6 клас

Барви українського слова

Слова, слова… Скільки написано творів, поезій, прози про призначення слова в житті людини, скільки ми говоримо постійно про роль слова в освіті, в науці, в культурі, у побуті. Та все-таки неможливо відтворити весь значеннєвий діапазон слова. Особливо, коли говорити будемо про почуття, які можуть викликати ці слова, про наслідки тих чи інших подій, викликаних словом, про долю людини, нації, планети…
Чи замислюємося ми над тим, яку гру грають із нами слова? Мабуть, рідко. Ще у початкових класах ми вивчали такі групи слів як синоніми, антоніми, пароніми, омоніми… Найцікавішими, на мою думку, виступають багатозначні слова, які несуть багате смислове навантаження!
От і сьогодні тема нашого твору «Барви українського слова». Ніби просте слово «барви», а який місткий глибокий зміст можна в нього вкласти. Адже словом можна підтримати, можна знищити, можна понівечити все життя, а можна зробити людину щасливішою. Таке воно звичайне-незвичайне слово. Його барвисті відтінки відтворюють внутрішній світ людини, показуючи її ставлення до оточуючого суспільства, до оточуючого світу, до природи. Я не хочу писати твір, в якому будуть чергові фрази, цитати відомих поетів, митців. Собі на меті ставлю відтворити суспільне значення барвистості українського слова, слова взагалі…
У наш час боляче постає питання інформаційної війни. І знову саме слово стає основним інструментом! Саме з його допомогою піднімають народні маси, намагаються протиставити націю проти нації, сусіда проти сусіда, батька проти сина. Це, можливо, навіть страшніша війна, ніж гарматна. Слово діє поступово, непомітно, але точить як вода камінь, і сам не помічаєш, як піддаєшся його впливові.
Найскладніше, думаю, це підібрати правильно слова, побудувати фрази, які зможуть довести ту чи іншу думку. А найголовніше – треба знати смислові відтінки слів, саме грамотне їх використовування може допомогти тій чи іншій людині стати особистістю, навіть зробити кар’єру чи стати на ноги, знайти своє місце в суспільстві.
Лише кількома барвистими словами можна намалювати чудовий сад чи море, можна освідчитися в коханні та зробити людину найщасливішою, можна завдавати нескінченого болю та жалю…
Що ж обирає сучасник? На жаль, багато хто розучився використовувати слова з добрими намірами. На вулицях, на телебаченні – всюди тільки й чуєш дискусії, сварки. І це дує боляче. Якби люди якомога частіше говорили один одному компліменти, приємні слова, доброзичливі привітання, у світі було б менше непорозумінь, менше суперечок і …війн, а світ став би набагато щасливішим.
Тож даайте використовувати лише добрі, ввічливі, відверті слова і світ повернеться до нас своїм мирним барвистим обличчям.

Барвінковий край

Барвінок — вічнозелений чагарничок, що росте по всій Україні. А тому він і має багато місцевих назв: хрещатий барвінок, барвін, барвінець, зеленка, барвінчик. За народною символікою барвінок — символ молодості, мужності, кохання та шлюбу, нев'янучої краси, а вплетений у дівочий віночок він ще означає символ материнської любові. Є навіть така загадка: "Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, мороз усе поглушив — його ж не займає".

У давні часи в Київській Русі барвінок використовували при різних обрядах, і саме з тих прадавніх часів зберігаються різні повір'я та легенди про цю рослину. Барвінок, наприклад, ніколи не викидали на смітник, а тільки на воду; вплетений у вінок він оберігає красу дівчини та мамині настанови. Крім того, виявляється, що барвінок здавна відомий як цілюща рослина, яку використовували з давніх часів. Барвінок поширений майже у всій Європі, у Франції подекуди цю рослину називають відьминою фіалкою, мабуть, через те, що він має чудодійні властивості.

Якщо б гості з Європи запитали мене, що таке Україна, я б відповів — це барвінковий край.

Велична премудра природа

Природа – наша мати, і це насправді так. Яскраве сонце, величні гори,грайливе море, бурхливі ріки, квітучі дерева, чи може щось бути кращим? А скільки нерозгаданих таємниць існує у природи, навіть важко собі уявити. Але найголовнішим її творінням є людина, яка не тільки користується цим скарбом,а й сама э невід’ємною його частиною. Все, що необхідно для людини дає нам матінко-природа. А чи завжди ми пам’ятаємо про це?

Ми звикли існувати у світі, на нашу думку, який самі собі й будуємо. Живемо у величезних сучасних будинках, використовуємо високотехнологічну апаратуру, інтернет, телебачення, пересуваємось на літаках,автомобілях,потягах. А чи задумався хоч хтось із нас, що без знань законів природи, які ми використовуємо для створення новітніх технологій, все це було би неможливим.

І все ж такі, у наш сучасний вік, маючи комфортне житло,транспорт,сучасні офіси й таке інше, все ж неможливо жити без змоги погрітися на ласкавому сонечку, вдихнути аромат перших весняних квітів, насолодитися свіжою ранковою прохолодою, подивитись на яскраве зіркове небо. Ці радощі не зможуть замінити ніякі скарби світу. Недарма свята та вихідні люди полюбляють проводити на природі,спілкування з якою допомагає не тільки відпочити, але й набратися сил для вирішення важливих питань.

Одна тільки думка дуже засмучує. Люди часто шкодують природу, не замислюючись ні на хвилину про те, що їх діяльність у розвитку нових технологій викликає кліматичні зміни, забруднення навколишнього середовища, що веде до вимирання деяких видів тварин,рослин,викликає мутацію.

З кожним роком,особливо у великих містах, городянам все більше й більше бракує кисню, що веде к зростанню серцево-судинних та алергічних захворювань.

Необхідно пам’ятати,що чим більше шкоди ми завдаємо довкіллю,тим гірше робимо собі. Не можна залишатися байдужим до природи, ми маємо зберегти її красу та багатство. Наша задача – очистити природу та передати цей скарб нашим дітям, для яких мир повинен бути завжди чистим. Лише за цієї умови можливо продовження життя та існування на Землі.

Із замуленого джерела води не нап’єшся

На території Яворівського НПП знаходиться велика кількість джерел, з яких беруть свій початок близько 30 річок, які за рахунок того, що через територію національного парку проходить Головний європейський вододіл, розтікаються по обидві сторони горбогір’я, одні несуть свої води до басейну Чорного моря, а інші до Балтійського.
Протягом останніх років кліматичні умови погіршились, літо стало спекотним, а кількість опадів зменшилась і рівень води в річках понизився, тому виникла нагальна потреба в чистці джерел, для покращення гідрологічного режиму р. Верещиця.
Нещодавно працівники відділу рекреації та туризму, служби державної охорони та Янівського природоохоронного науково-досліднного відділення Яворівського НПП провели чистку джерел витоків річки Верещиця, яка живить рекреаційні водойми відпочинкового осередку «Верещиця», площею 6,1га. На цій території функціонує дві водойми, одна призначена для купання відпочиваючих та катання на човнах і водних велосипедах, інша для спортивно-любительської риболовлі.

В результаті проведених робіт по розчистці джерел покращився стан водотоку річки, завдяки збільшенню дебіту джерел, а також водойми отримали якісну воду.

Любить людей мене навчила мати...” (В. Симоненко)

Наше дитинство починається з матері. Вона – найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла – це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший "добридень” людям – це теж від матері. І оте одвічне: "не вкради”, "не убий”, "шануй старших”, "люби ближнього свого”…

Мамина Книга життя… Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша – любити людей.

Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.

Хіба не безмежна любов Тараса Шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? Хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого Кобзаря?!

Пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості Івана Франка, вони надихали поета любити алицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. А ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. І впродовж життя пам’ятав про це вдячний син:

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

("Пісня і праця”)

Не зрадив мудрої материнської науки Павло Грабовський. Навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум’яні вісточки матері-Україні, рідному народу. І, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,

Стогнеш сама у журбі;

Хай я в неволі конаю та плачу, –

Важче незмірно тобі.

Для Олександра Довженка увесь світ починається з матері. І казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної Десни – усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. У митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір’ю, яка любила "… саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”.

Мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Дмитро Пав-личко, Іван Драч і Ліна Костенко, Василь Симоненко і Василь Стус… Та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір Борис Олійник. Цикли віршів "Сиве сонце моє” присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить "по совісті жити” і любити людей. Мати в поезії Б. Олійника – це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. Її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна.

Здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Змахнула рукою – злетіли увись рушники.

"Лишайтесь щасливі”, – і стала замисленим

Полем На цілу планету, на всі покоління й віки.

("Пісня про матір”)

Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері – такий закон життя.

Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Як і "Пісня про рушник” А. Малишка, що давно вже стала Гімном Матері, її одвічній любові. Тож завжди пам’ятаймо про це. І ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. І ще пам’ятаймо, що

Можна вибрать друга. І по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

(В. Симоненко, "Лебеді материнства”)

Люди, з яких я беру приклад

Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу і відкривати цей світ для себе.

Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ і гордості від усвідомлення того, що ти людина. Але в саме поняття "бути людиною” кожний вкладає своє значення. І, більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід самого життя.

У моєму розумінні, бути людиною – це значить виховати в собі високі моральні якості.

Простеживши історичний шлях людства, розумієш, що в основі кожного суспільства завжди лежала певна мораль, якою керувались люди. Десять заповідей Христових – це теж мораль, мораль гуманна. Але на світі було стільки антигуманних устроїв, що це наводить жах.

Але я переконуюсь в тому, що у кожної людини є своя мораль. І саме від неї залежить, якою буде людина.

Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитячому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки – це люди, з яких я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, власне кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили

чуйному ставленню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того, щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми.

Але кожний може стати людиною, яку поважають.

Я гадаю, що справжня людина – це хороший друг, здатний прийти на допомогу, визволити з біди і не заздрити щастю інших людей. Це хороший син чи донька, здатні забезпечити своїм батькам спокійну старість.

Хороша людина створить хорошу сім’ю і буде прикладом для своїх дітей.

І, безумовно, такі шкідливі звички, як алкоголь і наркоманія, ніколи не уживаються з поняттям хорошої людини. А я вважаю, що бути людиною – це значить бути хорошою людиною. Не можна брати приклад із тих, хто добре ставиться тільки до своєї сім’ї, тільки до своїх друзів, але зневажає інших людей.

Людина за будь-яких обставин має залишатися людиною: і у ставленні до інших людей (сусідів, співробітників, просто перехожих), і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста, своєї держави, свого народу.

Я шаную людей щирих, у яких і помисли, і вчинки викликають повагу. Але в житті буває навпаки: на роботі – передовий виробничник, а вдома – деспот, який тероризує всю сім’ю; у школі – сумлінний учень, а вдома – ледар, який ложки за собою не помиє.

А ще однією рисою, яку я не вибачаю людям, є зрада. Ця риса і у великому, і у малому мені огидна. Зрада несумісна з поняттям "бути людиною”.

Я повсякчас намагаюсь стежити за тим, щоб не довелося соромитись своїх помислів і своїх вчинків. Мене надихає вислів А. П. Чехова: "У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і помисли…”

Мережила скатертину

Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг ще давніх скіфів. Художнє оздоблення полотна — традиція українського народу. Дослідники з'ясували — ще до виникнення Київської Русі були відомі мережані вироби, що використовувалися для прикрашання одягу та інших предметів побуту.

Техніка вишивання має близько 100 варіантів, як і кількість відтінків кольорів. Учені переконані, що завдяки вишивці ми зможемо прочитати мудрість давніх слов'ян, відголоски якої зберігаються до нашого часу, а також таємницю різних ритуалів. Дослідники вважають, що в основі кожної вишивки лежать три головних поняття: "небо", "земля", "людина". Мережана або вишита скатертина — витвір пізнішого часу, ніж рушники чи мережаний одяг. Проте, така скатертина, яку ще називали обрусом, стала невід'ємним предметом, що засвідчував гостинність оселі та її господарів. І сьогодні майстрині залюбки вишивають і прикрашають мережкою скатертини, щоб потішити себе й привітати гостей.

Не одяг прикрашає людину, а добрі справи

Роки йдуть, часи минають. Огляньмося навколо і подумаємо. Мені здається, що зараз ми приділяємо занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так?

Звичайно, кожному хочеться мати красивий одяг, елегантне взуття, чудову косметику. 1 цілком природно, що людина прагне гарно одягтися і взагалі чудово виглядати. Але... Існує одне "але" — речі ніколи не повинні посідати чільне місце в нашому житті, тому що у людини є найцінніший скарб — її душа. Я вважаю, що головне у кожного — це його внутрішній світ, його інтереси, знання, вміння. Але ще й ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також заслуги самої людини, її самооцінка і самоаналіз.

Одна моя знайома весь час скаржиться, що в неї немає справжніх друзів. Все в неї є: і магнітофон, і косметика, і різні цікаві дрібнички. І дарує досить часто вона їх своїм знайомим. А ось друзів нема, і на душі у неї погано. Я думаю: а що вона зробила, щоб придбати друзів? Чим вона цікава? Що вміє сама? Мабуть, нічого. їй не слід думати, що людину можна зробити другом, давши їй поносити модну річ чи щось подарувавши. Друзів треба завойовувати. Не дивитись на людей з презирством. Не поводитись із ними нахабно. Не ставити себе вище за інших. Бути привітним і лагідним, поважати людей, частіше усміхатися. Тому я порадила знайомій дівчині проаналізувати свою поведінку і попрацювати над собою. Треба бути цікавою людиною. Для цього — більше читати, відвідувати різні гуртки, мати якесь хобі. І тоді, я сподіваюсь, моя знайома знайде собі справжнього друга.

Отже, я бажаю всім людям душевного багатства. Я хочу, щоб люди робили побільше добрих справ, а не були подібні до горезвісного гоголівського героя Плюшкіна — персонажа "Мертвих душ".

Мережила скатертину

Ой весна, весна, днем красна

Ой весна, весна — днем красна,
Що ж ти, весно, принесла?
— Принесла я вам літечко,
Ще й рожевую квіточку,
Хай вродиться житечко,
Ще й озимая пшениця,
І усякая пашниця.
Ой весна, весна, ти красна,
Що ти, весно красна, нам принесла?
— Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Ще й зеленую травицю,
І холодную водицю.
Принесла я вам ягнятко
Ще й маленькеє телятко.

Ой роде наш красний

Хотілося б розпочати такими словами: "Без роду нема народу". Бо чим сильніший рід, тим сильніші всі разом — народ. Пам'ять про свій родовід — це важливий момент у збереженні національних і моральних традицій. Зараз уже мало знають про те, що в давнину було за обов'язок знати поіменно свій рід до сьомого коліна.

Останнім часом усе більше людей цікавляться своїм родовим корінням, і це радує, бо таким чином будуть зміцнюватися стосунки і в сім'ї, і з далекими родичами, частішими стануть зустрічі в родинному колі. Добре, що тепер відроджується традиція пам'ятати про свій рід, і пам'ять про нього передавати наступному поколінню. Мені вдалося дізнатися про свій рід тільки до четвертого коліна, та попереду ще велике й цікаве дослідження, коли треба буде звертатися до архівів.

Народна мудрість стверджує, що хто відцурався мови й рідних традицій, той може знехтувати й синівським обов'язком перед батьками. Таких безбатченків у незалежній Україні стає все менше, якою б мовою вони не розмовляли.