Есе про справжнє кохання

Якщо хочеш, щоб тебе любили, - люби. (Сенека)

Любов слід міряти не так, як її міряють молоді, тобто за силою пристрасті, але за її вірністю й міцністю. (Ціцерон)

Коли закохуєшся – це схоже на тимчасове безумство. Воно вибухає, як вулкан, а потім осідає. І тоді потрібно прийняти рішення. Потрібно вирішити для себе: чи переплелися ваші коріння настільки, що розлука стала навіть немислимою. Тому що – у цьому й полягає любов.

Любов – це не нестяма, не захват, не бажання бути разом кожного дня, кожної секунди. Це не безсонні ночі, коли фантазуєш, як він вкриває поцілунками кожну клітинку тіла… Це не бути закоханим, в чому кожний з нас може переконати себе. Любов, по суті, – те, що залишається, коли вигорає ця закоханість.

Льюіс де Берніерес

·Любов – єдність з кимось або чимось поза самим собою за умови збереження відокремленості й цілісності власного Я.

·Любов до іншої людини починається з любові до себе. Людина, що не любить, не поважає себе, не визнає своєї цінності й унікальності, не здатна на любов до іншої людини.

·Невірно, як представляє це ідея романтичної любові, що у світі існує лише одна людина, яку можна любити, і найбільша вдача усього життя - знайти цю єдину людину. Невірно, що якщо така людина знайдеться, то любов до неї (або до нього) вимагає відмови від любові до інших людей… Стверджуюча сила любові в тому, що в любимій людині ми бачимо втілення справді людських якостей.

·Прийнято вважати, що закоханість - це вже вершина любові, в той час як насправді - це початок і лише можливість осягнення любові. …Самотність та сексуальні бажання роблять закоханість легкою справою, і тут немає нічого таємничого, але це той успіх, який так же швидко минає, як і приходить.

Еріх Фромм

Любов можна визначити як можливість сказати комусь "ти" і ще сказати йому "так". Іншими словами: це здатність зрозуміти людину в її суті, в її конкретності, в її унікальності й неповторності, однак зрозуміти в ній не лише її суть і конкретність, але й її цінність, її необхідність. Це й означає сказати їй "так". (Віктор Франкл)

· Любити щось – значить невпинно наполягати на його існуванні; відкидати такий устрій світу, за якого цього об’єкта могло б не бути… Любов – це споконвічне дарування життя, творення й плекання в душі предмета любові.

·Закоханість – це стан душевного убожества, за якого наше внутрішнє життя збіднюється й паралізується.

Хосе Ортеґа-і-Ґассет

"В досучасній Європі ... не так багато пар одружувалися "з кохання”, але чимало починали любити одне одного мірою того, як провадили спільне господарство, виховували дітей і розділяли на двох радощі та прикрощі життя… Натомість, у більшості країн сучасного Заходу шлюб починається з кохання, потім виливається в спільні турботи про виховання дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто, розподілом власності; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється на далекий спогад.” (Дж.Босвел)

· Заохочувати наречених прораховувати їхні шанси на щастя означає відвертати їхню увагу від суто етичної проблеми. Роблячи спроби спростити або приховати характер такого вибору, даємо зрозуміти, що все зводиться до мудрости, до знання, а не до прийняття рішення. Оскільки знання не може бути досконалим та напевним, то слід продублювати його якоюсь ґарантією. А єдиною зрозумілою ґарантією є сила прийнятого рішення, в ім'я якого здійснюється заанґажованість на все життя, незважаючи на те, що буде далі. …для шлюбу та для реального життя треба було би, радше, навчити молодь, що їхній вибір … є зобов'язанням до прийняття щасливих чи не дуже умов власного рішення…

· …Вибрати жінку за дружину не значить сказати панні X: "Ви - ідеал моїх мрій, Ви перевершуєте мої бажання, Ви - найпрекрасніша і найбажаніша Ізольда - та ще й заможна - я хочу бути Вашим Трістаном." Це було б брехнею, а на брехні нічого міцного збудувати неможливо. Ніхто в світі не може перевершити моїх бажань, а як тільки це станеться, я почну шукати змін! Вибрати жінку за дружину - це сказати панні X: "Я хочу жити з Вами такою, як Ви є." Бо це насправді означає: я вибрав Вас, аби з Вами ділити життя, це єдиний доказ того, що я Вас люблю...

· "Бути закоханим" не завжди означає "кохати". "Бути закоханим" - це стан, а "кохати" - це дія. Станові підкоряються, а на дію треба наважитися. Заанґажованість, яку передбачає шлюб, завтра не може бути такою, як сьогодні. Але вона може і мусить передбачати майбутнє свідомих учинків: кохати, бути вірним, виховувати дітей...

· Жадання минає швидко і невідомо куди, любов - повільна і складна, вона займає усе життя і вимагає більшого, аби відкрити приховану у ній правду. Ось чому людина, яка вірить. у шлюб, не може вірити у "кохання з першого погляду", і тим більше у "фатальність" пристрасти...

Дені де Ружмон

Буремної любові слід остерігатися так же, як ненависті. Коли любов міцна, вона завжди погідна і спокійна. (Г.Торо)

Закоханість починається з того, що людина обманює себе, а закінчується тим, що обманює іншого. (Оскар Уайльд)

В любовних пригодах є все, що завгодно, окрім любові. (Ларошфуко)

Закоханість - товар невигідний: коштує дорого, зберігається погано. (автор невідомий)

Пристрасть вбиває любов... У пристрасті відсутнє вміння створювати, а справжню любов, як тепличну квітку, потрібно вирощувати акуратно, турботливо, не поспішаючи. (автор невідомий)

Ніколи не припиняй посміхатися, навіть коли тобі сумно, хтось може закохатися у твою усмішку. (автор невідомий)

Кохання

Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.

Так що ж це таке — кохання? З цього приводу є багато думок і визначень. Звичайно це стан душі людини. Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення, екстазу, який змінює людину фізично і духовно.

Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп'янінні, емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.

Дуже часто кохання буває одностороннім, і тоді воно перетворюєть ся на муку, причому ця мука теж найчастіше буває надзвичайної сили. У коханні налито не лише меду, а й отрути. Цікаво, що кохання ніби проходить кілька етапів, найчастіше три. Спочатку це платонічне замилування, романтика, квіти, музика. Пізніше — пристрасть, а потім — довіра, прив'язаність, спорідненість душ. Люди стають інколи ріднішими ніж брати і сестри по крові.

Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання — це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання — залежить від культури, від виховання, від характеру. Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо коли люди щасливі, тоді держава сильна.

Сила кохання

Кохання – це велика сила, енергія, котра допомагає йти вперед. Кохання можна означити як головна сила, котрій невідома біль, страждання, руйнування. Людина, відчуваюча на собі кохання, відкрита та природна.

Світова література містить у собі багато прикладів, коли кохання робило майже неможливе. Це такі люблячі пари як Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер та Маргарита. Хоча ці персонажі не з однієї епохи, але їх поєднує величезна сила кохання.

Кохання стає окриляючим тільки тоді, коли у неї немає егоїзму та бажання насолоди. Можна відчути силу кохання лише тоді, коли кохаєш більш всього на світі, і коли тобі нічого не потрібно від коханого (коханої). Кохання це не тільки емоція муж чоловіком і жінкою, воно може бути між мамою та дитиною, кохати можна свою батьківщину, і в кожному разі сила кохання настільки велика, і безмежна, що здається, весь світ знає про це. Розглянемо основні приклади насправді великої сили кохання у світовій літературі.

Сила кохання допомагає вижити у важкі часи, це величезне джерело енергії. Таке відчуття переживає Григір Мелехов у романі «Тихий Дон» М. Шолохова. Почуття до Аксинії підтримує Григіра у громадянській війні, зігріває і допомагає жити. Сама Аксинія теж змінюється, стає гарнішою, впевненою у собі. Нажаль, один вистріл змінив усе життя Григіра, і йому залишається тільки кохати свого сина.

Найбільшої сили здобуває кохання до людей у філософа Ієшуа Га – Ноцрі. Він кохає усе живе, в ньому живе любов до істини. Її сила полягає у самопожертві, подвижництві. Він вважає усіх людей хорошими, добрими, тому що бачить у самих людях частинку кохання. Це почуття допомагає Ієшуа пройти тяжкий шлях, і висвітлити своїм коханням усі гріхи людей. Його кохання саме те, від якого втікають люди.

У романі М. Булгакова «Майстер та Маргарита» кохання скорочує страждання Майстера та Маргарити. Їхня любов цнослива та милосердна, саме вона допомагає Майстеру знайти спокій, їх кохання стає центром світу. В своєму почутті Маргарита розуміє, що темні сили не мають такого впливу на неї а все завдяки коханню.

Лише усвідомлена та урівноважена любов здатна наповнити людину істинною силою. Любов здатна розкрити найкращі якості, присутні у людині.

Твір на тему: «Що таке кохання?»

Кохання — найсвітліше почуття у світі. Воно возвеличує, окриляє, придає впевненості в собі. Це почуття оспівується в піснях, змальовується художниками, описується поетами. Я думаю, що любов — це коли людина відчуває себе потрібною комусь. Закохані готові віддати один одному все, на що спроможні, аби бути щасливими.

Справжня любов буде жити вічно. Нехай людей розділятиме величезна відстань, та кохання не втратить своєї сили. Яскравим прикладом може слугувати повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся». У творі зображується сильне почуття кохання. Маруся, звичайна сільська дівчина, на вечорницях зустріла Василя. Він і став любов’ю всього її життя. Хлопця причарувала скромність, ніжність дівчини. Недовго довелося закоханій парі милуватися один одним. Василю довелося їхати на заробітки, аби відкупитися від солдатської служби. Вони прощалися на кладовищі. Дівчина неначе передчувала біду: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» Маруся залишилася сама, місця собі не знаходила, ночами спати не могла, сумувала за коханим. Одного разу дівчина потрапила під зливу, захворіла й померла... Василь, повернувшись, дізнався про страшну новину. Він не міг витерпіти такого душевного болю, тому пішов у монастир.

Велике почуття кохання описувала у своєму вірші й українська поетеса Ліна Костенко:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

На жаль, інколи кохання може бути невзаємним. Не можу не згадати новелу Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Автор зображує дуже складні стосунки між людьми, невзаємну любов. Марфа Яркова, яка була заміжня, щиро, безнадійно покохала одруженого Михайла. Жінка жила лише тим, що бачила свого односельця кожен день. Так трапилося, що чоловіка заслали до Сибіру на все життя, він потрапив під репресії Сталіна. Михайло раз на місяць надсилав листи, але не Марфі, а дружині Соні. Тепер Яркова заспокоювала свою душу тим, що могла «подержати письомце». Жінка й справді любила чоловіка: дівчині вистачало хоча б потримати листа від коханого, щоб на душі стало легше. Марфа знала, що взаємності ніколи не було й не буде, та все одно дуже кохала, тому автор і присвячує свій твір «любові всевишній». Думаю: щирі почуття жили в душі Марфи вічно, бо на сина Михайла вона дивилася із захопленням: хлопчик був дуже схожий на свого батька.

Я впевнена, що любов не триває кілька тижнів чи місяців. Це почуття, оспіване в українській та світовій літературах, вічне. Закохані приймають один одного такими, якими є. Вони не змушують змінювати щось у собі. Кохання — дуже велика сила. Воно робить людину добрішою, лагіднішою, іноді кардинально змінює характер. Не кожен має дар по-справжньому кохати. Бережімо це почуття!

Твір на тему «Кохання – це завжди щастя» (у форматі доведення тези ЗНО)

Так, я цілком згодна з цією тезою.

Звичайно, кохання – це велике почуття, яке приносить не лише щастя, а й багато мук (особливо, якщо воно невзаємне), але всі ці переживання є особливими, і хто це не пережив – не зрозуміє цінності і щастя кохання. Адже якщо ви не пережили такі відчуття, то, що б вам не казали, ви їх ніколи не зрозумієте. Та, на щастя чи на жаль, кохання рано чи пізно приходить до кожного. І в кожного воно своє. У когось – взаємне, щире, у іншого – трагічне та болюче, в когось – невзаємне, таємне, сумне… Та воно обов`язково відбудеться.

Але, все ж таки, кохання – це завжди щастя. Тому що коли людина кохає, вона живе. Вона відчуває, хвилюється, до чогось прагне. Кохання може стати мотивом для того, щоб удосконалюватися, намагатися стати кращим. Кохання – це, врешті-решт, стимул до життя. І кожен має хоч раз у житті відчути це. Неважливо, яке воно буде, а важливо, щоб кохання було.

У багатьох творах української літератури можна побачити приклади як щасливого, так і нещасливого кохання. Наприклад, у повісті І. Франка «Перехресні стежки» ми спостерігаємо за коханням, яке навряд чи можна назвати щасливим. Регіна вийшла заміж без кохання, натомість все життя вона згадувала свого коханого Євгена Рафаловича та мріяла про нього. Її чоловік також одружився за розрахунком і взагалі не вважав жінку за людину. Рафалович повернувся і кохання спалахнуло з новою силою. Регіна ладна була пожертвувати всім заради коханого: родиною, репутацією, добробутом… Вона чудово розуміла, що не зможе залишитися з Рафаловичем, розуміла, що її чоловік цього не пробачить, але їй було байдуже. За короткі миті кохання Регіна пожертвувала власним життям. І, на мою думку, для неї це кохання було справжнім щастям, таким, про яке вона мріяла все життя. І, врешті-решт, воно варте було самого життя.

У нашому житті не так часто можна зустріти справжнє кохання, заради якого люди ладні пожертвувати навіть власним життям. Найчастіше до таких крайнощів вдаються емоційно нестабільні підлітки, які плутають кохання з психічним розладом. Люди втратили віру у дива, у прекрасне. Ми чомусь шукаємо у людях, які нас оточують, погане, а не хороше. І саме через це наш світ змінюється разом з нами: стає жорстокішим та байдужішим.

Тож я впевнена, що кохання – це, все ж таки, завжди щастя. Воно примушує нас прокинутися і подивитися на світ по-новому, побачити яскраві барви у, здавалося б, звичних речах, кохання примушує нас повірити у дива та навчитися творити їх самим!

Твір-роздум на тему «Любов»

Кожен з нас в глибині душі знайомий з любов’ю. Це почуття тепле та ніжне, як дотик шубки маленького кошеняти. Як малесенькі долоньки немовляти. Та неначе дбайливий материнській голос. Рука товариша, що простягнута, щоб мені допомогти. Чи як затишок бабусиної оселі.

Доброту любовного почуття не можна сплутати ні з чим, як на мене.

Але оточуючі люди часто кажуть, що ми плутаємо любов з пристрастю. І тоді тільки час може допомогти нам розрізнити почуття та дізнатися істини. Колись я навіть почув афоризм невідомого автора:

«Якщо любов минає, це означає, що це була не любов». Кажуть, що справжні почуття завжди неминучі та вічні.

Кожна дитина, коли починає вивчати рідну мову, дізнається про різний зміст слів «любов» та «кохання». Любити можна матір, тата, дітей, Батьківщину. Власне, ми любимо також побутові речі: смак українського борщу, запах троянди, м’який диванчик у спальні… А от кохати можна тільки чоловіка чи жінку, дівчину чи хлопця. Тобто, особу протилежної статі.

Точна ознака справжньої любові або ж кохання, як я певен – це бажання зробити щось хороше, добре та приємне тому, кого любиш. Наприклад, подарувати букет квітів коханій дівчині. Або спекти батькові пиріг на день народження. «Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість» - писав з цього приводу українській письменник та педагог Василь Сухомлинській. Справді, у такій тендітній сф

Чи вічне кохання

По-перше, кохання пов’язане з виробленням певних гормонів. У присутності людини, якій симпатизуєш, починає синтезуватися дофамін-гормон, що викликає, зрештою, і почуття взаємної закоханості. Але згодом робота мозку нормалізується й повертається до звичного ритму. Тоді гормони припиняють стимулювати емоційну залежність партнерів одне від одного. Яскравим прикладом художнього втілення цієї теорії є роман Фредеріка Бегбедера «Кохання живе три роки». Журналіст Марк Марроньє, головний герой роману, упевнений, що кохання існує три роки та поділяється на три стадії: пристрасть, ніжні товариські стосунки й охолодження почуттів. Принаймні його власний досвід цілком укладався в цю схему. По-друге, романтично піднесені почуття може зіпсувати й побутова безпорадність закоханих. Крім того, кожні п’ять—сім років людина змінюється, причому по-різному, чоловік і жінка не встигають одне за одним. Прикладом цього є багато молодих сімей, які розривають свої стосунки. Перед розлученням моя сестра часто сварилася з чоловіком через його ревнощі, неохайність, невдалі жарти. Навряд чи вона розуміла тоді, що не побутові дрібниці, які слугували тільки каталізаторами конфлікту, насправді були причиною невдалих взаємин, а втрата відчуття близькості: у молодят майже не залишилося спільних справ, а нові друзі з’являлися в кожного окремо. Отже, кохання — це хімічний процес, який відбувається в організмі протягом певного часу, а далі закохані просто звикають бути разом. І якщо люди здатні поважати одне одного, їхнє спільне життя буде успішним. А якщо закохані не можуть переступити через дрібниці тину «вона/він каву не так сьорбає», може статися так, що кава виявиться куди міцнішою за їхні почуття.

Чи існує справжнє кохання

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

В. Симоненко

Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?

На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : "Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить" ("Лісова пісня"). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така "штучна" любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.

Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.

Тема кохання завжди була провідною в літературі, у тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" перед Лукашем постає проблема вибору між справжнім коханням і його неповноцінним замінником, поезією та прозою буття, а саме, між вправною господинею, моторною дівчиною, доброю робітницею Килиною та загадковою, казковою мавкою. Лукашеві складно прийняти рішення, бо він покохав уперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі його усвідомити: "Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!" Проте згодом, під тиском матері, Лукаш схиляється до шлюбу з Килиною, зраджуючи своєму серцю, за що його й буде покарано. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться з дружиною,бо усвідомлює все те, чого не розумів раніше: "Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш... Тепер я мудрий став". Мавка ж постає перед нами зразком ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення ані її походження, ані сварлива мати Лукаша, ані весільні церемонії. Головне для неї — її невмируще кохання: "Я жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає!" Вона йде з коханням до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть.

У поемі Т. Г. Шевченка "Катерина" розглядається дещо інша проблема: нещасне кохання, що призводить до самогубства. У даному випадку ми бачимо з боку дівчини щирі почуття, а парубок ставиться до неї легковажно — він лише розважається: "Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине". Зрозуміло, що це неминуче призведе до трагедії: Іван йде в похід і не повертається до Катерини ("...вернулися москалики Іншими шляхами"), а при зустрічі з нею удає, що не впізнає її і навіть відрікається від свого сина. Катерині, яка втратила останню надію, серце якої розбите, нічого не залишається, як покинути дитину на дорозі, а самій — втопитися. Винуватцями цього Шевченко вважає не лише зрадника-москаля, а й людей, що так жорстоко поставились до самотньої та нещасної жінки ("Кого бог кара на світі, того й вони карають"). Навіть батьки Катерини під тиском громадської думки змушені відректися від власної доньки.

Чи існує справжнє кохання?

шляху?

На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини.

Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в’язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.

Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.

Тема кохання завжди була провідною в літературі, у тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лукашем постає проблема вибору між справжнім коханням і його неповноцінним замінником, поезією та прозою буття, а саме, між вправною господинею, моторною дівчиною, доброю робітницею Килиною та загадковою, казковою мавкою. Лукашеві складно прийняти рішення, бо він покохав уперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі його усвідомити: «Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!» Проте згодом, під тиском матері, Лукаш схиляється до шлюбу з Килиною, зраджуючи своєму серцю, за що його й буде покарано. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться з дружиною,

бо усвідомлює все те, чого не розумів раніше: «Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш… Тепер я мудрий став». Мавка ж постає перед нами зразком ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення ані її походження, ані сварлива мати Лукаша, ані весільні церемонії. Головне для неї — її невмируще кохання: «Я жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає!» Вона йде з коханням до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть.

У поемі Т. Г. Шевченка «Катерина» розглядається дещо інша проблема: нещасне кохання, що призводить до самогубства, У даному випадку ми бачимо з боку дівчини щирі почуття, а парубок ставиться до неї легковажно — він лише розважається: «Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине». Зрозуміло, що це неминуче призведе до трагедії: Іван йде в похід і не повертається до Катерини («…вернулися москалики Іншими шляхами»), а при зустрічі з нею удає, що не впізнає її і навіть відрікається від свого сина. Катерині, яка втратила останню надію, серце якої розбите, нічого не залишається, як покинути дитину на дорозі, а самій — втопитися. Винуватцями цього Шевченко вважає не лише зрадника-москаля, а й людей, що так жорстоко поставились до самотньої та нещасної жінки («Кого бог кара на світі, того й вони карають»). Навіть батьки Катерини під тиском громадської думки змушені відректися від власної доньки.

В п’єсах М. Старицького («Украдене щастя», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці») любовні стосунки поставлені в залежність від соціальних обставин, справжнє кохання стає заручником соціальної нерівності.

Глибоко й різноманітно нюанси та суперечності любовних почуттів втілено у віршах українських поетів. Так, у Франка кохання постає недосяжною мрією, оманливою і таємничою:

Чого являєшся мені

Усні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні

Сумні,

Немов криниці дно студене?

(«Чого являєшся мені у сні?»)

О. Олесь у поезії «Чари ночі» зображує любов як одвічну рушійну силу життя, п’янку, вабливу і водночас трагічну, як нескінченне чарівливе море, хвилі якого здатні й поглинути людину, і піднести до найвищого щастя. Кохання — романтичне й загадкове почуття: «Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов», — пише П. Тичина у вірші «Десь на дні мого серця». Для В Симоненка любов несподівана, непрохана, її силі людина часто не може опиратися:

Вона прийшла, непрохана й неждана

І так чарівно кликала й манила…

Ну як мені за нею не піти?

(«Вона прийшла»)

У вірші «Ну скажи — хіба не фантастично» поет проголошує вічність любові:

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе… Тож справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та безглузді вчинки задля кохання і страждати від цього. Це й робить їх людьми.

Шкільний твір про кохання

Серед усіх чудес світу найбільше чудо – це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.

Так що ж це таке – кохання? З цього приводу є багато думок і визначень. Звичайно це стан душі людини.

Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення, екстазу, який змінює людину фізично і духовно.

Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно.

Це як мана, як раптове оп’яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп’янінні, емоції переважають над розумом.

Кохання – це робота серця, емоцій, духу.

Спочатку це платонічне замилування, романтика, квіти, музика. Пізніше – пристрасть, а потім – довіра, прив’язаність, спорідненість душ. Люди стають інколи ріднішими ніж брати і сестри по крові.

Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання – це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання – залежить від культури, від виховання, від характеру.

Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо коли люди щасливі, тоді держава сильна.

Що ж таке кохання?

Від людей різного віку, статі можна почути різні думки на цю тему. Кохання – це енергія, яка рухає життям. Кохання – це єдине почуття, що не залежить ні від чого. Кохання – це основа світу. Кохання – це основа життя. Коли кохаєш, тільки цим і живеш. Кохання – це таємнича формула щасливих сімейних стосунків на все життя. В основі цього почуття симпатія і закоханість, що з часом виростають до тривалого сильного кохання. Загальні погляди на життя, схожий світогляд та особисті цінності людини сприяють міцності почуттів. Тому так важливо шукати людину з таким ж цінностями – ставленням до сім’ї, до виховання, дружби, до роботи і тощо для створення довготривалих стосунків, сповнених любові.

Кохання… Воно для кожного своє, воно настільки різне й щоразу неповторне, що йому не можна дати чіткого визначення… Кохання – це те, що допомагає; це те, що змушує страждати; це те, що дарує неповторне й ні з чим непорівнянне щастя… І часто не можна сказати що це за щастя, від чого, чому й звідки воно узялося… Просто добре, тепло й радісно на душі й тобі більше нічого не треба й ти абсолютно щаслива… Просто щаслива… Часом без нього не можна й воно потрібно тобі як повітря, а іноді ти хочеш, щоб воно пішло й ніколи більше не поверталось, тому що той біль, який кохання може заподіяти нестерпний, але ти нічого не можеш із собою зробити й готова страждати заради тих нехай навіть і не хвилин, а секунд блаженства й щастя, що зазнаєш побачивши або згадавши образ коханої людини… У такі моменти не почуваєш нічого абсолютно, ти начебто зливаєшся воєдино із чимсь неземним, ніжним, ласкавим і неповторно гарним… Ти вже не людина, а щось інше, щось непояснене переповняє твоє тіло, твою душу й все тіло… І щоб не трапилося, але всі пережиті тобою страждання коштують цієї миті щастя й млості… І ти дякуєш Богу за те, що він дозволив зазнати тобі це неземне почуття…

Що таке любов

Про кохання сказано і написано багато. Воно наповнює людське життя смислом, перетворює сіру буденність на свято. Кохання може повністю змінити людину, примусити робити багато таких вчинків, які іншим здаються безглуздими. Але що ж це таке — справжнє кохання?
Кожна людина може дати свою відповідь на це легке й одночасно складне питання. Одним кохання дарує крила, надихає на високі вчинки — і вони стають героями, здійснюють подвиги заради коханої; іншим приносить натхнення — і з'являються присвячені лише тій єдиній твори мистецтва, які стають справжніми перлинами у творчій скарбниці людства. Хтось дарує квіти, хтось співає серенади, хтось плаче через нещасне кохання. І це чудово, бо саме кохання має силу облагородити душу людини, очистити її від всякої скверни, наблизити до прекрасного.
Але кохання настільки сильне, настільки й тендітне, його легко втратити, знищити, спаплюжити. І є багато таких факторів, що перевіряють це почуття на стійкість. Одним з них є розлука. Хтось сказав, що розлука робить сильнішим вогонь справжнього кохання, а слабке може згасити назавжди. І це дійсно так, бо лише по-справжньому закохані люди здатні винести довгі дні, місяці, а може, й роки розлуки, не забувши образ коханого, не загубившись у потоці нових відчуттів.
Випробує силу кохання і час. З плином часу почуття можуть втратити свою силу, гостроту, свіжість, люди звикають один до одного, починають помічати недоліки, негативно реагувати на зауваження. Не задумуючись над цим, ми завжди робимо боляче коханим людям, інколи свідомо, інколи ні, ображаємся на дрібниці, нам завжди щось не так, завжди чогось бракує і виникають недорозуміння, сварки, розрив стосунків, а все тому, що ми не цінуємо того, що маємо.. а коли втрачаємо свою любов, то здатні на все, але вже пізно, і любов не повернеш... А буває так, що закохані пари розходяться, бо хтось боїться попросити вибачення, або цього не дозволяє гордість. Але чи не саме в таких випадках потрібно забути про гордість, і зберегти те, найцінніше, що ми маємо - своє кохання, і разом з ним щастя? Тоді кохання може піти від них, люди стають абсолютно чужими один одному, їх ніщо не може поєднати. Це дуже сумно, але то не було справжнє кохання, бо якщо люди дійсно люблять один одного, вони пройдуть крізь усі перешкоди й випробування.

Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя. Тому такою чарівною та надзвичайною здається мені любов двох стареньких людей, які зберегли ніжність, щирість почуттів і не уявляють життя один без одного.
Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть... Воно таке сильне, і в одночас таке безсиле... Приносить людям щастя і горе... А безсиле тому, що життя не вічне, і коли гине та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може допомогти. Тоді залишається лише вічна пам'ять, і самотність.

Кохання — це дар, і ми повинні розуміти це і берегти його. Часто досить лише необачного слова, погляду, щоб розбити чиєсь серце, зруйнувати чудове почуття. Кохання не терпить егоїзму, бо інтереси та погляди іншої людини стають для тебе якщо і не головними, то дуже важливими. Адже, як кажуть, закоханий розчиняється в іншій, коханій людині, він не ставить своє «я» вище за «я» іншого, а якщо це не так, то це вже не кохання.
Так, у кожного є своя відповідь на питання, що таке справжнє кохання? Але можна впевнено сказати, що це не тільки блиск в очах, шалені вчинки та співання серенад. Це те що, пройшовши випробування часом, залишається з людиною на все життя, це взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага. Це розуміння того, що нас двоє і це — важливіше понад усе у світі. Якщо ви читаєте це послання, і на даний час за щось ображаєтесь на свою другу половинку, то попросіть вибачення за те, що можливо зробили щось не так, тому, що не буває винним хтось один, в стосунках завжди винні обоє, а якщо у вас все добре, то напишіть звичайне смс, з трьома магічними словами: "Я тебе кохаю"...
Кохайте, і будьте коханими, і від цього будете безмежно щасливими.

Я кохаю твір

Я вважаю, що пік кохання — де майже завжди початок: той приємний період, коли людина все більше відкриває того, хто її притягує. Саме цей час є чи не найважливішим у стосунках. Але Ці' зовсім не означає, що любов не може бути вічною. З одного боку, найбільше почуттів кохані відчувають мить. «Далі вже буде буденщина». Доречним є приклад з новели Володимира Винниченка «Момент». Панночка Муся вирішила розірвати будь-які стосунки з революціонером, бо знана, що їм уже ніколи не буде так гарно, як тоді, коли вони з ризиком перетинали кордон. З іншого боку, справжні почуття не мають терміну придатності. Це підтверджують чарівні пари, які протягом усього життя допомагають одне одному почуватися краще, розвиватися, досягати успіху. Відомий приклад з історії — видатні хіміки П'єр і Марія Кюрі. Це історія щирого та безмежного кохання й співпраці, яка подарувала вченим багато премій і всесвітнє визнання. Мені здається, що без почуттів їхній успіх би не був таким уражаючим. Отже, кохання може тривати від однієї секунди до цілої вічності, але в будь-яких стосунках є кульмінація, яку неможливо повторити.

Як я розумію слово кохання

Кохання – це найкраще почуття на світі – любов матері до своєї дитини, чоловіка до жінки, онуків до бабусь і дідусів, хлопця до дівчини. Це прекрасне почуття, коли людина перестає відчувати землю під ногами, вона починає літати від щастя, нічого не бачить перед собою і нікого не чує.

Кохання може бути чорне та біле, як зебра, холодне та тепле, як морський вітер, жагуче та палке, як сонечко. Коли людина закохується, вона перестає думати, переповнюється емоціями. Вона стає щасливою.

Але кохання не може бути вічним, тому що наше життя постійно йде у парі – радість з горем, сміх зі сльозами, кохання з розставанням. А можливо, кохання, як і все на Землі, має зворотній бік – це відчай, сльози. Не говоріть, що кохання не існує після того, як Вам зробили боляче.

Кохання існує, але кожен любить по-різному, по-своєму. І лише тоді, коли людина закохана, вона розуміє, що потрібна комусь у цьому світі. Кохати людину – це значить випробувати її, і в першу чергу, себе! І лише найсильніше кохання знає, що після страшної зливи завжди світить яскраве сонце!