Твори мініатюри про природу
З вечора до ранку
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.
А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.
Струмок
Десь високо в горах народжується дивний струмок, що, долаючи перепони, прагне вирватися на волю. Той струмок свіжий, як ранкова роса, і чистий, мов сльоза. Він дзюркотить, б’ється об каміння. Бризки та шумовиння летять вгору і спалахують на якусь мить веселкою. Ось заясніла вона зовсім близько, а згодом подаленіла… І знову струмок вирує, набирає сил. І нема вже струмка – водоспад, бурхлива ріка.
Липень
Над Україною палає сонце. Пашить теплом і духмяніє чебрецем липень. Мрійливо-тихі береги наче причаїлися обабіч різнобарвної ріки. Річкові хвилі зеленувато-сизі вдень, сизувато-розчервонілі увечері. А вночі ставали бездонно-синіми. Вранці вода рожево-прохолодна. У ріці відбивається мінливе небо. Якими тільки переливами воно не виграє! Його можна читати й писати, як поему у фарбах!
Листопад
Сьогодні в лісі справжній жовтневий листопад. Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Гаснуть осінні вогневі барви. На восковому листі з’являються брудні плями. Деякі листки, засихаючи, скручуються в дудочку, і коли обережно розгорнути такий листок, всередині в ньому тремтить кришталева росинка. Як же поріділи дерева! Наче довго хтось брів по коліна в опалому листі, в золотому шумі, прийшов і навстіж розчинив у лісі тисячу синіх віконець. На тихих галявинах тільки шипшина сміється червоними губами та глід чваниться разками коралів.
Фантазії зими
Нинішнього ранку дерева зацвіли. Ясени і клени, берези і дуби, горішина й калина – позацвітали. Вони позодягались у цвіт від підніжжя стовбурів до крон, кожна гілочка цвіте, кожен сучечок…
Інеєм порозцвітали дерева, стоять одухотворено-ясні, й кожне видається великою квіткою, хай і холодною, таж не може зима похвалитись теплими квітами, що грають яскравими барвами…
Як три -фейєричні вибухи буйної фантазії зими, стоять віддалік одна від одної над річкою три верби. їхнє текуче, спадисте гілля особливо густо обнизалось пухкою білиною…
Гурт берізок, оточений молодими дубками, сприймається мало як не ефемерне видиво, такі вони світлі й чисті, такі повітряно-легкі…
Квітки інею на кожному дереві не схожі між собою, відмінні. Особливо пишними видаються на сосні, де оточена інеєм хвоя нагадує хризантеми завбільшки з кулак. Гострі іскорки сіються донизу так, як навесні сіються пелюстки з розквітлої черешні та вишні.
Коли від лісу через поле поглянеш на село, то о цій зимовій порі, коли палає сонце і весь простір завуальований інеєм, здається тобі село пастельною картиною, де використано тільки білий колір…
Весна іде
Ще зовсім недавно важко було сонечку пробитися промінням крізь хмари. Вони, волохаті, неначе брудні, нависали над землею, а ми поглядали на небо, питали:
- Коли ж ти, сонечко, розтопиш весь сніг, коли сріблясті ручайки помчать у річки, в яри?
Та ось виходиш із хати і мружиш очі від яскравого світла. Воно ще не припікає як слід, а тільки ласкаво торкається обличчя. Це ж березень прийшов – перший місяць весни! Десь уже летять до нас з далеких країв заклопотані, веселі шпаки. Спочатку з’являються самці, а через кілька днів і їхні подруги – самочки. Так само прилітають по черзі й жайворонки та зяблики. Теж наші перші весняні гості.
На ще вогких пагорбках, на схилах зацвіли наші перші весняні квіти – мати-й-мачуха. У неї квіти яскраво-жовті, ніби краплини вранішнього сонця. З-під торішнього листя соромливо виставив свою фіолетову квітку сон.
А по-справжньому сонце починає припікати вже після 21-го березня, коли день буде дорівнювати ночі. А далі дні почнуть збільшуватись, а ночі коротшати. Це вже справжня весна. Вона остаточно переможе зиму.
Падолист
Неможливо відвести погляд від різнобарвного вбрання дерев під час неперевершеної малярки-осені. Вийдеш в один із останніх кришталевих днів у цю неповторну живу майстерню і мимохіть стишуєш ходу перед вершинними витворами природи. Бо хто може передбачити напевне, коли обважнілі осінні хмари надовго закриють стомлене за літо сонце і скільки буде дощів, снігів, заморозків, недоречних відлиг, поки натруджена земля не порине у білий сон?
Поки ще не минула нагода, хочеться намилуватись прозорим, щедро напоєним пахощами, повітрям, чарівливо-таємничим торжеством природи. Саме цієї пори вона найбільше вабить до себе, бо стає надивовижу життєдайною. Змінюється ніби саме небо, сонце стає менш яскравим і пекучим. Дні стоять надивовижу м’які, і, здається, сама природа стає більш спокійною і урівноваженою.
Для людей ці зміни корисні: стимулюють активність нашого організму, дозаряджають його енергією. А рослини — навпаки: для них це умова заглиблення в спокій. Опадає листя, сохне трава. Так природі легше пережити холод і сніговії зими, що прийдуть на зміну цій тихій осені. А опале листя збагачує грунт добривами, допомагає вижити як деревам, так і деяким тваринкам і комахам. Вони переживуть холодну зиму і будуть радувати нас наступної весни.
А поки ще падолист іде по лісам, гаям і садам. Струшує жовті листочки і спілі плоди, розмальовує у всі відтінки жовтого дерева і кущі, присушує траву. І в ці останні теплі дні зупинімось і замилуймося красою природи, сповнимося її спокоєм і тишею…
Перший сніг
Нині ранком світ став білим-білим. Перший сніг упав на землю. Він найбіліший. Сніг цей неначе звучить м’якою, ліричною мелодією. Він пробуджує радість. Зима почалася! Після сірих, холодних листопадових дощів — перший здоровий морозець.
Сніжинка до сніжинки тчуть сніговий килим. Дерева ніби цвітуть. Ясени і клени, берези і горобина, калина і горішина. Усі вони від підніжжя до стовбурів крон одяглися в іній. Кожне видається великою квіткою, хай і холодною.
Три казкових красуні застигли віддалік над річкою. То три верби. їхнє текуче, спадисте гілля особливо густо обнизалось пухким білим снігом.
Берізки під снігом здаються повітряно-легкими, такі вони світлі і чисті. І все навкруги немов чудернацька картина, де використано лише білий колір.
Твір-опис. Березень
Якось увечері дмухнув вологий вітер. Цілу ніч він шумів голим виттям, а вранці нагнав густих сірих хмар. Потім почався рясний дощ. Він безперестанно йшов цілий день, ущух тільки надвечір, тоді з землі піднявся густий сивий туман. Він клубочився молочними хвилями, і на вулицях за три кроки нікого не можна було побачити.
Три дні змагалось сонце з туманом і хмарами. І, нарешті, перемогло. Радіючи з перемоги, воно приснуло на землю сліпучим золотим промінням. І всі зрозуміли, що почалася весна.
Небо стало чисте і синє-синє. Повітря якось одразу значно потеплішало. За кілька днів у набубнявілих бруньках уже можна було побачити клейкі зелені листочки. Вітер був теплий і ласкавий. Здавалось, усі: люди, природа жива і нежива, небо, сонце — раділи з того, що зима нарешті пішла. Настрій у всіх був піднесений. Радість відчувалась навіть у тому, як по-новому, по-весняному цвірінькали горобці, співала синичка. Кудись раптом зникли ворони, що своїм криком досаджали цілу довгу холодну зиму, накликаючи сніг.
Цей піднесений настрій відчувався у тому, як люди вітаються одне до одного. На вулицях стали з’являтися перші закохані пари.
І хоч подекуди ще лежав нерозталий сніг, було зрозуміло, що вороття до зими не буде. Почалася чудова, розкішна весняна пора.