Народні картини
Поема І. Котляревського «Енеїда» – це великий шедевр української літератури. У цьому надзвичайному творі автор відображає побут українського народу кінця XVIII — початку XIX століття. Вже близько двох століть «Енеїда» дивує читачів гумором, дотепністю, завзятістю та відвагою героїв.
І. Котляревський є першим автором, завдяки якому жива мова українського народу стала літературною. У своєму творі він відображає український народ, який має свою неповторну культуру, побут, звичаї, характер, а також доводить свою думку про життєстійкість та силу нації, яка неодмінно стане вільною, вирвавшись з-під гніту.
Основою для поеми «Енеїда» став сюжет однойменної поеми Вергілія. В своєму витворі Котляревський переосмислив твір римського поета, котрий оспівував божественне походження імператорів владу Цезаря. «Енеїда» Котляревського написана у бурлескно-травестійному жанрі, проміж рядків якого читається віра автора в могутність свого народу.
У своєму творі Котляревський описує пригоди завзятого козака та моторного парубка Енея. В «Енеїді» ми зустрічаємося з найрізноманітнішими персонажами: тут і боги Олімпу, і звичайні люди, та навіть мешканці потойбічного світу. Однак у всіх епізодах поеми описується побут та життя українців.
В «Енеїді» широко використовується опис української етнографії та фольклору: гостинність українців, їх вміння звеселяти гостей. Наприклад троянців пригощали кулішем, кашею, локшиною з підливою індик, а звеселяли іграми в хрещика, панаса, ворона тощо.
Також автор змальовує картини ворожіння, поминок, вечорниць, що є втіленням України кінця XVIII — початку XIX століття.
«Енеїда» наче зачаровує своїх читачів багатством української мови, молодецьким духом, та невпинним оптимізмом українського народу. Навіть трагічні епізоди зображуються автором з гумором, що не суперечить одній з вічних істин: сумне та смішне завжди поряд.
Завдяки "Енеїді", ми стали спроможними потрапити у далеку епоху, зануритись у колоритне життя українського народу, та зрозуміли, що лише великий, здоровий дух народу, його відвага та гумор живили Котляревського наповнювали вірою в краще майбутнє, бо народ, що володіє такою багатою культурою та мовою не може зникнути з лиця землі. Своєю «Енеїдою» Котляревський нарешті довів, що українська мова не є наріччям, а українці — великий народ.
Опис за картиною
Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.
У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини.
Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.
Опис осені за картиною
Знаменитий російський живописець Ісаак Ілліч Левітан народився в бідній єв¬рейській родині. Він навчався в Московському училищі живопису, в пейзажній майстерні, якою керував художник Олексій Кіндратович Саврасов. Одного разу до класу увійшов інспектор і голосно повідомив, що учень Левітан не навчати¬меться більше, тому що не вніс оплату за навчання, і зараз має покинути клас¬ну кімнату. Однокласники Левітана вирішили допомогти талановитому юнакові. До кінця уроків вони внесли в канцелярію училища потрібну суму і поспіши¬ли порадувати товариша: він може знову розпочати навчання.
Багато негараздів випало на долю Левітана і після закінчення училища. 1879 року вийшов наказ про виселення євреїв з Москви, і йому довелося осели¬тися в підмосковному селі Салтиковці. Пізніше завдяки клопотанню друзів перед владою він знову повернувся до Москви.
Левітан помер, коли йому було лише сорок років. Але він встиг написати чу¬дові картини, що оспівують красу рідної землі. Попри всі негаразди, він мав вели¬ку благородну душу, його картини несуть світло і радість. Достатньо згадати кар¬тину "Золота осінь".
На картині — тиха лісова річка. Що ближче до глядачів, то вода темніша, спо¬чатку світлий, її колір дедалі стає темно-синім. Це — нагадування про те, що по¬переду часті негоди, глибока осінь, а потім зима. Береги річки поросли очеретом, він набув вже бурого кольору. Прибережні лісові галявини по обидва боки річ¬ки — свіжого зеленого кольору. Якщо не бачити золота беріз, можна подумати, що зараз літо. Таку думку наганяють і світлі хмаринки вдалечині. Але над крона¬ми жовтих беріз небо темно-синє. Таке буває тільки восени.
Праворуч, на заріччі — купа темно-зелених дерев. Мабуть, це хвойні дерева. Золотих фарб на картині не більше, ніж інших, але здається, що золото панує: "Уньлая пора! Очей очарованье..."
Посилюють відчуття осені дві тендітні високі берізки на передньому плані. їхні крони вже навіть не золоті — вони ніби прозорі, з темними цяточками. Недовго зо¬лото осені радуватиме очі. Попереду похмурі короткі дні. Володітиме всім темрява.
Впадає в очі тендітна самотня золота берізка на правому березі. Вона стоїть над річкою, на самісінькій закруті. Вдалині за нею — пишний густий ліс, а ця береза наче все життя простояла на самоті. Величне дерево немов протистоїть не¬гараздам долі.
Величністю пронизано все, що зображено на картині. Від неї віє неоглядним простором, свіжістю, відчуваєш, що все це залишиться навічно. Пройдуть десятиліття, віки, але завжди житиме це безсмертне небо, це золото беріз, зелень трави. Буде ця картина "Золота осінь". Переживе віки і ім'я її творця Ісаака Левітана.
Опис природи за картиною.
Мета: повторити з учнями функції пейзажу в літературних творах; скласти твір-опис природи за картиною; розвивати творчу уяву школярів засобами мистецтва, будити почуття краси навколишнього світу, радість спілкування з ним; виховувати любов до рідної землі, бережливе ставлення до природи.
Наочність: картини художників про природу, фото, поезії про природу.
Хід уроку
І. Організаційна частина.
II. Робота з класом.
1. Оголошення теми і мети уроку.
2. Бесіда з учнями.
а) Сьогодні ми на уроці будемо говорити про мистецтво, про красу мистецтва, про витвір мистецтва, про вплив його на думки і почуття людей.
- Як ви гадаєте, хто причетний до мистецтва?
(Художники, письменники, композитори, скульптори і т.д.)
Митці покликані народом для того, щоб показати світові, насамперед, що життя прекрасне, що вже саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ. Щоб довести вам це, я зачитаю висловлювання про красу:
Педагог, учитель В. Сухомлинський у листі до сина висловив таку думку: "Якщо дитину з дитинства виховують на красі, на хороших книгах, якщо у неї розвивається схильність до переживань, захоплення красою, то навряд чи вона стане людиною розбещеною, безсердечною".
- А ми сьогодні поговоримо про те, як і за допомогою чого передає красу навколишнього світу художник.
- Подивіться уважно на репродукції цих картин, фото. Що змальовано на них?
(Красу природи).
- Як називаються такі картини? Художники?
(Пейзажами, пейзажистами).
Давайте пригадаємо, для чого в творах використовується пейзаж. Пейзаж - ... .
Це вид чи зображення якоїсь місцевості.
Жанр живопису, в якому предметом зображення є природа.
Отже, пейзаж - це жанр живопису.
Ми часто зустрічаємося з пейзажем в художніх творах, письменники передають їхнє ставлення до описаного куточка природи (певний настрій), а допомагають їм у цьому відповідним чином дібрані художні засоби мислення.
- Які?
- Світ природи здавна приваблював і митців пензля. З ХVІІ-ХVІІІ ст. пейзаж стає самостійним жанром. Виникають різновиди: міський, сільський, історичний, морський, фантастичний.
Художники, зображуючи картини природи, теж виразно передають власне ставлення до зображуваного: захоплення, відразу, зачарування, здивування. Крім того, кожен пейзаж пройнятий відповідним настроєм і радістю, смутком, гнівом.
б) Відомості про художника.
ІІІ. Опис природи за картиною.
1. Огляд картини.
2. Складання плану до картини.
Слово "план" нам давно знайоме. Ми говоримо про державні, особисті, пишемо план до твору, плануємо особистий робочий план. І пейзаж має план:
а) правий план (те, що зображено справа);
б) лівий план (те, що зображено зліва);
в) передній план (те, що зображено ближче до глядача, в центрі картини);
г) задній план (те, що зображено далі).
- А зараз, діти, давайте пофантазуємо. Уявіть собі, що ви раптом по-трапили в таке місце на землі, про яке мріяли все життя.
Озирніться навкруги, прислухайтесь, помрійте. Опишіть спочатку усно свої враження від побаченого.
А цим місцем і буде куточок природи, змальований на цій картині.
- Отже, яке ваше перше враження від картини?
- Визначте, яку пору року відтворено на картині.
- А час доби, зображений на картині (ранок, вечір, полудень)? Щоб відповісти на це запитання, уважно погляньте: чи вся картина освітлена, осяяна сонцем?
- Чи можливо, якась частина затінена; на який план картини падає тінь від хмари? (і т. д.)
IV. Самостійна робота.
Діти самостійно на чернетках складають опис.
Твір відгук за картиною
Творчість Костянтина Олександровича Трутовського завжди була пов'язана з Україною. Більшість його картин написані саме на українські сюжети: «Весільний викуп», «Побачення», «У місячну ніч» та інші. Це й не дивно з огляду на те, що дитинство майбутнього художника минуло на Харківщині. Початкову освіту він здобув в одному з приватних харківських пансіонів. Навчаючись вільним слухачем у Академії мистецтв, художник познайомився з Д. Григоровичем, Ф. Достоєвським. Незабутнє враження справили на нього твори М. В. Гоголя та Т. Г. Шевченка. Може, тому у його картинах так багато гоголівського і шевченківського. У 1850 році художник їде на Україну, і тут з'являються його найбільш відомі картини «Бандурист», «На церкву», «Лірник у селянській хаті». Так поступово розкривається душа України, її народу. Не дивно, що після численних побутових сюжетів із життя українського селянства художник приходить до думки зобразити Т. Г. Шевченка. Адже в образі великого поета втілена душа багатостраждального великого народу з древньою історією. Саме так сприймаємо ми картину «Т. Г. Шевченко з кобзою над Дніпром», написану у 1875 році.
На першому плані Т. Г. Шевченко, що сидить на старій колоді, задумливо похиливши голову на кобзу. Які думки заполонили його, може визріває новий задум поеми чи легкого летючого вірша — картини рідної природи?
Сидить він на високій кручі, з якої відкривається широка панорама Дніпра з його пологими берегами, полів і садів його рідної України. Кожна травинка біля ніг великого поета промовляє до глядача знайомими пахощами рідної землі. Кольорова гама витримана у спокійних тонах зеленого, жовтого, рудуватого кольорів. Художник зобразив Т. Шевченка у звичайній селянській сорочці і штанях, на голові у поета шапка, яку носили чоловіки на Україні здавна. Він проста людина. Він один із тих простих людей, яких знав і любив, для яких працював і страждав усе життя. І разом із тим це людина могутнього інтелекту, якій доступне розуміння життя. Усе це написано на його обличчі, не стільки засмученому, скільки задумливому. Його постать вражає природністю, величним спокоєм і гідністю. Але вже другий погляд на картину дарує відчуття безмежного простору, поданого на другому плані. Там вдалині видніється церква, а село, мабуть, потонуло у густих садах, що зеленню вкривають велику частину Дніпрового берега. А там, наче у туманному мареві пастельних тонів ховаються нові безмежні далі. Картина вражає величчю і спокоєм. Вона спонукає зрозуміти, яке багатство дісталося нам — наша велика земля, цей дивний безмежний світ і на ньому наша Україна, її культура та історія, уособленням якої є великий поет і мислитель землі нашої — Тарас Григорович Шевченко.
Твір за картиною «Козак Мамай»
Картина «Козак Мамай» намальована понад триста років тому художником, чиє ім'я не збереглося. З того часу багато невідомих митців із народу створили багато подібних картин.
На передньому плані ми бачимо козака, який сидить під крислатим молодим дубом посеред широкого степу. Поблизу Мамая стоїть вірний кінь вороний. Він пильно дивиться, чи не ворухнеться десь там, у степу, зачаєний ворог.
Біля козака напоготові лежить бойове спорядження: мушкет, порохівниця і кварта, щоб мед-вино пити. Позаду нього стримить увіткнутий у землю гострий спис. На гілляці висить шабля, що втоми не знає і не щербиться ніколи.
Вдягнений Мамай, як і личить козакові, в широкі шаровари і жупан.
Степ мовчить, тихо навкруги — козак думу думає. А налетить вітер, зворухне оселедцем на козачій голові, розгорне пишні вуса. Стрепенеться Мамай і заграє на своїй бандурі:
Надія в мене певна — мушкет-сіромаха
Та ще не заржавіла шабля — моя сваха.
Ніякий ворог не міг злякати його, бо був він, як оповідають легенди, ні для кого не зборимим. Тільки свисне його шабля — так і покотяться голови нападників.
Історія свідчить, що саме цього козака на Запоріжжі ніколи не було. Але були тисячі до нього подібних.
У Мамаї відтворено збірний образ козацької України. Такі картини були здавна популярними в народі, ними прикрашали селянські хати.