хліба.
Є п и с к о п
Хто такі ми,
щоб волю божу одміняти мали,
кому рабом, кому з нас вільним бути?
Про що ти дбаєш? "Не єдиним хлібом
живе людина, але й кожним словом,
що з божих уст виходить".
Н е о ф і т — р а б
Ні, їй мало
самого хліба й слів, їй треба волі,
інакше буде нидіти, не жити.
За те ж я маю жаль до вас великий,
що ви мені замість того життя
обітованого у вічнім царстві божім
даєте страву, одіж та слова.
Є п и с к о п
Не всі слова однакові, мій брате,
слова господні більш рятують душу,
ніж людські всі діла.
Н е о ф і т — р а б
Які ж слова?
"Терпливість і покора", — тільки й чув я
від вас сьогодні. Та невже вони
рятують людські душі? Та невже
за них ідуть на хрест, на наглу страту
і на поталу звірам християни?
Є п и с к о п
Вони ідуть за те велике слово,
якого всім словам людським несила
достоту розказати.
Н е о ф і т — р а б
Що за слово?
Є п и с к о п
Те слово — бог. Він альфа і омега,
початок і кінець. Ним все настало
і ним усе живе, і більш немає
богів на світі, окрім сього бога,
він є і слово, й сила, і життя.
А всі оті, що звалися богами
в поганськім світі, — ідоли бездушні
або злі духи, слуги князя тьми.
І се за те нас мучать, розпинають,
що ми не хочем ідолам служить
і князя тьми признати нашим богом,
бо ходимо не в темряві, а в світлі.
Н е о ф і т — р а б
(палко підхоплює слова єпископа)
"Бо ходите не в темряві, а в світлі",
то й скинули терпливість і покору,
як маску міма, геть з свого обличчя,
не хочете служити і коритись
тому, чиєї влади ваші душі
признати більш не можуть, проти кого
боротись вам велить сумління ваше!
Чи так я зрозумів тебе, мій отче?
Є п и с к о п
Так, лиш одно додати мушу я:
ми боремось в терпливості й покорі.
Н е о ф і т — р а б
(у палим голосом)
І знов нічого я не розумію:
боротися в покорі. Що се значить?