Життя людини - найдорожче , що у неї є. Життя людини - Божий дар! Але чомусь мало хто з нас серйозно замислюється над тим , як він живе , для чого живе і що залишить після себе.
Люди цінують дорогоцінні камені. Вони бережуть їх , підбирають красиву оправу , дбайливо зберігають і бояться втратити , а найголовнішу коштовність - наше життя - часто пускають на самоплив. Ми, не замислюючись проживаємо день за днем, розтрачуємо час на порожні розваги або ледарюємо біля телеекрану . Але настане момент , коли кожна людина зупиниться і запитає себе: «А навіщо я живу? Для чого мені життя дане? » Адже якщо долею , природою , якимись вищими силами була зумовлена наша поява на світ , значить , це не випадково. Значить , в нашому житті є якийсь сенс. Життя дається людині тільки один раз , і , як казав Український письменник М. О. Островський , « прожити його треба так , щоб не було боляче за безцільно прожиті роки».
Мета - ось що найголовніше в житті. Прагнення до здійснення мрії , до реалізації планів . Ця мета може бути у кожного своя , але вона повинна бути. І вона повинна бути високою, благородною , такою, що підіймала б її у власних очах і в очах оточуючих її людей.
І не важливо , чого саме прагне досягти в житті людина. Головне , щоб вона була упевнена в тому , що її мета варта того , щоб до неї прагнути. Тільки тоді ця мета наповнить справжнім сенсом її життя . Тільки тоді вона справді принесе користь. Як говорив В. Гете: « Без користі жити - це передчасна смерть ».
Для когось метою життя є створення сім'ї , народження і виховання дітей. І якщо людина з усією відповідальністю ставиться до цього , то , без сумніву , проживе життя з користю. Вона вкладе у своїх дітей все найкраще , що несе в своїй душі , вона віддасть їм всю свою любов і турботу і , швидше за все , подарує світові гідних людей , які зроблять свій внесок у поліпшення і процвітання життя на Землі.
Хтось прагне всього себе присвятити якісь іншій справі . Наприклад, досягти найбільших висот у професії. І якщо це не просто прагнення робити кар'єру заради самої кар'єри чи грошей , то така людина , звичайно , живе не даремно. Її мета - висока і благородна . Її зусилля не залишаться непоміченими і саме вона внесе значний внесок у загальну справу , залишить в цьому житті свій слід.
Важко дати однозначну відповідь на питання , для чого дане життя людині . Скільки великих філософів , мислителів , письменників зробили головною метою свого життя розгадку таємниці людського існування і призначення . Кожен з них знаходив сенс життя в чомусь своєму . І ніхто з них не зміг сформулювати єдиної мети життя для всіх людей Землі . Але є все ж деякі думки , до яких на тому чи іншому етапі приходили всі вчені мужі , до яких рано чи пізно приходить кожна мисляча людина . Життя цінується не за тривалістю, а за її змістом.
Звичайно, життя прожити - не поле перейти . На цій вибоїстій дорозі нас чекають і радість , і розчарування. Але йти вперед потрібно. Не пасуючи перед труднощами , долаючи перешкоди , виправляючи допущені помилки. Потрібно жити прагнучи вищого, кращого, світлішого. І саме це прагнення допоможе вижити , виховати свою душу і наблизитися до розгадки самої великої таємниці - таємниці життя. А може бути, що для того нам і дано життя , щоб ми самі « сотворили себе » , щоб ми постійно прагнули до вдосконалення , гармонії і краси.
«Я прожила життя », - вимовляє людина на схилі років і замислюється над тим , що становило сенс її життя ,чим був наповнений кожен її день. І нерідко виявляється, що позаду порожнеча : не літала до зірок , не здійснила відкриттів , не захищала батьківщину, не мала спортивних досягнень , хліба не ростила ... нікого не зігріла своїм теплом ... Згадати нічого . Не збудував будинок, не виростив сина , навіть дерева не посадив ... Виходить , життя прожите даремно, адже ні сенсу, ні змісту в ньому не було, а значить, не було і самого життя. Так , людина існувала , « пливла за течією» , а життя пройшло стороною. Без нього ... Тоді-то і згадуються слова , сказані одним письменником: «Життя - це не ті дні , що пройшли , а ті , що запам'яталися ». І зробити так, щоб запам'яталося якомога більше, може тільки сама людина.
Я вірю , що на схилі років зможу сказати своїм онукам, що життя своє прожив не даремно, і буду мати повне право підписатися під словами Ю. Фучика : «Але і мертві ми будемо жити в частці нашого великого щастя ; адже ми вклали в нього наше життя!»
Життя людини – велика цінність. Про нього важко розмірковувати, адже саме поняття життя не є чітко визначеним. Над цим питанням трудяться тисячоліттями багато філософів і мислителів. Однак найближче до розгадки цієї таємниці наближаються митці, художники, поети.
Саме мистецтво дає безсмертя. Створюючи культурну цінність, людина залишається у віках. Не тільки її ім’я, а й ідеї, почуття та світогляд. Є навіть думка, що у поезії більше філософії, ніж у самій філософії.
Адже римовані рядки це свого роду шифр у яких закладено багато смислів таємничою мовою символів та образів. В людині закладений цілий Всесвіт. Адже вона є найрозумнішою істотою у Всесвіті, і саме те як вона його бачить і являється повною мірою реальності.
Життя людини дає майже необмежену кількість можливостей. Кожен сам вибирає свій шлях, сам вибирає свої цінності та ідеї. Ми народжуємось вільними та чистими від стереотипів, нав’язувань ідей. Ми справді можемо стати, тим ким ми хочемо себе бачити.
Разом з тим життя дуже коротке. Це добре розуміють ті хто вже стоїть перед смертю. Але в молодості ніколи роздумувати про таке, а варто було б. Адже життя – це важка особиста відповідальність в першу чергу перед собою.
Кожен день людина робить вибір, який впливає на все її подальше життя. Це треба глибоко усвідомити, щоб на старості не жалкувати про помилки молодості. Муки совісті нестерпні.
І хоч життя справді неоціненна річ, все ж є речі заради яких варто пожертвувати життя. В історії ми знаємо багато таких випадків. В ім’я свободи, заради порятунку багатьох інших безліч героїв без роздумів віддавали найцінніше що у них було.
Така жертовність – це краща риса людини, яка тільки може бути. Смерть заради вищих ідеалів – те що відрізняє людину від тварини, те що вивищує її.
Жити потрібно так, щоб вкінці життя ти ні про що не жалкував. Щоб перед лицем смерті ти міг впевнено сказати: "Якщо у мене було б ще одне життя, я б прожив його так само”.
Мислителі кажуть, що правильно жити важче ніж помирати. Я погоджусь з цим твердженням, адже навіть у наш бурхливий час дуже легко загубитись, втратити орієнтири. Досвіду ще немає, адже життя тільки почалось. Потрібно старатись вчитись не на своїх помилках, а на чужих.
Для цього в дитинстві та в молодості треба багато читати. Книги можуть багато чому навчити, не варто їх недооцінювати. А якщо уже допустимо помилки, то урок треба виносити дуже суворий.
В сучасній метушні ми не помічаємо і не задумаємось наскільки життя людини крихке і коротке. Не тратьмо його в пусту, адже воно може закінчитись будь якої хвилини.
"Життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. Чому? Бо "життя є страждання", якщо вірити Гаутамі.
Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати.
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем.
Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему.
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.
Цінність життя навряд чи хтось стане заперечувати. Люди готові на неймовірну кількість найрізноманітніших дій, щоб зберегти своє життя і життя своїх близьких. Думається, що немає нічого такого, що могло б бути для людини важливіше, ніж власне життя або життя близьких.
Прикладів тому є величезна кількість.
Думається, що люди не так часто замислюються про те, як продовжити життя, якщо у них все добре. Але варто тільки комусь занедужати, як він починає замислюватися про те, як же вилікуватися і продовжити своє життя. У такі моменти люди дивляться прямо в очі смерті, усвідомлюють, що хвороба може вбити їх, і тому різко змінюють погляди на своє життя.
Ті, хто мав шкідливі звички, різко від них відмовляються. А ті, хто раніше не замислювалися про своє здоров’я, думають про нього постійно. Важливо не забувати, що здоров’я людини безпосередньо пов’язане з таким цінним для них життям.
Тому кожна людина, яка цінує своє життя і хоче прожити якомога довше, повинна з юних років стежити за своїм здоров’ям. Це включає не тільки повну і однозначну відмову від шкідливих звичок, наприклад, від вживання алкогольних напоїв, куріння сигарет і вживання наркотичних речовин, а й регулярне заняття різними видами спорту. Якщо людина не дотримується цих правил, в старості їй буде дуже складно.
Більше того, така людина ризикує померти молодою. Необхідно також вживати заходів для підтримки свого психічного здоров’я. Людина повинна звести до мінімум стреси у своєму житті, більше радіти і спілкуватися з приємними для неї людьми.
Відповідальність за таке цінне для людини життя лежить не тільки на самій людині, а й на державі, в якій вона живе. Саме держава гарантує людині життя в законодавчих актах. Тому держава створює уповноважені органи, такі як міністерство внутрішніх справ, яке охороняє суспільство і кожну окремо взяту людину.
Людина повинна цінувати цю дію з боку держави і не зловживати ним.
Крім усього цього варто відзначити, що з ідеєю найвищої цінності життя людини погоджуються не тільки держави, але і самий відомі літературні діячі та мислителі. Такі автори, як Грабовський, Стус, Симоненко, Шевченко, у своїх літературних творах завжди поряд з іншими важливими ідеями робили наголос на тому, що цінність життя людини є для всіх найголовнішою. Зрештою, з усіма ними згоден і я. Так, життя людини – безумовний скарб, який треба берегти і завжди прагнути продовжити.
Твір на тему: «Головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі»
Життя... У кожного воно різне. У когось воно радісне, яскраве, багате на події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне, неяскраве. Є люди, які переконані: якщо в житті щось не вдається, то таке життя нічого не вартує. У чому ж його сенс? Узагалі краще тоді не жити. Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно не було, — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. А як ставитесь до цієї проблеми Ви? Підтвердьте чи спростуйте думку: «Головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі». Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки. ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ Я погоджуюся з думкою, що життя кожної людини цінне вже само по собі. Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів. Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним. Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті. Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя. Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.
Невже борці за життя виховуються в дитинстві? Ні. Все починається набагато раніше, ніж з’являється людина. Ще до народження тільки кращий досягає мети. Це боротьба за життя. Потім, ще до народження, майбутня людина бореться за місце, харчування. Це теж боротьба за існування.
Народження. Не треба розповідати, які фізичні зусилля повинен докласти малюк, який тільки з’являється на світ. Боротьба за життя!
Малюк ще не вміє тримати голівку, сидіти, повзати, ходити, говорити. Всьому цьому він навчається в процесі боротьби, боротьби за життя.
Пісочниця, дитячий сад, школа, інститут, робота, бізнес. Скрізь людина – ще малюк, потім дитина, підліток, доросла людина, бореться за гідне місце в суспільстві.
Хвороби в будь-якому віці – боротьба за існування. Доля заохочує лише тих, хто готовий перемагати. Виходить, що все наше життя – суцільна боротьба. Щодня. Щоранку ми боремося зі сном. Всі ми часто боремося зі своєї ж лінню. Деякі борються з совістю, інші – навпаки.
А раз наше життя – боротьба, і без неї ніяк, може, комфортніше переглянути своє ставлення до неї і спробувати не сприймати її як щось неприємне?
Адже ні для кого не секрет, що найчастіше досягають більшого успіху в житті люди, що звикли боротися, ті, які придбали відповідні навички, люди, які багато робили це з раннього дитинства в силу обставин: чим комфортніше умови існування людини, тим більш м’яка боротьба відбувається, тим більше непристосованими до життя опиняються такі люди. Так що боротися треба завжди, адже наше життя – це постійна боротьба, а людина – це борець за своє життя, за своє щастя, за своє місце під сонцем.
Я згодна з вищенаведеною тезою.
Життя – це багатство, кожна людина отримує його при народженні, навіть не розуміючи, наскільки великий це скарб. По різному люди користаються цим багатством. Деякі – обережно та помірковано, інші живуть одним днем, хтось взагалі не цінує цього дару та руйнує його, вживаючи наркотики та алкоголь…
Кожна людина самостійно вирішує, як прожити своє життя. Та не варто забувати, що воно одне і витрачати на різні дурниці. Ми маємо пройти життєвий шлях так, щоб потім не шкодувати за бездарно витраченим часом. Дехто вважає, що життя довге і все устигнеться потім, колись. Але це фатальна помилка. Життя швидкоплинне. Тому не варто його марнувати. Шкода, що це не всі розуміють, і тоді роки проходять, а людина ніяк не може знайти своє місце у житті.
Як же жити так, щоб не марнувати час? Звичайно, життя має приносити задоволення. Але це не має бути його сенсом. Варто подумати про тих, хто поряд і зробити кращим їхнє життя. Можливо, вони зроблять це ж саме для вас. Не слід забувати про найрідніших людей – свою родину: вона потребує уваги та піклування. Не треба нехтувати і самореалізацією. Адже якщо людина не знайшла себе у житті, можна сказати, що вона прожила його марно. Кожен само реалізовується по- своєму. Хтось не уявляє себе без улюбленої роботи, інший віддає всього себе цікавому хобі, інший жити не може без родини, продовжує себе у дітях… Здавалося б, нічого нездійсненого, але не всі розуміють, що ми самі можемо зробити своє життя скарбом.
У літературі безліч прикладів, які доводять наведену вище тезу. Зокрема у поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченка автор зображує історію дівчини, яка народила позашлюбну дитину. Але вона не змарнувала свого життя, для Ганни саме її син став найбільшим скарбом. Дівчина змогла залишитись поряд з дитиною, подарувавши їй найцінніший скарб – щасливе життя і материнську любов. Чого не можна сказати про героїню поеми Т. Г. Шевченка «Катерина», яка змарнувала і власне життя, і життя свого сина.
На жаль, небагато людей, які розуміють справжню цінність життя. На сьогоднішній день зросла кількість самогубств, особливо серед підлітків. Адже це страшно! Вони ще не бачили справжніх проблем, а вже спромоглися на останній крок! Я вважаю, що з будь-якої ситуації можна знайти вихід, треба лише пошукати. Виходу немає тільки після смерті…
Тож життя – це, дійсно, найбільше і найцінніше багатство, яке у нас є. і зробити його кращим може кожен з нас – варто лише захотіти!
Що таке життя людини? Цьому поняттю можна дати безліч пояснень. Передусім, це діяльність людини, це період існування її від моменту народження до смерті, це щастя, це подарунок… Можна філософствувати на цю тему нескінченно. Але найголовніше питання в тому, як людина проживе це життя. Чи зможе вона прожити «друге» життя, сидячи біля каміна у свої вісімдесят п’ять, лише згадуючи та емоційно переживаючи знову всі події свого життя?
З чого починається життя? Звичайно ж, з народження. З моменту, коли ви робите перший вдих, і акушер називає час і дату народження, ваш зріст і вагу. Потім йде період дитинства, юнацтва, молодості, більш зрілого віку, період літнього віку. І життя людини, в першу чергу, це не фізичне існування, а духовний розвиток.
Кожна людина народжується в цьому світі з певною місією. Але чи знає вона своє призначення? Звичайно, ні. Дитина знаходиться під опікою батьків, які можуть підказати й направити її в потрібний напрямок або, навпаки, змусити займатися тим, до чого не лежить душа. Але не потрібно забувати про те, що кожна людина є господарем свого життя. Гіперопіка батьків, їхні постійні завищені вимоги — «школа з золотою медаллю, університет з червоним дипломом» — не призведуть до щастя, до повного задоволення життям.
Отже, життя — це власний шлях людини, накопичення її унікального досвіду. Тому кожен розуміє це поняття по-своєму.
Твір на тему Життя людини
Життя людини - велика цінність. Про нього важко розмірковувати, адже саме поняття життя не є чітко визначеним. Над цим питанням трудяться тисячоліттями багато філософів і мислителів. Однак найближче до розгадки цієї таємниці наближаються митці, художники, поети. Саме мистецтво дає безсмертя. Створюючи культурну цінність, людина залишається у віках. Не тільки її ім'я, а й ідеї, почуття та світогляд. Є навіть думка, що у поезії більше філософії, ніж у самій філософії. Адже римовані рядки це свого роду шифр у яких закладено багато смислів таємничою мовою символів та образів. В людині закладений цілий Всесвіт. Адже вона є найрозумнішою істотою у Всесвіті, і саме те як вона його бачить і являється повною мірою реальності.
Життя людини дає майже необмежену кількість можливостей. Кожен сам вибирає свій шлях, сам вибирає свої цінності та ідеї. Ми народжуємось вільними та чистими від стереотипів, нав'язувань ідей. Ми справді можемо стати, тим ким ми хочемо себе бачити. Разом з тим життя дуже коротке. Це добре розуміють ті хто вже стоїть перед смертю. Але в молодості ніколи роздумувати про таке, а варто було б. Адже життя - це важка особиста відповідальність в першу чергу перед собою. Кожен день людина робить вибір, який впливає на все її подальше життя. Це треба глибоко усвідомити, щоб на старості не жалкувати про помилки молодості. Муки совісті нестерпні.
І хоч життя справді неоціненна річ, все ж є речі заради яких варто пожертвувати життя. В історії ми знаємо багато таких випадків. В ім'я свободи, заради порятунку багатьох інших безліч героїв без роздумів віддавали найцінніше що у них було. Така жертовність - це краща риса людини, яка тільки може бути. Смерть заради вищих ідеалів - те що відрізняє людину від тварини, те що вивищує її.
Жити потрібно так, щоб вкінці життя ти ні про що не жалкував. Щоб перед лицем смерті ти міг впевнено сказати: "Якщо у мене було б ще одне життя, я б прожив його так само”.
Мислителі кажуть, що правильно жити важче ніж помирати. Я погоджусь з цим твердженням, адже навіть у наш бурхливий час дуже легко загубитись, втратити орієнтири. Досвіду ще немає, адже життя тільки почалось. Потрібно старатись вчитись не на своїх помилках, а на чужих. Для цього в дитинстві та в молодості треба багато читати. Книги можуть багато чому навчити, не варто їх недооцінювати. А якщо уже допустимо помилки, то урок треба виносити дуже суворий.
В сучасній метушні ми не помічаємо і не задумаємось наскільки життя людини крихке і коротке. Не тратьмо його в пусту, адже воно може закінчитись будь якої хвилини.
На мою думку, життя — це найвища цінність для кожного з нас. Адже життя дає нам змогу реалізувати себе, спробувати все, про що мрієш, відчувати найдивовижніші почуття.
По-перше, маємо цінувати життя хоча б за те, що воно скінченне, ба навіть надзвичайно коротке. І ми маємо все встигнути прожити його так, щоб, помираючи, переповнювалися яскравими, приємними, теплими спогадами. Головне — любити життя, боротися за нього.
Маю влучний приклад із художньої літератури до мого аргументу — це роман Івана Багряного «Тигролови». Головний герой роману, Григорій Многогрішний, демонструє любов та боротьбу за вільне життя. Тікаючи з «дракона», каторжанського етапу, Григорій безмежно радий тому, що вижив.
По-друге, варто цінувати кожну дорогоцінну секунду, радіти кожній хвилині. І навіть коли здається, що в житті трапляються лише біди та нещастя, потрібно вірити в краще, йти стежиною життя, щиро посміхаючись. Тільки тоді ця стежина зможе стати яскравою, квітучою, омріяною.
Взірцем жаги до життя є відома українська письменниця Лариса Петрівна Косач, відома в світі як Леся Українка. Доля не була до неї поблажливою: ще в дитинстві Леся захворіла на сухоти. Проте ця жінка ніколи не здавалась, а її твори сповнені оптимізму, сповнені духом борця за життя. Моя улюблена поезія Лесі Українки завжди допомагає не падати духом:
...так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Отже, життя — це справді найвища цінність, найкращий подарунок долі. Саме тому ми маємо цінувати кожну секунду, завжди вірити в краще та, найголовніше, — боротися за щасливе життя.
У чому полягає сенс життя
Життя — це нескінченний циклічний процес, ужиття було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом "існування". З одного боку, це доцільно, а з іншого — ні! Є навіть такий філософський вираз: "Треба жити, а не існувати!" Саме слово "існування" у більшості людей асоціюється із чимось штучним, неживим. Наприклад, існувати може пристрій, будівля тощо. А "життя" тяжіє більше до істот, щось таке чисте і красиве, багатогранне, неповторне. Ми будемо розглядати сенс людського життя. Хтось сказав, що треба прожити своє життя так, щоб потім не було страшенно боляче! Я думаю, що з цими словами можна погодитися, тому що ними можна дуже коротко і лаконічно охарактеризувати сенс людського життя. Сенс життя полягає у насназі до життя, у натхненні на добрі вчинки. Наприклад, натхненням до життя можуть бути результати праці у будь-яких сферах діяльності людини: для вчителя — це відмінне засвоєння навчального матеріалу учнями; для лікаря — одужуючі пацієнти, яким він прописав ліки; для кондитера — подяка від споживачів його продукції та, звичайно, премія від керівництва тощо. Але буває й так, що власна праця не приносить задоволення, навіть починає дратувати, стає тягарем на все життя. Людина може працювати все своє життя адвокатом, але захоплюватись живописом і весь час казати собі: "Ось мої картини високо оцінять спеціалісти, я поїду за кордон і назавжди покину свою юридичну діяльність!" Але так буває дуже рідко. Коли мрії не стають реальністю, коли друзі відвертаються від тебе, не підтримують тебе у твоїх спробах кардинально змінити життя, то воно втрачає сенс і навіть може призвести до трагічного кінця.
Тому треба думати вже зараз, чи є сенс у нашому житті, чи правильний ми обрали собі шлях? Чи цією дорогою треба іти далі?
Змінюється світ, змінюються переконання, змінюється ментальність, змінюються люди. І, мабуть, це явище є безповоротним. З одного боку, ми розуміємо, що фундаментальні моральні основи людини не підвладні часові, але, з іншого боку, зі зміною певних поглядів чи переконань суспільства відповідно до епохи деякі норми моралі не можуть залишатися сталими.
По-перше, ставлення до жінки впродовж століть було неоднозначним. У минулому суспільство гостро засуджувало покриток. Зараз жінка може вільно народжувати дітей, не перебуваючи в шлюбі, й не боятися гніву й критики інших людей.
Яскравим прикладом того, як помилка в житті жінки може призвести до трагедії, є поема Тараса Шевченка «Катерина». Головна героїня покохала офіцера, але він її покинув. Дівчина народила позашлюбну дитину. Моральні норми того часу засуджували такий учинок. Батьки, боячись сорому перед людьми, виганяють єдину дочку з дому. Катерина у відчаї залишає сина, а сама закінчує життя самогубством. Переконана, що в сучасному світі доля дівчини склалася б по-іншому.
По-друге, є вічні цінності, які не підвладні часові. Щирість, справедливість, свобода, милосердя, чесність роблять цей світ кращим і добрішим.
Згадую одну з найвідоміших черниць у всьому світі – Матір Терезу. За своє життя вона зробила величезну кількість добрих справ, за що й була зарахована Католицькою церквою до лику блаженних ще за життя. Упродовж сорока років Мати Тереза допомагала сиротам, хворим та жебракам в Індії. Вона ще в дитинстві зрозуміла своє призначення, якому й присвятила все життя.
Отже, моральні цінності є основою всього життя особистості, проте зі зміною світогляду й переконань людства змінюються й певні моральні норми.
Щоб зрозуміти, що таке життя, важливо знайти себе та відчути гармонію між собою і навколишнім світом. І нехай на це піде багато часу. Але для чого тоді нам дана молодість? Це найпрекрасніший період життя, коли можна пробувати себе у всьому, не боячись зробити помилку. Хтось знаходить себе в музиці, хтось у науці, а хтось — в домашньому господарстві. І все прекрасно, тому що наше життя одне. І тільки сама людина вирішує, який зміст і які фарби будуть присутні в ньому.
Потрібно полюбити життя і своєю долею показати правильність обраного шляху. І як би болісно не було за безцільно прожиті роки, ніколи не пізно почати будувати своє життя так, як цього хочете ви самі.
Ми часто залежимо від матеріальних речей, від грошей. Високооплачувана робота часто важливіше власних бажань. Гроші приносять щастя. Але це щастя триває недовго. Рано чи пізно фінансово незалежна людина зупиниться і замислиться, чим вона займалася все життя. В ідеалі, улюблена справа має приносити дохід. І це реально.
Отже, треба шукати, пробувати, падати та знову вставати. І тоді у нас з’явиться ще один шанс прожити наше життя знову, згадуючи всю захопленість, яскравість і пишність усього життя.
Слово — це зброя. Але таку зброю можна використати на користь, або й на біду. Важливо знаходити їм правильне застосування, а для цього добре розуміти їхнє значення. Безперечно, ми переконані, що деякі слова спричиняються до руйнування нашого життя. Як їх позбутися? І чому позитивне налаштування настільки важливе? Про це в нашому творі-роздумі.
Слова — це потужний енергетичний посил, який формує реальність. Що ми говоримо, те і отримуємо в житті. Існують слова, які руйнують життя людини, програмують його на невдачі.
Наше життя пов’язане з тим, про що ми думаємо і що вимовляємо. Якщо ви постійно говорите, що у вас «все жахливо», «немає грошей», «пропала удача», то цим ви створюєте навколо себе негативне поле, в якому живете і через яке не можете прорватися до щастя.
Подібних метафор дуже багато, але, вживаючи їх, ви починаєте говорити мовою руйнування, позбавляючи себе гармонії у всіх аспектах життя.
Я гадаю, люди самостійно створюють собі перешкоди — своїми думками і словами. Крім того, потім вони передають цю програму життя своїм дітям.
Якими б ви не користувалися словами, думайте, який вони несуть посил, адже все повернеться у відповідь. Особливо це стосується мату, лайки, образ. Все це повертається і б’є по людині в кілька разів сильніше. Якщо ви хочете жити повним і гармонійним життям, краще дотримуватися принципу: «Не суди, та не судимий будеш».
Словом можна зруйнувати своє життя, можна позбутися успіху. Але словом можна воскресити і знайти щастя. Кожна людина володіє дивовижною здатністю за допомогою слів переконати себе в благополуччі, налаштувати на успіх, підбадьорити, мотивувати, вселити віру в себе.
Наші думки і слова — це своєрідні програми. Вони створюють навколо нас енергетичне поле: позитивні установки — світле і щасливе, а негативні — слабке і руйнівне. Словами ми переконуємо не тільки інших, але і себе. І при правильному настрої можна звернути гори!