Дерево життя
Певно, кожен з нас спостерігав за тим, як проростає із землі посіяне зернятко. Спершу з’являються два маленьких пагінці, а згодом посередині пробивається третій пагінчик. Цей пагінчик тягнеться вгору до сонечка, розростається, згодом на стебелинці появляється ще одна пара листочків. Так народжується Життя. І наші з вами предки, що жили на цій землі багато тисячоліть тому, були дуже мудрими та спостережливими. Вони прийшли до висновку, що для народження життя необхідна його насінинка : це може бути макове зернятко, горошинка, - як часто трапляється в наших казках. З горошинки народився великий і славний богатир Котигорошко, з вогняної кулі – велет Осилок в однойменній українській народній казці. А з яєчка, як про це розповідають міфи різних народів, народилась наша матінка-Земля. Люди віддавна вірили в те, що наша планета Земля є тим „золотим яєчком” чи „золотим зернятком”, з якого виростає увесь Всесвіт.
Наші предки уявляли собі Всесвіт велетенським деревом. Лишень вслухайтеся і вдумайтеся у слова давньої української колядки. Дослідники вважають, що цій колядці декілька тисяч літ! Бо розповідає вона про саме народження життя на Землі:
Коли не було з Нащада світу,
Тоді не було ні неба, ні землі.
А тільки було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку – три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
Та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми,
Та нам ся стане чорна землиця,
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми,
Та нам ся стане ясне небонько,
Ясне небонько, світле соненько,
Світле соненько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.
Вдумайтеся : дерево світу, що височіє поміж водами Буття, називається Явором. Явір – той, що явився : народжений світ. Недаремно українці дуже шанували явора : його садили у дворі при народженні сина. Це дерево мало рости разом із хлопчиком, давати йому силу від усього Всесвіту – і ясність думки, і відвагу, і любляче серце.
На вершині світового дерева, що складається, як бачимо, із трьох гілочок, сидять три голубоньки : вони „раду радять, як світ сновати”. Видно, не прості це голуби : у символіці всіх народів світу птах голуб є втіленням Божого Духа, триєдиного володаря Неба.
Наша Земля „засівається” з дрібного піску, а небо утворюється із золотого каменю. Очевидно, цей „пісок” і „камінь” – це золота енергія Сонця, яка огортає нашу планету, дає силу життя всьому. Бо саме Сонце, Місяць і зорі народжуються із „золотого каменю”.
Це велетенське „світове дерево” уявлялося нашим предкам ще у формі величної церковці, що пливе по безмежних водах Буття :
На горі, на кам’яній
Щедрий вечір, добрий вечір!
Волохи кують, церкву будують,
З трьома верхами, з трьома вікнами.
В первім віконці – яснеє сонце,
В другім віконці – ясний місяченько,
В третім віконці – яснії зірки.
Ясний місяць – сам господар,
Яснеє сонце – господинонька,
Яснії зірки – їхнії дітки.
Ось таким прекрасним палацом уявляли наші предки увесь безмежний простір!
Але найбільше вони любили і шанували наш земний рай. Садили в ньому дбайливо сади і гаї, квіти, жито і пшеницю, кожного року збирались на Святу вечерю при святковому хлібі, при свічці усією родиною – і дякували своєму Творцеві за те, що дарує їм радість бути господарями на своєму полі, ростити земні плоди, як Він ростить небесні плоди. Тому в колядках земні господар і господиня прославляються так пишно і велично, як „ті три голубоньки”, що світ творили.
А на земному полі сіється зерно жита і пшениці, від яких залежить життя людей, тварин і рослин. Тому в час Різдва люди славили і небесний, і земний світ, „посіваючи” словом , бажаючи одне одному щедрих врожаїв:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком Вас вітаю!
Сійся, родися,
Жито, пшениця, на увесь рік,
Аби жилося краще, як торік!
А на покуті у часи Різдвяних свят золотіло земне колосисте „деревце життя” – Дід-сніп, або як його ще називали Рай-сніп чи Дідух. І в кожній зернині цього снопа дозрівала велика сила росту. До речі, саме це маленьке деревце з трьох пагінців, з якого виростає могутнє Дерево роду, Дерево світу – символізує наш державний герб: Трійця, або Тризуб. Пригляньтеся до нього уважніше – може побачите, як із зернинки проростає могутній росток. Для нашого народу кожен із нас є тим золотим росточком, в якому живе безсмертя роду і народу.
Красота осіннього лісу
Вже в кінці серпня повітря помітно холоднішає, особливо вранці. Часто ідуть дрібні невпинні дощі і земля залишається мокрою надовго, вже не просихає так швидко, як влітку. Вітер дме безперестанку і далеко розносить вже дозріле насіння трав і дерев. Де-не-де листя на деревах вже починає жовтіти. Кожного дня цього золота стає все більше і більше. Барвистою, пухкою ковдрою встелена земля у листопаді. На голих мокрих гілках бринять прозорі дощові сльозинки. Тільки подекуди тріпочуть на вітах дерев поодинокі листочки. Лісову тишу раз у раз порушують сумні наспіви синичок, скрекотання білобокої сороки, цвірінькання горобців. Зненацька над головою дятел застукотить дзьобом по стовбуру дерева, і цей стукіт луною рознесеться по лісу. Вересень — перший осінній місяць. Все в природі прощається з сонцем, теплом, намагається в останній раз вбратися яскравіше перед тим, як надовго зняти свій наряд. Ліс забарвлений жовтими, червоними, золотими фарбами. Тому і наступний місяць називається жовтень. Повітря прозоре, чисте, аж ніби дзвенить і пахне грибами та опалим листям. Ідеш поміж дерев, прислухаєшся до тиші, до таємничого шурхотіння листя. Аж ось від дерева до кущика тягнеться тоненьке павутиння, наче мереживо. Краплі води на ньому, коли на них світить сонце, горять, як діаманти. Дуже гарно в лісі восени, коли стоїть бабине літо, золота осінь. Я люблю погуляти наодинці з деревами, подихати свіжим повітрям, пошуркотіти листям.
Мініатюра на тему ліс
Ліси чарують своєю красою,ваблять своїм поглядом,поміж дерев видніється гай. Все замирає,коли я поринаю в лісову тишу. Ліс цілий рік може бавити своєю красою і тишою. В зимку - все вкрито білою ковдрою, в літку багато дітей та дорослих, які вибралися на свіже повітря, весною, ліс просипається після зимової тиші,часто можно побачити весною в лісі,як багато дітей та дорослих збирають проліски, а восени ліс чарує своїми осінніми барвами,та дарунками осені.Багато людей в осени збирають гриби. Гаї, відрізняються своїми безкраїми просторами,як поглянеш - ні краю, ні кінця не видно.З далеку чутно спів птахів, а влітку поринаєш в красу квітучого гаю - весь всесвіт завмирає навкруги.
Опис дуба
На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб — дивовижне дерево. Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним дубовим листком.
Дуб — сонцелюбне дерево, його плоске широке листя дає можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружить із грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів.
Якщо нападе на дерево гусінь, інші дерева можуть загинути — лише не дуб. Він виживе — того ж літа на ньому з'являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубають лісоруби.
Залишиться тільки пеньок!
Пройде час — і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться "сплячі" бруньки, які десятиліттями, а то й віками чекали свого часу. Одна, найсильніша, гілка стане в майбутньому новим стовбуром.
У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття.
Огорожа навколо дуба; зроблена дбайливою людською рукою, — то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть — хай живе й далі і дарує людям радість.
Опис клена
На мій погляд, одне з найкрасивіших дерев, особливо восени, це, звичайно ж, клен. Кленове листя не може нікого залишити байдужим. Таке собі різьблене диво природи. Тоненькі, наче привид, прожилки розходяться, ніби стежинки, від держака. Я завжди розглядаю кленові листочки, як картину художника. Невипадково вони зображені на гербі Канади.
Я в захваті від клена в жовтні. Пофарбований у яскравий жовтий колір, ніби охоплений полум’ям , він дає світло і в похмурий день. Я стою поруч з кленом, що росте в нашому дворі, пильно дивлюся вгору: так хочеться вловити ту мить, коли листочок відривається від гілочки. Довго спостерігаю, але у мене нічого не виходить. Падає додолу черговий листочок, а мені так і не вдалося помітити, звідки, з якої гілки.
Під вікном моєї кімнати – маленький палісадник. Крім кущів аґрусу і смородини ростуть мої улюблені айстри, а поряд з ними великий клен. Якось вранці я вийшла в палісадник. Крапельки роси блищали на пожовклому листя аґрусу та смородини, на траві, на айстрах, а місцями вони були прикриті дивовижними і неповторними за своєю красою листям клену.
Несподівано погляд упав по ліву сторону Я побачила кленовий листочок, який ніби прикрив одну айстру. На ньому блищала крапелька роси. Я обережно зняла листочок, так, щоб крапелька збереглася, але вона зісковзнула на мою руку. Між рожевими пелюстками айстри я побачила комах. Так ось чому кленовий листочок лежав на квітці!
Я уявила, як повільно він злетів з гілки і легко ліг на квітку, на якому сховалося комаха, щоб ніхто її не чіпав. Я порушила її спокій. Потримавши жовтий, з рожевою крапкою кленовий листочок, я обережно поклала його на айстру і посміхнулася: відпочивайте разом!
Осінній ліс
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь, за цю красу!
Про осінній ліс
В один прекрасний осінній день, в неділю, ми усім класом зібралися на прогулянку в ліс. Був досить сонячний теплий день. У повітрі кружляло осіннє золоте листя і суцільним м'яким килимом акуратно лягало на землю. Повітря було свіже й прохолодне. Раптом здалася галявина, повністю вкрита червоно-жовтим листям. А коли ми підійшли ближче, побачили, що поляна встелена не лише жовтими і червоними листами, але ще і зеленими, коричневими.
Тихо в лісі не було, нам здалося, що ліс наповнений якимись чарівними звуками. Десь вдалині стукав дятел. Над деревами різними голосами щебетали маленькі пташки, - напевно, вони готувалися до перельоту на південь. А от з дерева на дерево перестрибнула білка. У кущах ми почули шорох, а коли придивилися - це був їжачок, він ніс на голках грибочки на зиму.
Наш класний керівник, Марія Василівна, запитала: "Діти, а чуєте ви цей чудовий звук? Мені здається, що він схожий на гру якійсь казковій скрипки, а вам?" У нас це викликало непідробний інтерес. І ми пішли на цей звук. Трохи пройшовши вглиб лісу, побачили лісовий дзюркотливий струмочок. Вода в ньому була настільки прозора, що ми бачили в ній своє відображення, як у дзеркалі. А по струмочку, немов різнокольорові кораблики, пливли листя.
Нам так сподобалося в лісі!
Родовідне дерево
Часом ми забуваємо про те, що є спадкоємцями та продовжувачами свого роду, що кожен з нас - ланка в безперервному ланцюгові життя, простягнутому з минулого в майбутнє, від наших предків до наших нащадків. Дуже важливо зберегти пам'ять про те, звідки походить людина та хто були її пращури. Для цього люди збирають родовідне дерево. Іноді його ще називають генеалогічним. Найчастіше його зображують у вигляді дуба, проте можна вибрати будь-яке дерево.
Головне, що така схема дає можливість зібрати відомості про представників своєї сім’ї, поглибитися в її історичну пам’ять. Дерево виходить велике та крислате. В такому дереві переплітаються паростками представники різних родів та навіть народностей.
Досліджувати своє родовідне дерево дуже цікаво. Можна дізнатися про те, чим займалися та ким були твої пращури, які вони мали особливості, скільки у них було дітей. Часом можна навіть розкрити якусь давню сімейну таємницю.
На кожному генеалогічному дереві можна побачити долю родини, а через неї й історію народу. Адже кожна сім’я – це частина суспільства. Своєю історією вона ілюструє всі процеси, які в ньому відбуваються з цілою нацією.
Варто берегти пам'ять своєї родини. Недарма люди кажуть, що той хто не знає минулого, не матиме и майбутнього.
Розповідь про ліс
Осінній ліс! Хто з нас не гуляв в осінньому лісі, не милувався красою опалого листя, золотавим килимом, що укутав землю.
Саме восени в лісі все стає казковим і незвичайним. Багряне листя осики схоже на достиглі яблука, жовте листя верби — на кораблики, а листя клена — на золоті зірки. Блищить на сонці сріблисте павутиння, червоніють яскраві кетяги горобини. На лісовій галявині ще можна знайти підберезники, рожеві сироїжки, слизькі грузді, запашні рижики. На старих великих пеньках тиснуться один до одного опеньки. У лісовому струмку вода настільки прозора, що видно кожну травинку. Гарно в осінньому лісі.
Свіже і прозоре повітря. Голубіє небо. Сонце пестить. Але ось налетів раптово вітерець, і зашумів ліс, зашепотіли берізки, заскрипіли своїми могутніми верхівками сосни.
Про що шумиш ти, осінній ліс?
Можливо, прощаєшся із сонячним літом, з теплими днями золотої осені? Про що шепочуть листя берези, клена, осики, кружляючи в повільному танку й опускаючись на землю, укриваючи її різнобарвним килимом? Шумить ліс, перемовляються дерева, прощаються із ще теплим сонцем, блакитним небом, зграями птахів, що летять на південь.
Прощайте, сонячні дні, літні дощі, лісові квіти, трави. «Прощай, до зустрічі з весною», — ніжно шепочуть білокорі берізки своєму суворому другові дубу-мовчуну.
Незабаром спорожніє ліс, скинуть своє убрання дерева. Стане голо, порожньо. У далеку путь збираються дикі гуси. Розрізаючи синь неба, підніметься високо клин журавлів.
Твір опис на тему ліс
Ліс - це цілий світ, наповнений життям. Мешканці лісу не завжди показуються на очі гостям. Ховаються в норах лисиці, за кущами таяться зайчики-боягузи. Але якщо довго гуляти лісом навесні, влітку або ранньої осені, то обов'язково помітиш, як вирує життя під кронами дерев.
Якщо прийти до лісу вранці, між стовбурами дерев ще стоїть білястий туман. Трава мокра від роси, а дерева струшують на подорожнього цілий дощ. У гущавині лісу темно. Але ось сонце пробивається крізь листячко й осяює лісовий світ. Пташки радісно вітають сонечко - адже тепер їм не загрожує хижа нічна сова!
Птахи починають свій звичайний денний щебет та спів. Стрибають по гілках безтурботні маленькі синички та чижики. Характерно «поскрипує» у своєму гнізді хазяйновитий шпак. Стукає по кленовому стовбуру дятел у червоній шапочці. Цей трудяга витягує з-під кори шкідливих для дерев комах. Десь у гущавині співає іволга - немовби ніжні звуки флейти розливаються навкруги.
Хитра руда лисиця ховається в нору, почувши кроки людини, яка гуляє лісом. Йдеш собі та присядеш на галявинці на стовбур старої берези. І спостерігаєш, що відбувається навколо. Ось дуб упустив свій листочок з недостиглим жолудем. Ось мураха повзе ясеневим листом, несе додому розчавлену ягоду суниці. Дика бджола дзижчить над галявинкою. Значить, десь поблизу, в старому дуплі, її дім.
І раптом помічаєш на галявинці за кущем глоду зайця-русака. Тихо-тихо причаївся маленький заєць, навіть вушка прижав. Думає, що його не видно, так добре він зливається зі світло-коричневими гілками. Встаєш і навшпиньки крокуєш до звірка. Але його вже слід пропав, тільки гілки трохи хитаються. А чи був зайчик? Чи, може, примарився?
У лісі
На осінніх канікулах ми з батьками виїхали за місто. Ліс вже не гомонів, як раніше, тільки зрідка цвірінькали синиці та невгамовно стукотів дятел. Після перших серйозних заморозків листя померкло і з дерев’яним стуком падало на мерзлу землю. Ми заглибилися в ліс. Переступаючи через повалені вітром дерева, ми з мамою відстали від батька, вишукуючи пізні гриби. Натрапили на мухомор. На його капелюшку застигла мурашка. Вона ліниво ворухнулася, коли я доторкнувся до неї травинкою, але не побігла. Між стовбурами блищало на сонці павутиння. Де-не-де та й мигне між рослинами комар. Якісь невідомі мені квіти фіолетового кольору виглядали досить сумно. До нашого слуху долетів якийсь шум. Ми пішли на нього. Це дзижчали пили, цокотіли сокири — вирубували ліс.
Ми з мамою зупинилися, а батько підійшов ближче до лісорубів і про шось з ними заговорив. Виявляється, як потім пояснив він, це була санітарна вирубка лісу. По-перше, вона необхідна для того, щоб прибрати хворі або померлі дерева. По-друге, обпилювали засохле гілля, яке заважало розвиватися дереву. Річ у тому, що у засохлій деревині з’являються шкідники лісу. По-третє, йшла підгонка території для насадження молодих дерев. Я поцікавилася у батька, звідки беруть лісники молоді деревця. Виявляється,
лісництві є спеціальні розсадники, де вирощують сіянці. Наприклад, сіянці сосни вирощують навіть у теплицях, а коли вони зміцніють, пересаджують їх у відкритий грунт. Особливу увагу лісники, продовжував батько, приділяють старим деревам з дуплами. Адже дупло — це помешкання сов, кажанів. Сови ікажани, які є справжніми санітарами лісу, знищують шкідників лісів і садів.
І зараз ми підемо далі, — сказав батько, — і потрапимо в дивовижне заповідне місце. Там під охорону взяті віковічні дуби. Восени лісоводи збирають жолуді. Це і є садівний матеріал для майбутніх дібров.
Ліси — це легені нашої батьківщини — міст і селищ. Ліс — це краса, затишок для звірів. Щоб підгримувати взимку парнокопитих мешканців — оленів, косуль, кабанів — лісники улаштовують у хащах «їдальні». Сюди, в годівниці, в морози кладуть для звіра сіно, коренеплоди та інші корми — все, що може нагодувати тварину.
І, звісно, годівниці не обходяться без особливих ласощів для звірів — солі. Цікаво, — продовжував батько, — що в лісах діють шкільні лісництва. У цільний від навчання час діти допомагають лісникам доглядати за лісом. Багато учасників шкільного лісництва самі потім стають професійними лісоводами. Я поверталася додому після такої прогулянки справжнім знавцем лісу.