Влітку на озері
Цього літа я з родичами їздив на озеро Промінь. Ми провели там вихідні. Це озеро не дуже велике, кругле. Вода в ньому дуже чиста, прозора. Промені літнього сонця пронизують її наскрізь, і в багатьох місцях видно дно. А ще промені сонця відбиваються у воді, коли немає вітру. Може, тому озеро так і назвали.
Я щодня купався в озері по кілька разів. Вода була холодна, але не дуже, так що не доводилося від холоду вискакувати з води. Сильних течій там теж не виявилося. Я познайомився на озері з дорослими хлопцями, які це озеро перепливали вздовж і впоперек. Але сам я не наважився цього робити, бо ще не дуже добре плаваю. Думаю, якщо наступного літа ми знову приїдемо туди на відпочинок, я вже обов'язково озеро перепливу. За рік я зміцнію та наберуся сил.
Ми рибалили в озері, а ще каталися на весловому човні. Моторними човнами там краще не «ганяти», аж надто озеро тихе та чисте. Та й маленьке воно для «моторок».
Озеро Промінь оточене зеленню. По його берегах висаджений ліс: берези, дуби, клени, ясени та інші дерева.
Літній ранок
Влітку день починається рано. І влітку зовсім неважко рано прокидатися, щоб милуватися світанком. Спочатку небо біліє, потім на ньому розгоряється червона смуга, починають цвірінькати птахи у листі дерев. Небо на світанку ще бліде, ще не таке блакитне, як вдень. Потім з-за обрію визирає та поволі виповзає велике червоне сонце. Воно швидко підіймається уверх. Чим вище воно підіймається, тим вище стає у розмірах. А небо блакитніє на очах, стає яскравішим, сонячні проміні прогрівають його.
Стає світло, як вдень, але по-іншому. Ранкове повітря прозоре, чисте та свіже. Люди та машини ще не встигли здійняти пил. На вулиці прохолодно, немає ще полуденної літньої спеки та задухи. Якщо такої пори вийти на вулицю, то можна з незвички змерзнути, але потім швидко зігрієшся та отримаєш заряд бадьорості.
Тихо літнього ранку. Ще не піднявся вітер, зелене листя не шарудить. Я люблю літній ранок за те, що це якраз час канікул. Якось вдається досхочу відіспатися і водночас прокинутися рано. Ще в ліжку відкриваєш одне око та дивишся, примружившись, у вікно. А вікно залите сонячним світлом, там видно шматочки неба та зеленого листячка дерев. Радієш, що погода гарна, по-справжньому літня. По стінах бігають сонячні зайчики. Зненацька помічаєш їх та посміхаєшся. Відразу стає добре на душі.
Сонце підіймається все вище. Воно починає припікати. Легкість свіжого літнього ранку поступово переходить у літню спеку.
Літня ніч
Тепла та тиха ніч опустилася на українське село. Догоріло та сіло сонце на заході, червоні смужки поступово порожевіли та згасли. Хоч вдень дув вітер та хмари ходили небом, ввечері вітер став тихіше. А потім він і зовсім ліг спати. А небо очистилося від хмар, стало ясне-ясне, темно-синє. Де-не-де у темряві можна розгледіти на небі сліди білих хмаринок.
Сині сутінки ставали густішими, ховали в собі обриси стін, дахів, господарчих споруд. Тільки-от чорні, наче вирізьблені, фігури дерев було видно на межі городів, на більш-менш відкритій місцині. Але скоро темрява спустилася зовсім, обриси дерев зникли.
Засвітилися у сільських будинках великі сучасні вікна, засвітилися маленькі віконечка старих хат, а також електричні ліхтарі на стовпах, на вулиці. Інколи чиїсь собака в селі загавкає – несе нічну вартову службу, вистежує чужих. А он хтось ще палить у дворі невеличке багаття, розганяючи темряву. Мабуть, позбувається якогось мотлоху або готує шашлик.
Ми вийшли за околицю, на берег маленької річки, що ховається у комишах. Тут було тихо, тільки звуки природи, життя долинали з води. З приходом ночі заспівали жаби по берегах, заговорили цвіркуни. Десь у лісопосадці на деревах перекликаються дві сови, що ввечері прокинулися та вийшли «мишкувати». Мабуть, вони знайомі, я так думаю.
А над головою ніч розгорнула скатертину зоряного неба. Тут, над селом, небо чисте, без міського диму. Яскраві зорі та сузір’я картою пролягли над головою. Погожої літньої ночі ними можна милуватися безкінечно, лежачи у траві за околицею або сидячи на ній. Комарі тільки заїдають, якщо добре не намазатися засобом від них. Комарі – це така собі ложка дьогтю у медовому царстві літньої ночі.
Літо – найкраща пора року
Найтепліша та найблагодатніша пора року - це, звичайно ж, літо. Влітку вся природа живе на повну силу. Зеленіють дерева, на них зріють соковиті плоди. Цвітуть квіти на клумбах, у полях та на луках. Тварини та птахи трудяться, добуваючи їжу. Вони якраз влітку вигодовують своїх дитинчат. Ніхто не впадає у сплячку, всі живуть повним життям.
Для людини літні днини теж благословенні. Їй не потрібно теплого одягу, не треба опалювати квартиру. Немає влітку морозів, немає ожеледиці. Ніщо не заважає людині рухатися, ходити, бігати, подорожувати.
Теплого літнього дня світить ясне сонечко у блакитному небі. Навколо усе вбране у зелене, все здається ошатним. Птахи подають свої голоси, співають. Спробуй-но почути такий концерт узимку!
Особливо гарні літні вечори, коли денна спека спадає. У галасливих містах цього часу припадає пилюка, яку піднімає транспорт. По небу розливаються червоні промені заходу, але сонце ще освітлює землю золотистим світлом. Навколо стає спокійно та мирно.
Літо у бабусі в селі
Щороку я їжджу на літні канікули до бабусі. Взагалі-то, не тільки до бабусі, а й до дідуся теж. Вони живуть в селі. У цьому році я теж їздив туди та провів там більше місяця.
У селі добре відпочивати, бо там природа. За селом знаходяться лани, а далі ліс. Ми постійно ходили туди: по суниці чи просто прогулятися. Ще бабуся збирала лікарські трави, а я з собакою Жуком ходив з нею за компанію.
У дворі теж живуть різні тварини: кіт Тишка, кури, гуси, качки, порося без імені та коза Мар'я. Є ще собаки: Жук і Полкан. Полкан - велика вівчарка. Він весь час сидить на ланцюгу. А от з Жуком можна ходити гуляти.
Ще, коли я в селі, я люблю гратися у садку. Там прохолодно та чарівно, як у справжньому лісі.
У селі у мене є друзі. Це сільські діти: Вітя, Артем та Катруся. Ще я дружу з Настею та Дімою, які теж приїжджають до своїх бабусь на літо.
Цього року в нас було багато пригод. Одного разу ми знайшли вороненя, яке випало з гнізда. Ми віднесли його до Артема додому. Потім ми всі разом ходили та ловили в полі ящірок, бо ворони ними харчуються. Вороненя вижило та живе тепер у Артема в сараї. Артем розповідає мені про нього, коли ми листуємося в Інтернеті.
Мій літній відпочинок
Літо – це час, який навмисне придуманий для відпочинку. Я так вважаю. Влітку можна відпочивати на природі: на морі, на березі річки, озера, в лісі, в парку або на галявині. А можна відпочивати просто у своєму дворі, на дачі,у затишному куточку. Влітку добре: навколо зелено, квіти. Вечори теплі, світлі, темніє пізно.
Цього літа я відпочивав на природі. Ми з батьками виїжджали на берег Дніпра та жили там у будиночку на базі відпочинку. Поруч ріс сосновий бір з високими, золотистими соснами. Там добре було гуляти в сонячні дні.
Тато з іншими рибалками ловив у ріці рибу на різні вудки. Він вставав дуже рано, ще тільки займалася зоря на небі. Він будив мене, я сам його просив це робити, тому що хотів з ним на риболовлю. Вранці вода у Дніпрі була тиха. Вона блищала, як дзеркало. Ми ловили рибу, але небагато, бо це була більше спортивна риболовля, ніж добування риби. Удень я відсипався після риболовлі, а потім виходив гуляти. Увечері я ще допомагав татові та мамі смажити шашлики на вогнищі.
Ще ми часто брали човен на базі та каталися по озеру. Я навчився гребти дерев'яними веслами! У мене виходить не гірше, ніж у мами. Ми брали в човен своїх знайомих, тітку, яка відпочивала в сусідньому будиночку, її доньку Лізу.
Той час літніх канікул, що я не проводив на природі, я провів у місті, у себе вдома. Я грав у комп'ютерні ігри, читав книжки та журнали, їздив на пляж, спілкувався з друзями. Мені сподобався мій літній відпочинок.
Наповторна літня краса
Літо - це пора року, яке радує своїми барвами, різноманітними квітами. Літо – кольоровий сезон! Найбільше, звичайно, в літній порі зеленої фарби. Трава зелена, листя на деревах і кущах теж зелені!
Але не однієї зеленню яскраво літо. Небо в літню пору - яскраво-блакитне. Світанок - ніжно-червоний. Захід переливається багатьма відтінками: червоним, рожевим, бузковим. Але в літню грозу небо показується зовсім в іншому вигляді! Наповзають сизі хмари, наливаються чорнотою, а блискучі блискавки прорізають простір.
Безліч фарб дарують літу квіти. Червоні троянди, білі ромашки з жовтою серединкою, помаранчеві садові лілії, блакитні братки, фіолетові дзвіночки, пурпурні мальви. Сторінки не вистачить, щоб перерахувати всі чудові літні квіти! А із зелені визирають ще стиглі і плоди, овочі та фрукти. Це яскраві абрикоси, смугасті кавуни, яскраво-червоні помідори, жовтуваті груші, червонощокі яблука! Всі вони – дари природи.
Літо - барвиста пора, і навіть не тому, що влітку можна бачити навколо безліч різноманітних квітів. Просто літо щедре та різне саме по собі. У нього багато різних сторін, дарів, секретів, а тому воно сповнене неповторної краси. Хочеться насолодитися нею, поки літо ще не закінчилося.
Останній день літа
Закінчується серпень. Ось і добігають кінця шкільні канікули. Мені здавалося, що вони такі довгі, що ніколи не скінчаться. Що, напевно, ціла ера пройде. Але їх час минув, і завтра знову почнуться заняття. Знову я цілими днями буду сидіти за партою. Але побачу однокласників та буду набувати нових знань. Це вселяє бадьорість.
Дні вже не такі довгі, як були ще місяць тому. І вечори вже прохолодні. Мені навіть подобається, що немає спеки. Але все одно літо втратило вже свою принадність. Якось воно все більше стає схожим на осінь. І небо не таке синє, бліде якесь стало. На заході сонця, якщо я цього часу сиджу вдома та виглядаю у вікно, мені навіть стає сумно. Є така популярна пісня англійською: «Літній смуток». Мені ж здається, що влітку сумувати нема чого, а пісня ця – про смуток прощання з ласкавим літом.
Але нічого сумувати, бо попереду - школа, багато цікавого, нові успіхи та здобутки. Кінець літа - це очікування чогось нового. Ця щедра пора: стигнуть груші, сливи, яблука, різні ягоди та горіхи, кавуни та дині. Літо дарує свої останні дарунки людям та вирушає на відпочинок. Зустрінемося через рік!
Подорож до моря
Цього літа я відпочивав з сім'єю на Чорному морі, в місті Судаку. Це в Криму. Над морем там висолять гори та стара фортеця. Ми чудово проводили там час на пляжі. Пляж там піщаний. Ми стелили пляжні килимки на пісок, розкладали там речі. Ми цілими днями засмагали, купалися, грали у надувного м'яча на хвилях. Тільки поїсти ми ходили до їдальні.
Море в Судаку тільки зветься Чорним. А насправді воно прозоре, ніжно-блакитне, ні, аквамаринове. Саме кольору морської хвилі, як і годиться морю. Воно найчистіше, всі камінці на дні видно. Людей на пляжі завжди було багато, доводилося довго шукати місце, щоб постелити підстилку. Деякі відпочиваючі навіть займали місце на завтра ще з вечора, залишаючи свої килимки на піску. Проте на пляжі торгували різноманітною смакотою, солодощами, морепродуктами, просто все хотілося з'їсти. Але вартувало все це недешево.
З пляжу ми спостерігали порт у Судаку, там стояли кораблі та великі вантажні крани. Ще на пляжі був хвилеріз. В його ущелинах його каменю можна було знайти крабів та витягти їх звідти. Ще ми ловили крабів краболовкою. Краби ховалися під камінням на морському дні.
У Чорному морі водяться медузи. Вже напередодні від'їзду з Судака ми виявили одного ранку в морі купу прозорих медуз. Нас лякали, що, якщо взяти їх до рук, то можуть бути опіки. Але нічого подібного не сталося. Береш медузу в руки, а вона виливається крізь пальці, як той прозорий холодець. Весело. Ось така була навала медуз.
Пригода на канікулах
Омріяні три місяці відпочинку... Скільки планів та очікувань упродовж цілого навчального року ми накопичуємо, щоб здійснити їх усі влітку. У кожного свій набір побажань. Хтось хоче поїхати за кордон, хтось бажає піти в похід, а хтось – просто виспатися.
Тож я так само, як усі, очікувала від прийдешніх канікул чогось виняткового й незвичного. Уявіть собі, яке було моє розчарування, коли минув місяць моїх довгоочікуваних канікул, а жодної пригоди й не трапилось. Якби не походи на річку та посиденьки з подругами, я, мабуть, знудилася б зовсім.
Однак якось у звичайнісінький спекотний літній день я почула за вікном незвично гучне цуценяче скиглення. Я збентежено вибігла на вулицю і побачила маленьке щеня біля свого дому. Саме-самісіньке воно сиділо під стінкою та дивилося на мене очима, сповненими благання та надії.
Важко навіть уявити, як і чому воно опинилося у моєму дворі. Я вирішила взяти його до себе та доглянути за виснаженою без води та їжі тваринкою. Батьки були не проти нового мешканця. Ми назвали цуценятка Семком. Так почалася моя найбільша літня пригода.
Вигодуваний песик після відпочинку став таким жвавим та грайливим, що я не мала ані хвилини нудьги до кінця канікул. Ми зранку до вечора бавилися з ним. Походи на річку стали ще веселіші, а друзі згуртувалися навколо нас із Семком у справжню міцну команду.
Для мене Семко став подією літа та улюбленцем, сподіваюсь, на довгі роки. Для нього ж наша зустріч, мабуть, стала подією цілого життя. Отак звичайне літо змінило наші життя: я знайшла собі вірного друга, а песик – дбайливу родину.
Як я провів літо
Літо цього року нічого не обіцяло гарного: дощ не припинявся уже другий місяць, ледве затихаючи на декілька годин удень. Бридко було на вулиці, холодно, незатишно, брудно. А вдома одному нудно. Друзі роз'їхалися, батьки на роботі.
Зненацька мамі запропонували для мене "роботу". Тобто треба було купити путівку й у той же час ніби працювати за цією путівкою в одному невеликому чи то зоопарку, чи то заповіднику Криму. Я поїхав туди з трьома хлопчиками, які трохи старші за мене. І як же мені повезло!
По-перше, дощів там майже не було, а мені здавалося, що водою залило всю сушу. По-друге, робота наша полягала в тому, що нам треба було годувати звірів, які жили у відгородженій ділянці лісу, і за графіком чергувати на визначеній території, щоб наших вихованців ніхто не кривдив — ні інші тварини, ні місцеві хулігани. Звичайно, ми не дорослі, не сторожі, але там так усе організовано, що у разі потреби завжди можна швидко покликати на допомогу старших. Дуже цікаво було спостерігати за білками, зайцями, павичами, лебедями, там багато хто з них майже ручні.
Під час свого відпочинку від роботи ми купалися в морі з кимось із дорослих. Одне псувало враження: нудотне чергування на кухні. А чергувань було багато, тому що таких вільних "робітників", як ми, — мало, от ми ледве встигали міняти один одного. Але й до цього звикли. Зате на морі побував, у гори ми теж ходили, кизилу наїлися, там його скільки хочеш! І дуже багато довідався про тварин такого, про що дотепер не чув і не читав. Літом залишився задоволений.