Любов виникає з любові
Кохання штука непроста, та й кожен це не знає
Це знають тільки ті хто кохав, або кохає
Я знаю, знаю що воно таке
Бо я це відчуваю
Я знаю, що його кохаю
Кохаю серцем, розумом кохаю
І тілом відчуваю.
Любов… Дуже багато означає це слово. Кожна людина розуміє під ним щось своє. Хтось мріє про неї, хтось від неї біжить, хтось заперечує, хтось жадає, але при цьому всі її шукають. Людина не може жити без любові. Люди відкидають, тікають від любові, тому що відкинули їх, вони обпеклися, і тепер вони бояться обпектися знову. Але потім їх все одно тягне знову випробувати це почуття. Про любов співають пісні, пишуть вірші. Про кохання мріють усі дівчата. Так що ж таке любов?
Любов – це почуття. Почуття однієї людини до іншої людини. Любов – це таке почуття, яке не можна описати словами. Коли людина любить, вона по-справжньому щаслива. Ти наче окрилений – відчуваєш в собі масу енергії, готовий йти на будь-які подвиги, хочеться зрушити гори.
Але любов – це не тільки подвиги, це – турбота, взаєморозуміння, терпіння, радість і горе, увагу і повагу. Адже не випадково при одруженні дають обітницю відданості: «Бути з людиною і в радості і в горі…». Коли ти з людиною не тільки в радісні хвилини, коли у неї все добре: вона здорова, бізнес процвітає і все чудово, але й у важкі хвилини: коли людина сильно хвора, все навколо неї «валиться» або вона опиняється на «вулиці». У наш час таке, на жаль, трапляється. Коли ти зі своєю другою половинкою пережив найважчі часи і ні він від тебе не відвернувся, ні ти від нього, а , навпаки, протягом цього часу ви підтримували один одного, не залишили у важкій ситуації, дбали один про одного, тоді можна сказати, що це справжня любов!
Любов полягає в тому, щоб приймати людину такою, якою вона є з усіма його плюсами і мінусами. Радіти її перемогам, співпереживати разом з нею.
Так само любов – це повага один до одного. Людина повинна поважати вибір свого коханого. Наприклад, вибір професії. Друга половинка має, навпаки, підтримувати, а не висловлювати свої невдоволення з приводу того, що ця професія йому їй подобатися. Вона може висловити свою думку, але ніяк не забороняти коханому в його виборі. Якщо людина любить, вона зрозуміє, і не буде ображатися.
У любові, яка триває довгі роки, важливе терпіння. Бо впродовж довгих років не може бути так, що у людини завжди буде гарний настрій, що вона завжди буде всім задоволена. Треба вчитися стримувати свої емоції, якщо тебе щось дратує в коханій людині: краще сказати про це спокійно. Потрібно працювати над самим собою – це найважче в любові. Головне не «перегинати палицю»: не варто принижуватися перед людиною. Людина сама повинна бачити по ситуації і діяти так, як їй підказує серце, де потрібно піти на вчинок, а де проявити гордість.
Адже любов так прекрасна! Я коли була маленькою, часто бачила хлопця з дівчиною, вони живуть недалеко від мене. Коли я їх бачила разом, вони завжди йшли під ручку і світилися від щастя. Через якийсь час вони одружилися, у них з’явилася дитина. Зараз вона вже підросла і пішла до школи. А її батьки й досі ходять під ручку і світяться від щастя. Ось це і є ЛЮБОВ! Це любов, яка може виникнути тільки з любові!
Любов до Батьківщини
Улюблена земля. Сувора. Гранітна Могутня. Ти життя моя. Ти Батьківщина моя. Ти частина мене і більша й краща. И. Крилов. Земля моя. В оповіданні піднімається проблема поважного відношення, любові до рідної землі, до рідної природи
Що є любов до батьківщини? Любов до Батьківщини приходить згодом. Тільки з віком людин здатний зрозуміти своє щире відношення до Батьківщини. Щира любов до Батьківщини, до своєї батьківщини не дозволяє перейти на "сторону іншої держави".
Люди, які люблять свою Батьківщину повинні володіти "патріотичними якостями". У наш час не кожний має таке почуття, як любов до своєї Батьківщини. У деяких любов до батьківщини проявляється завдяки гордості за країну
Перемога у Великій Вітчизняній війні підштовхує народ пишатися цим, як найдужчою державою. Але багато з людей бачать любов до БатьківщиниЯк охорону навколишнього середовища. Захистити природу, значить виявити любов до рідної землі
наша поезія споконвіків була патріотичною. народні добутки призивали людей постояти "за образи нашого часу, за землю росіянку". Тема любові до батьківщини відбита у віршах М. Лермонтова "Батьківщина", А. Блоку "Росія" і інші. Люблять батьківщину не за те, що вона велика, у за те, що своя. Із усього сказаного можна зробити висновок наша країна тримається на народі, що у ній живе й поки ми любимо й пишаємося нею, вона буде й залишатися нашим рідним будинком
Любов до вітчизни
Любов до батьківщини, почуття патріотизму… Як їх пояснити? За що мати любить своєї дитини? А за що ми любимо своїх матерів? Адже далеко не всі діти, якщо уважно придивитися, гідні материнської любові. Але це – погляд сторонньої людини
Так і любов до батьківщини. Вона є, тому що є країна, у якій народила тебе мати, де народилися й спочивають із миром на цвинтарях твої предки. Саме в цій країні, а не в іншій. І невидимі нитки зв’язують тебе із твоїм родом, отже й з батьківщиною. Тому ти й любиш її тією любов’ю, що пояснити важко: бачиш всі її недоліки й все-таки любиш. Є ріднамовам, що ти чуєш із дитинства, що ти виговорив перші слова. І тебе зрозуміли. Прочитав першу книжку рідною мовою, і вона тобі дуже сподобалася. Багато книг ще прочитаєш у майбутньому. Може, і іншими мовами. Але рідний буде мова твоєї мами, мова, якою говорять всі навколо у твоїй країні. І рідне слово, рідна мова – це теж частина твоєї батьківщини
Є мир твого дитинства. З нього багато чого запало в душу. От дорогий дідусь вийшов з під’їзду подивитися, як я вперше йду в школу. До кінця нашої вулиці я відчував його погляд. А от у неділі поїхали на озеро. Я ще не вмів плавати й дуже боявся, що батько у воді випустить мене зі своїх рук. Але рука батька була й міцної й надійною. Мені стало соромно за своє боягузтво. Так я почав учитися плавати. А міцна рука батька – це теж моя батьківщина
Є школа, де ми слово «батьківщина» уперше прочитали по складах. Є в шкільному коридорі наше вікно. Сідаючи на його підвіконня, ми із хлопцями й будували плани наспостерігали за дівчиськами, любувалися найкрасивішої з них – Зиной Філатової, у яку ми були закохані всі по черзі. Ці спогади будуть із мною завжди. Вони – мій шкільний причал, моя батьківщина
Є в нашім місті одне заповітне місце: улюблений нами, моїми однокласниками, гідропарк. Навесні й восени він дуже гарний, але головне – не багатолюдний. Тоді нам здається, що він тільки наш. Які верби купають свої галузі у воді! Які галявини! Як там весело грати у волейбол! Після випускного вечора ми підемо туди зустрічати світанок. Хоча це може комусь здатися дивним, але наш парк – це моє рідне, моя батьківщина
Зовсім недавно мені стали більше зрозумілі почуття М. Лермонтова, описані у вірші «Батьківщина»:
З відрадою, многим незнайомої,
Я бачу повне гумно,
Хату, покриту соломою,
З різьбленими ставнями вікно
Статок селян радував поета. Поняття про статок зараз інше, а почуття ті ж самі. Коли я бачу богатые будинку із садибами, з іномарками біля гарних воріт, у мене немає бажання промурмотати: «Звідки в людей такі гроші?» Немає ніякої заздрості, тільки незнайома многим відрада. Тому що чим більше багатих і забезпечених людей – тим краще моїй батьківщині. А руїни, занедбаність, убогість – це повинне залишитися впрошлом.
Я люблю свою країну, але любов моя не сліпа. Я бачу багато чого, що викликає в мені біль і злість, досаду й обурення. Я чую потоки брехливих обіцянок ощасливити народ. Але цю злість і обурення я не переношу на весь свій народ. Не треба узагальнень «Наш народ ніколи не навчиться чесно працювати!» Так, вистачає ще в нас ледарів, утриманців і просто нечистих на руку. Але не вони персоніфікують наш народ. Мій народ – це мої улюблені батьки й учителі, старший брат, друзі, добрі сусіди, спортивні наставники. Це мої улюблені поети й письменники, артисти й музиканти. Вони – моя батьківщина. Дивними виглядають, напевно, мої міркування, за що я люблю батьківщину. Але хіба обов’язково любити за щось?
Любов до України
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Володимир Сосюра
Які прекрасні слова! Влучніше не скажеш. У мене слово Батьківщина асоціюється з рідною домівкою, батьками, моїми пращурами, а ще – стежиною, що привела мене до рідної школи. А школа – це мої прекрасні, улюблені вчителі, друзі і товариші. Незабутні шкільні роки, хіба можна їх коли-небуть забути!
З чого починається Батьківщина? Вона починається з теплих долонь матері. Адже недарма Батьківщину називають матір’ю. А хіба можна зрадити рідну неньку, рідну домівку, свою родину? Щодо мене, я вважаю, що не можна. Бо тоді ти зрадиш і самого себе!
Дивно складаються людські долі, особливо в нинішній час багато українців (моїх знайомих) за різних життєвих обставин вимушені покидати свій рідний край, але немає такої людини, яка б не сумувала за своєю домівкою. У кожного з нас свій куточок рідного краю, своя річечка, своя стежина, свої незабутні спогади. Та зігріває серце те, що на їх чекають рідні, близькі люди і що вони завжди можуть повернутись додому.
Патріотизм – це і є любов до свого народу, до своєї рідної української мови, до Батьківщини. Поезія Тараса Шевченка є гарним прикладом для мене. Його вірші, які написані в засланні, за кордоном – пронизані тугою і любов’ю, глибокою вірою в те, що він повернеться до рідного краю. Я вважаю, що Тарас Григорович – це людина, яка насамперед віддана своїй Батьківщині. Я поважаю його творчість, бо він висловлював свої думки не злякавшись тогочасного уряду та устроїв в країні. Поет прямо обговорював всі події та особ, які на його думку, загноблювали народ, пригнічували їхне власне «Я». З самого дитинства, творчість Тараса Шевченка стала для мене прикладом та найкращим зразком для усіх творів у літературі. Любов до його творчості мені прищепила бабуся. Мій перший вивчений напам’ять вірш «Думи мої, думи мої..» - я пам’ятаю й досі. Тепер я усвідомлюю справжній сенс вірша, сповненого тугою за рідним краєм, за вільним життям, за мистецтвом. Адже він був написаний у засланні. Бабуся, ще й досі декламує напам’ять його твори, під час яких на її очах з’являються сльози. Бо вона, на жаль, як ніхто інший розуміє долю дитини-сироти. За знайомство з творчістю, цього істинно веливого поета, я дуже вдячна їй. І в свій час, я теж передам цю любов своїм дітям і учням, бо саме професію вчителя я обрала для свого майбутнього. Я думаю, якщо всі зрозуміють особливий сенс творчості великого поета, то його творчість ніколи не зникне з нашого життя, бо саме Тарас Шевченко відстоював право людини на свободу, на свою власну думку, на право людини житии без меж і заборон.
На мою думку, хоч зараз наша Батьківщина – Україна переживає нелегкі часи, проте це не означає, що ми маємо покинути її. Навпаки кожен з нас повинен зробити внесок в майбутнє нашої держави. Для того, щоб наша ненька-Україна розквітала ще пишніше, ніж зараз.
Про любов
Що таке любов? Це питання споконвіку хвилює людей: про любов співають пісні, складають вірші, а зараз навіть проводять наукові дослідження. Кажуть, без любові життя нічого не варте. Та ніхто не може визначити, що то за почуття, яке захоплює людину та робить її щасливою, що руйнує долі, коли вмирає. Любов має владу над нами, тому так пише Л. Костенко у своїй поезії:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Як на мене, любов – це таємниця. Проте для себе я її розумію так: любов – це небайдужість. Коли ти відчуваєш тепло, радість, наповненість поруч з кимось, коли проводиш з людиною час та знаєш, що жодна хвилина не втрачена марно, коли хочеться бути поруч знов і знов, а також бажаєш людині щастя та хочеш допомогти їй – це й є любов. Також любов – це вдячність та прийняття іншого таким, який він є. Це такий стан душі, коли поруч із кимось у тебе є все для щастя, а весь світ радіє з тобою:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання… (В.Сосюра)
Любов буває не лише до іншої людини Буває любов до Батьківщини, свого рідного краю, того клаптику землі, на якому тобі дорога кожна квітка. Особисто в мене такі теплі почуття асоціюються з мамою та татом, близькими друзями, улюбленим котом, а ще – з нашим домом, деревами у саду, дитячими іграшками, улюбленими книжками, навіть велосипедом! Можливо, це не любов у високому значенні, про яку міркують філософи та митці, проте я вважаю, це також вона. Недарма ж бо слово «улюблений» походить від «любити».
Любов буває пристрасною та, нажаль, нерідко сумною. Навіть якщо сам я цього ще відчував, проте присвячені пристрасному коханню рядки не можу читати без того, щоб серце не обняла невідома туга. Мабуть, любов – це те спільне для нас усіх, що ми всі відчуваємо та розуміємо. Тож я зрозумів, що необхідно берегти це світле почуття в серці, турбуватися про людей, яких любиш, оточувати себе лише улюбленими речами та витрачати свій вільний час на улюблені заняття. Таким чином можна наповнити своє життя любов’ю.