Бо ти на землі людина твір-роздум

Мені здається, що людина — це не просто назва певної істоти. Це звання. І, як кожне звання, воно передбачає високу відповідальність. Злу і жорстоку людину ми називаємо нелюдяною. Щось страшне і жахливе ми називаємо нелюдським. Отже, такі риси не належать людині. Інколи це слово пишеться з великої літери — Людина. Мені здається це правильним. Людяність — це добро, це чесність, це турбота про інших, це здатність прийти на допомогу. Тільки такою може бути справжня людина.

Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.

Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це "справжня людина". Значить, боягузлива, підступна, зла людина є "несправжньою". То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.

Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню.

Людина – істота соціальна.

І, звичайно ж, кожного з нас хвилює думка оточення. Але чи завжди треба зважати на оцінку інших? Я вважаю, що не варто приділяти підвищеної увагидо того, що скажуть люди.

По-перше, інші, навіть якщо їх більшість, можуть помилятися.

Так сталося з головним героєм поеми Івана Франка «Мойсей». Біблійний пророк сорок років вів народ до землі обітованої, але молоде покоління євреїв не вірить у Мойсея, а Датан і Авірон навіть пропонують закидати його камінням. Та ні погрози, ні залякування не можуть спинити пророка. Мойсей усвідомлює, що найголовніше для народу, який тільки-но піднявся, – увесь час рухатися вперед і не спинятися ні на мить.

По-друге, надмірна стурбованість думками інших – свідчення невпевненості в собі й заниженої самооцінки. Людині не варто змінювати свою особистість на догоду чиїмсь уявленням.

Саме таким принципом керується колишній боксер, а нині мер Києва Віталій Кличко. Його неодноразові перемоги на рингу прославили нашу країну. Сьогодні Кличко більше відомий як столичний голова. Віталія часто критикують, а з його мовних ляпів кепкують навіть у мережі інтернет. Користувачі діляться дошкульними жартами, збираючи сотні переглядів. Критика володаря титулів чемпіона світу з боксу не дуже сильно бентежить Кличка. Він і сам може посміятися з себе, що дозволяє очільникові Києва не втрачати гідності й упевнено йти до мети.

Логіка моїх міркувань підводить до висновку, що внутрішні переконання людини є важливішими, ніж думка оточення про неї.

Людина і слава

На мою думку, поняття "щастя" дуже різностороннє. Для когось це гроші або слава, комусь достатньо просто коханої людини, хтось прагне лише родини. Для мене "щастя" - це коли усе гармонійно поєднане. Я не скаржусь на життя, бо вважаю себе щасливою.

Є багато літературних творів про щастя, щасливих людей. Наприклад, поема Івана Франка " Іван Вишенський". Для Івана Вишенського щастя — це просто хліб з водою і молитви до Бога. Він відмовився від усіх радощів життя, але називав себе щасливим.

Якщо брати сьогодення, то сучасним людям для щастя потрібно багато грошей, гарні речі, прикраси, автомобілі та квартири. А ще дуже потрібні родина, друзі, їжа, мир, а не війна. "Щастя" буває різним: духовним і матеріальним. Для мене важливе насамперед духовне щастя, бо навіть найбагатша людина Всесвіту не буде щасливою без родини, дітей, друзів. А ще всім нам необхідне здоров'я, взаєморозуміння. А ще, звичайно, впевненість у завтрашньому дні.

Так, на мою думку, "щастя" різне, і якщо ми хочемо бути насправді щасливими, усе у житті повинно бути гармонійно поєднано. Бо без духовного щастя людина прожити не може, а без матеріального, їй буде прожити важко.

Твір на тему я людина

Бути справжньою людиною - це горде звання для кожного з нас. Але не кожен достойний цього високого титулу. Людина – істота соціальна, тобто існувати без суспільства вона не може. І важливо залишатися людиною в будь-яких обставинах та в будь-якому оточенні.

Характер кожного з нас формується ще з раннього дитинства. Саме батьки стають прикладом поведінки в суспільстві для своїх дітей. Дитина опановує що таке «добре» і що таке «погано». Вміння співчувати та людяність завжди будуть цінуватися в цивілізованому суспільстві. Нажаль, іноді дитина виростає і стає жорстокою людиною. Але добрих людей у світі більше ніж злих. Добро завжди переважає.

У порядних та доброзичливих людей завжди є багато друзів, які готові прийти на виручку в критичній ситуації. Потрібно цінувати підтримку близьких людей. Життя швидкоплинне і завтра можна пожалкувати про те що не здійснив сьогодні. При цьому кожна людина повинна залишатися індивідуальною особистістю. Ніхто не має права принижувати один одного. Люди народжуються з рівними правами. Взаємоповага – це складова частина щасливого життя. Це може стосуватися не тільки взаємовідносин між друзями, колегами, але і сімейних стосунків.

Для кожної людини значимо відчувати свою важливість для інших, бути потрібною суспільству і приносити користь людям. Таких людей пам’ятають завжди, навіть якщо цієї людини немає поряд. Справжня людина, це не тільки вірний друг та гарний сім’янин, але ще й патріот своєї Батьківщини. Неважливо де проживає цей чоловік чи жінка, вони завжди мають пам’ятати свою Вітчизну, поважати традиції свого народу.

Я хочу вирости справжньою Людиною з великої букви., щоб моїми досягненнями та успіхами гордитись не тільки мої рідні, алей щоб вони принесли користь країні де я народився. Я ще не знаю куди занесе мене доля в майбутньому, але я завжди буду пам’ятати те місце де я народився і гордитись тим що я - Українець.

Твір я людина

Характер людини творить її долю

Я погоджуюся з думкою, що більшою мірою людина є господарем своєї долі, яку творить її характер. Так, саме в характері об’єднуються розумові, емоційні та чуттєві якості особистості, які свідчать про певне сприйняття людиною дійсності та самої себе. Такими рисами можуть бути чуйність, чесність, доброта, правдивість, відданість тощо. Проте можуть бути і лицемірство, егоїзм. Особливе значення для людини мають цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, які зумовлюють здатність людини свідомо долати як зовнішні, так і внутрішні труднощі. Звісно, на світі не існує цілком досконалих людей, а тому кожна людина повинна займатись самовдосконаленням, виробляти характер. Адже саме від характеру (або безхарактерності) людини залежатимуть результати її діяльності, її успіхи, її особисте щастя, а подекуди — й щастя близьких їй людей. Звернімося, наприклад, до образу Ярослава Мудрого з однойменної п’єси І. Кочерги. Князь у досягненні свої мети і жорстокий, і добрий, і мудрий, і терплячий. Ми побачили, що «...береться мудрість із шукань і помилок гірких» та постійного самовдосконалення. Отже, наскільки людина може бути творцем своєї долі, залежить від характеру, знань людини, глибини розуміння нею сенсу життя, її вольових якостей, тобто від того, що не дається людині в готовому вигляді, а формується в ході становлення її характеру. І що вищого рівня досягає людина у своєму вдосконаленні, то більшою мірою вона може впливати на свою долю.

Чи кожен із нас є особистістю?

Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.

Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.

Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.

Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?

Що таке людина?

Це жива істота, яка відрізняється від тварини тим, що має мову, писемність, вміє мислити, будувати, творити тощо. Всі ми це знаємо з дитинства. "Людина — цар природи"— загальновідома істина, але в чому її суть? Чому людина, а не ведмідь, лев, слон має право втручатися у життя природи, наділена переліченими вище властивостями?

Справа в тому, що людина має душу, духовність, яка обмежує її діяльність певними правилами і нормами поведінки, яка створила цілу систему цінностей. Така система часто діє на рівні підсвідомості: ми не замислюємося, чому, наприклад, не можна красти. Не можна, і все. Звичайно, це записано у Біблії, та хтось може і не знати Святе Письмо, але ніколи і не подумає про крадіжку. Це ті норми, які нам прищеплювали з дитинства, які передались нам з молоком матері, на яких ми виховувались у дитячому садку, школі, які перейшли до нас із книжок. Жити за цими нормами, цією мораллю, на мій погляд, — це і значить бути людиною. Знання про те, якою повинна бути людина, відбиті у народних прислів'ях і приказках, таких як: "Бережи честь змолоду"!"Не одежа красить людину, а добрі діла", "Чого собі не зичиш, і другому не жадай", "Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає".

Отже, від тварини людину відрізняє душа, що перешкоджає їй робити зло. З другого боку, вважається, що людину створила праця. Працьовитий, майстерний у своєму ділі чоловік шанувався завжди: "Без труда нема плода", "Без труда не виловиш і рибки із пруда", "Без діла сидіти, то можна одубіти".

Люди, щоб полегшити собі життя і працю, утворюють колективи, бо не дарма ж говорять "Один у полі не воїн" або "Дерево міцне корінням, а людина — друзями".

Людина має міцні зв'язки зі своєю країною, родиною, друзями. Цього не мають тварини, чи принаймні більшість тварин. Все це нам відомо. Тоді виникає питання, в чому ж тоді зміст слів відомого поета: "Ти ж знаєш, що ти — людина". Так, знаємо, але іноді забуваємо, а разом з цим забуваємо і свою батьківщину, батька, матір, друзів, коханих, забуваємо заповіді "не убий" та "не вкради". Тому, думаючи, що ми маємо право творити, що схочемо, бо є царями природи, руйнуємо, нищимо, вбиваємо всіх і все навколо: міста, книжки, створені нашими прадідами, заради вигоди або якихось "вищих" цілей; природу, яка випестила і вигодувала нас.

Чи після цього можна вважатися людиною? Ні, не можна. Отже, поет словами, винесеними у назву твору, нагадує нам про те, що, може, й відомо, але забуто. Як же ж добре було б на Землі, якби кожний пам'ятав про те, що він — Людина!

Отже, мені здається, що та людина щаслива, яка займається тією працею, що найближче лежить до її серця, яка досягла мети, поставленої в молодому віці.

Необхідною умовою щастя, мені здається, є і щасливе подружнє життя. Люди часом помиляються у своєму виборі або часто свідомо одружуються з нелюбом або нелюбою. Причини можуть бути різні, але результат один: щастя в такій родині не буде. Можливо, вони звикнуть один до одного і проживуть свій вік спокійно поруч, віддавши все тепло своєї душі дітям та онукам. Але це тільки ілюзія щастя! І як небагато треба, щоб її зруйнувати. Герої п'єси І. Франка "Украдене щастя" довгий час жили, забувши про щастя і не борючись за нього, але зустріч Анни з жандармом перевернула життя всім трьом і показала, що ідеальне подружжя, яким вважало Анну з Миколою усе село, — це тільки зовнішній бік їх стосунків, а суть є прямо протилежною.

Таким чином, мені здається людина повинна жити за велінням свого серця, вибираючи і свій подальший шлях у житті, і супутника на цьому шляху. Це і буде найближча дорога до щастя.

Що робить людину Людиною?

Я думаю, що робить людину Людиною її поведінка, вчинки. Людина має бутти уважною, чуйною, милосердною. Коли вона не тільки співчуватиме, а й намагатиметься допомогти тим, хто цього потребує, і не стоятиме осторонь, коли ображають слабкого, тоді вона виявлятиме найкращі людські якості. Про таку людину завжди згадуватимуть, як про справжню Людину. Саме здатність до самопожертви заради щастя інших виділяє серед натовпу людину з великим серцем.

Усі ми пам’ятаємо матір Терезу, яка присвятила себе служінню людям. Заснувавши Орден Милосердя, вона спрямувала свої сили на допомогу всім стражденним: спочатку навчала дітей, потім організувала притулок для бездомних хлопчиків та дівчаток, відкрила лікарню для бідних. І всі у світі пам’ятають цю тендітну жінку, яка стала для кожного взірцем великої Людини.

Задумувалась у свій час над цією проблемою й Ольга Кобилянська. У своєму творі «Людина» вона на образі Олени Ляуфлер допомагає нам зрозуміти, що справжньою людиною є той, хто дотримується моральних принципів і не пасує перед труднощами, хто прагне щастя іншим. Не зважаючи на те, що Олена виходить заміж із розрахунку за лісничого Фельса, вона залишається Людиною, бо думає не про себе, а про благополуччя рідних.

Я гадаю, що саме високоморальна особистість із щирим серцем, у якої громадські інтереси переважають на власними, є Людиною.

Я — людина, і це мене багато до чого зобов'язує

Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...

Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.

Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:

Ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.

У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.

Невже цього замало, щоб бути Людиною?