«Кайдашева сім'я» — один із тих творів, які запам'ятовуються назавжди. Можу це стверджувати, спираючись на досвід моїх бабусі й матері. Обидві й досі згадують Мотрю і Кайдащиху, навіть цитують окремі рядки. Я зацікавилася, що ж це за твір такий, якщо його вивчають ось уже кілька поколінь?
Майже з перших сторінок зрозуміла, що «Кайдашева сім'я» — повість комічна. Діалог Карпа й Лавріна, в якому йшлося про сільських дівчат, надзвичайно, смішний. Хіба можна не посміхатися, читаючи Карпові характеристики. Весело було читати і про перші дні перебування Мотрі в хаті чоловіка. І про піст Омелька, який він «зволожував» горілкою.
Але по мірі розвитку сюжету мій настрій змінювався. Чомусь уже не було смішно. Що ж трапилося? Постійні сварки, а потім і бійки в родині Кайдашів майже повністю змінили персонажів. Так, Мотря, горда, працьовита, розумна, поступово перетворюється на злу, бездушну, навіть жорстоку особу. Карпо доходить до того, що піднімає руку на батька, а пізніше кидається на матір, трясе її, як грушу, і біжить за нею з ломакою, збираючись побити.
Найбільше вразили зміни в поведінці і вчинках Лавріна і Мелашки. Яким красивим було їхнє кохання! Як ніжно, поетично вони говорили — наче пісню співали! Але з часом і вони «гідно» відбивають словесні атаки Мотрі, навіть беруть участь у «бойових діях», захищаючи свої горщики, кухлики, кабанчика, грушу...
Повість поступово з комічної стає трагічною, бо дуже сумно спостерігати за тим, як деградує, занепадає людина. Саме у такому напрямку змінюються персонажі «Кайдашевої сім'ї». Наслідки цих змін можна пояснити двома причинами. По-перше, впливом суспільства, характер якого змінився після скасування кріпацтва. Нові відносини базуються на приватній власності, а звідси — нова психологія людини: найголовніше — це «моє», його треба збільшувати й захищати. От і б'ються між собою брати й невістки за землю, за батьківську спадщину, за майно і худобу.
Але нові суспільні відносини все-таки не повинні руйнувати сім'ї, перекреслювати елементарні норми народної моралі. Ось, на мою думку, друга причина деградації дійових осіб — відсутність поваги й вірності народним традиціям, які регулювали стосунки між батьками й дітьми, між братами, іншими родичами.
Члени Кайдашевої сім'ї втратили здатність любити й поважати близьких людей. Головним для кожного з них стало прагнення утвердити свою зверхність, захистити свій інтерес, матеріальний і моральний. Для мене всі вони — і старші, і молодші — схожі між собою. Важко звинуватити когось одного. Хіба тільки Кайдашиха винна у тій «домашній війні»? Я впевнена, що якби Мотрі більше терплячості і делікатності, то й багатьох сварок можна було б уникнути.
«Кайдашева сім'я» справді є особливим твором, який і смішить, і засмучує, і запам'ятовується. Він є своєрідною пересторогою: дивіться, якими можуть бути люди, і не повторюйте їхнього «досвіду».
Моя родина
Родина – це святе, це твоя сила, це твій захист та надії, це твоя віра й прагнення, це твоя фортеця. Це ті люди, що будуть з тобою впродовж твого життя, йтимуть поряд, триматимуть за руку, підставлятимуть плече.
Моя родина невелика, але міцна та дружня. Ми звикли підтримувати один одного: коли знаходимося на відстані, обов’язково телефонувати, коли хтось хворіє, то майже цілодобово чергувати біля ліжка, коли комусь потрібна підтримка, то приходити на поміч незважаючи на відстань.
На свята ми завжди збираємося разом, до нас приїжджають родичі: дідусі, бабусі, дядьки та тітки зі своїми дітьми. Накриваємо великий стіл, готуємо багато різних смачних страв. А коли сідаємо всі за стіл, починаємо жартувати та розказувати історії з життя. Я люблю свою родину за те, що в ній немає місця сваркам та розбрату, егоїстичності та заздрості. Бабусь та дідусів шануємо, а коли вони не можуть приїхати до нас, ми знаходимо час, щоб відвідати їх, привезти їм чогось смачненького.
Слід розрізняти поняття сім’я та родина. Бо сім’я – це твої тато й мама, рідні брати й сестри. А родина – це усі родичі, що пов’язані з тобою кровним зв’язком.
Я не знаю, сім’я з п’яти чоловік велика чи маленька, але для мене вона більша за все, що є в світі. Тато й мама з дитинства привчали мене та моїх двох братів до порядку і дисципліни, до відповідальності та поваги до усього, що нас оточує. Ми виросли цілеспрямованими та впевненими у власних силах людьми. А родина привчила нас до єдності та взаєморозуміння..
Моя родина – це символ тепла й щирості, любові та доброти. Знання, які вона мені дає, я пронесу з собою по життю та будуватиму свою родину саме беручи приклад зі своєї сім’ї.
Моя сімя найкраща
З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.
Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.
Моя сімя
Моя сiм’я - це тато, мама, брат Андрiй i бабуся. Мама i тато багато працюють, i тому я дуже цiную години, коли ми буваємо разом. Вони намагаються видiлити час, щоб поспiлкуватися зi мною i Андрiєм. Тодi ми йдемо до лiсу або в парк, а влiтку - до рiчки або водосховища. Найбiльш менi подобається, коли ми їдемо на кiлька днiв порибалити. Я, брат i тато рибалимо, а мама готує чудову юшку. Але рибу чистимо ми, бо справжнiй рибалка повинен сам приготувати рибу: тiльки тодi вона дуже смачна. Ще менi подобається допомагати татовi ремонтувати технiку. Здається, вiн усе вмiє робити своїми руками. I ми з братом залюбки допомагаємо йому i навчаємося того, що вмiє тато. Мама дуже радiє, коли нам з братом вдається щось вiдремонтувати своїми руками. Тодi її ласкавi очi стають радiсними, i вона, мабуть, нами пишається. Iнодi ми з братом змагаємося, хто краще зробить якусь рiч. Частенько такi змагання закiнчуються тусаниною, бо кожному з нас хочеться перемогти. Але я дуже радий, що в мене є брат. Вiн старший за мене, i коли у мене щось не виходить, брат допомагає. I взагалi без нього було б нудно. А ще з нами живе бабуся. Це вона пече нам смачнi пирiжки, це її невтомнi руки пришивають нам гудзики, лагодять одяг. Сiм’я у мене невелика, i всiх членiв своєї родини я дуже люблю.