Барви осені
Поспішає, квапиться осінь, все нові і нові фарби знаходить вона для своєї картини. Сірими хмарами покриває небо. Змиває холодним дощем строкатий убір листя. Для своєї роботи взяла осінь найяскравіші фарби і взялася за свою картину. Берези і тополі покрила вона лимонної жовтизною. А листки осинок і клена розрум'янила, ніби стиглі яблука. Всі дерева і навіть кущі прикрасила осінь по-своєму, по-осінньому: кого в жовтий наряд, кого в яскраво - червоний. Одні тільки сосни та ялини не знала вона, як прикрасити. У них адже на гілках не листя, а голки, і їх важко розмалювати. Нехай, як були влітку зелені, так і залишаються.
І раптом різко змінює осінь свої фарби. Рослини сірі, пожухлі. Спорожніли поля і луки. Ще ширше, просторіше стало. І потягнулися над ними в осінньому небі косяки перелітних птахів: журавлів, гусей, качок ... Відлітають птахи у вирій.
Чудова вийшла картина. Тільки здається, ніби в ній щось не закінчено, ніби чекають чогось притихлі омиті осіннім дощем поля і ліси. Чекають, не дочекаються голі гілки кущів і дерев, коли прийде новий художник і одягне їх у білий пухнастий убір.
Весняні квіти
З настанням весни природа оживає. Тане сніг, повертаються перелітні птахи, земля вкривається зеленою травою. Навесні зацвітають усілякі квіти - спочатку проліски, потім кульбаби та конвалії, тюльпани, нарциси, а в травні розпускаються пишні півонії та розкішні троянди. Більш того, цвітуть у садах дерева й кущі, що влітку й восени радуватимуть нас стиглими та смачними плодами.
Навесні квіти повсюди - на доглянутих клумбах, галявинах у лісі, вони ростуть навіть з тріщин в асфальті. Ось ціла полянка кульбабок - маленькі яскраво-жовті пухнасті квітки розкриваються назустріч весняному сонця. А ось у кого-то в саду ціла плантація різнокольорових тюльпанів - червоних, рожевих, жовтих ,білих, різного розміру та форми, гладенькі та бархатисті, в смужку, із рваними краями... Кожна квітка пахне по-особливому, і повітря навколо наповнюється їхніми солодкими ароматами, які підхоплює вітер і розносить навкруги.
Мені особливо до душі густі лози троянд, які обплітають арки та паркани. Їх кущі густо усипані пишними запашними квітками. Троянди бувають різні - насичено-жовті, незвичайні рожеві, білосніжні. А до Дня Перемоги всюди зацвітає бузок. Його високі кущі зверху і з боків усіяні суцвіттями, що складаються з безлічі дрібних квіточок. Запах у бузку дуже яскравий і насичений.
Весняні квіти красиві та різноманітні. Вони справжня окраса природи, її святкове вбрання.
Вид з вікна моєї кімнати
Цього літа я по-новому подивився на свій двір. А все почалося з того, що рано-вранці мене розбудили сороки. Вони влаштували метушню у кронах старих тополь, які щільно підступають до нашого будинку. Не прокинутися було неможливо: таким різким та голосним був сорочиний крик. Голосів інших птахіи просто було не чути, хоча зазвичай у кімнату долітають цвірінькання горобціи, посвист ластівок, воркування голубів. Врешті-решт я заснув, а потім, коли двір наповнився голосами людей, я вийшов на балкон і пильно став роздивлятися такий знайомий і водночас незнайомий двір. Ось гойдалки. Влітку вони скрипіли вабливо, голосно і уривчасто, наче розповідаючи про щось своє. Неподалік від гойдалок — пісочниця. Вартими уваги є кам’яні фігури казкових героїн. Найпримітніший серед них — лікар Айболить зі своїми пацієнтами. Щоправда, Айболить постраждав від рук якогось хулігана: йому відбили кінчик носа. У центрі двору — спортивний майданчик. Він заасфальтований і обгороджений металевою сіткою. Праворуч і ліворуч поставили невеликі футбольні ворота. Влітку з ранку до вечора тут чути звуки м’яча, що котиться, удари по ньому, збуджені крики хлопців.
Я почав роздивлятися дерева, у кронах яких сварилися сороки. Скільки несхвального ми дізнаємося про них ще у ранньому дитинстві, з перших прочитаних книжок! Сорока-злодійка, лісна пліткарка… Але сорока заслуговує і па багато добрих слів. Це дуже красивий птах. Строкате біло-чорне оперення — урочисте і строге вбрання. Проте повернуся до дерев нашого двору. Придивляючись, я виявив у їхніх кронах гнізда-кулі. «Це і є житло сорок», — пояснив батько. Зовні вони складені недбало, з гілок, що стирчать в різні боки. Але всередині ретельно обмазані товстим шаром землі, глини, поверх якого птахи акуратно викладають м’яку підстилку з трави. В цій масі гілок, що колються й дряпаються, входу не знач йти. Я не знаю, чи цього літа з’явилися кулі-гнізда, вперше я побачив їх після сорочиного бунту.
Я вже сказав, що коту це гніздо неприступне. Проте сусідський кіт Степан, мабуть, не знав цього. По товстому сучкуватому стовбуру старої тополі він нерозважливо здерся доволі високо і вже майже досяг сорочиного гнізда, але, по чевидь, зрозумів, що поживитися тут йому не вдасться, і вирішив відступити. ТІ де там. Може, висота дерева його злякала, може, злізти виявилося не лід силу, але кіт почав дико репетувати, доки не захрип. На дереві Степан просидів увесь день. І весь день під деревом стояли дорослі і діти, що співчували Степанові’, але допомогти йому ніхто нічим не міг. Закінчилося все тим, що хтось із мешканців зателефонував до служби порятунку. Приїхала спеціальна машина, і рм тівники зняли з дерева нещасного кота. Довго після цього у нашому дворі рої повідали про чудесне рятування кота Степана. Розповідь обросла все новими і новими подробицями, так що зараз важко сказати, чи так усе було, чи, може, ось щось і вигадав. Але я підходжу до вікна своєї кімнати, довго дивлюся на дерево, де сидів кіт Степан, і думаю про те, що сорока може потривожити спо-кпі людини або свійської тварини, але нам не можна безцеремонно турбувати ні дерево, ні птаха.
Зацвіла в лузі червона калина
У багатьох народів є рослини-символи. У канадців — клен, у росіян — берізка, у нас — верба та калина. Дбайливо охороняє наш народ калину. Наруга над нею вкриває людину ганьбою. Зацвітає калина насамкінець весни, коли вже відходять заморозки. І що може порівнятися з її легкими запашними кетягами квітів? Радісно стає на серці, коли стоїш біля цього дива! Пестить і голубить сонце ці кетяги. Напуває їх дощ. І незабаром на їх місці з’являться ягоди, налиті соком землі нашої і теплом сонця. Тому й сила в них цілюща. Цвіте калина, символізуючи дух боротьби за волю та щастя України.
Зимовий ліс
Як чудово на прогулянці в зимовому лісі!
Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.
Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.
Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.
Золоті ключики весни
Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і поплив з гір у доли швидкими потоками. Зазеленів молодим зелом на лугах юний квітень, розсипав навколо райдужні, разнобарвні квіти. А найперші з них — то яскраво-жовті, ніби даровані сонцем, золоті ключики, квіти первоцвіту весняного. Ішов лугами, полями і лісами юнак. Залюблено задивилося на нього сонце і кинуло йому під ноги пригорщу сонячних зайчиків. А вони торкнулися землі і перетворилися на золоті ключики. Взяв юнак-кві-тень ті ключики та й відімкнув двері землі, в які хвилею радісною і живодайною тепла, з пташиною піснею і веселим сміхом полинула нестримно юність природи— весна. Взяв юнак молоду наречену-весну за руку, пішов із нею по землі. Де крок ступлять, там квіти цвітуть, слово мовлять — музики грають, пісню заведуть — усе навколо заспіває і закружляє в буйному танку весняної радості.
Усе ожива, тріпоче від любові, все аж тремтить жадобою життя… Чуєте? Озвалися, забриніли бруньки крислатого осокора, а онде затріпотіли ніжні сережки берізки білокорої, знялася аж до неба після жайвора… І пішло, і пішло! І не зупинити того буйного лету життя, того радісного оновлення землі.
А все — ключики золоті первоцвіту весняного. І що першою ця квітка, яку ще називають жовтим рястом, весну починає, то й силу вона має неабияку: здоров’я людям повертає, втрачені усмішки на обличчях засвічує…
Калина
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.
Квіти осені «Айстри»
Айстри – це квіти осені. Вони цвітуть увесь вересень. Назва їх перекладається з давньогрецької як зірка. І справді, айстра нагадує зірку з багатьма променями світла, що розходяться в усі боки, як її малюють на картинках або як вона постає, коли вночі дивишся на зоряне небо, примжуривши очі.
Квітки айстри бувають маленькі та великі, з гострими пелюстками, а середина в них яскраво-жовта. Айстра вражає багатством кольорів та форм. Вона буває білою, рожевою, бордовою, фіолетовою, червоною, помаранчевою. А її пелюстки можуть пишно стирчати, наче голки в їжака, а можуть охайним віночком оточувати серцевинку. І також бувають квіти з цікавими закрученими пелюстками. Листя в айстр приглушено-зеленого кольору, тоненькі, з красивими фігурними краями.
Хоч айстри й невисокі, їх часто висаджують на клумбах та роблять букети. Їх краса радує нам око. На свято Першого вересня школярі зазвичай дарують вчителям букети з айстр.
Криниця у нашому місті
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця – такий і господар, який поріг – така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць – цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках – різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.
Лелека-пішохід
Ми у світі не самотні, навколо нас безліч «братів наших менших»: звірів, птахів, домашніх тварин. Ми, звичайно, інколи помічаємо їхню красу, спритність, граційність, можливо, незвичайність. Але чи часто дивимося їм в очі, чи бачимо, що їм, цим тваринам, буває страшно й незатишно поряд з людьми? Скільки зараз бездомних собак і кішок (здебільшого колишніх домашніх улюбленців!), які жалібно й сумно заглядають нам у вічі, зовсім так, як ті старенькі прохачі в метро чи на вулиці.
Мені здається, що світ емоцій птахів і тварин близький до людського. Недаремно ж говорять про собачу вірність та відданість, про котів, що відчувають горе чи хворобу господарів і лікують, підтримують їх, про лисячу хитрість і вовчу злобу. У переказі говориться про лелеку, який сумує за далекими краями, за друзями, за небом, за лелечихою. І це зрозуміло, адже він втратив майже все йому дороге. Та знайшов у собі сили жити, прийняти добро людей і відповісти на нього своєю приязню. Він не втрачає надії, ходить, як людина, до криниці виглядати весну та свою мрію. І це зворушливий урок навіть нам, людям – вірити, сподіватися за будь-яких обставин, переборювати свою недугу.
Отже, треба бути уважним не лише до людей, а й до оточуючого світу: тварин, рослин – ставитися до них з добром і повагою. І вони відповідатимуть нам тим же.
Літо пішло – прийшла осінь
Літо пішло непомітно, не попередивши нікого. За ним - вдалину потягнулися птиці, а дні, розгубившись від раптових змін, злякано стиснулись, поступившись місцем владним чорнобровим ночами.
Сонце втомлено. Воно ще робило світ яскравим і святковим, але зігрівати землю, як раніше, вже не могло. Людям довелося діставати з шкафів теплі черевики, плащі, теплі штани та светри.
Небу без птахів було холодно і самотньо. Воно частенько плакало, поки не прилітав різкий поривчастий вітер, обурено розганяв важкі вологі хмари і виривав різнокольорові парасольки з рук людей.
Жалісливі дерева дуже хотіли зігріти змерзнуту вранці землю. Вони фарбували свої крони яскравими веселими фарбами і засипали землю легким висохлим листям. Листя кружляли жовтими, зеленими, багряно-червоними метеликами, приставали до перехожих, заглядали у вікна, присівши на підвіконня. Парки і ліси поспішно переодягалися в золото, наче боячись, що літо, яке несподівано повернулося з далеких країн, не знайде їх.
Одного разу вночі вдалині почулися кроки. Легкий стукіт підборів по бруківці. Шелест плаща. Прекрасна незнайомка, з темними пронизливими очима, гнучка і елегантна, сильна і самовпевнена, по-хазяйськи озирнулась. Всі зрозуміли - прийшла Осінь.
Мальви
Мальви – справжні королеви у літньому українському садку. Вони ніжні, пишні, яскраві. Квіток мальви на її високій, довгій та міцній стеблині дуже багато. Тому здається, що мальва – це суцільна велика квітка.
Мальви в садку квітнуть все літо. Вони радують око різними кольорами: ніжно-рожевим, лимонно-жовтим, ніжно-лиловим, густо-червоним, яскраво-бордовим... Деякі мальви мають дивний чисто-білий колір. Пишні пелюстки мальви за формою схожі на видовжені сердечки, а сама квітка – на легенький капелюшок. Я уявляю, що такий головний убір могла б носити казкова принцеса квіткових ельфів.
Пелюстки квітки нагадують мені легких метеликів. Здається, що вони зараз оживуть, зірвуться з місця та злетять у повітря. У чашечці квіток багато пилку, тому мальви дуже полюбляють бджоли-медоноси. Отже, мати мальви біля хати не тільки приємно, але й корисно.
Це справжня троянда простого народу. Я був здивований, коли почув, що в селах її називають «собача рожа». Така красива квітка, а така груба назва! А потім дізнався, що правильно це звучить «ружа», тобто троянда. Мальва і справді дещо її нагадує. Проте її сімена майже нічого не коштують. Українці здавна любили мальву не тільки за її красу, але ще за те, що мальва здатна прикрасити собою найбідніше подвір’я. Часто мальви виростають самі собою біля парканів, у садку та не потребують особливого догляду.
Мій клас
Наше шкільне навчання часто проходить у кабінеті української мови та літератури. Я хочу описати його, бо це сучасна класна кімната. Вона простора та світла, тому що в ній великі вікна. На вікнах висять білі мережані гардини та прозорі блакитні штори.
У класі стоять нові світло-бежеві парти та такі ж стільці, тільки ще з зеленою облямівкою з боків. Від світлих меблів вся класна кімната видається ще світлішою. Меблі в класі зроблені з дерева.
Стіни класної кімнати пофарбовані в блідо-зелений колір. На стінах висить кілька портретів українських поетів та письменників. Над класною дошкою знаходиться портрет Тараса Шевченка, прикрашений двома рушниками. А на стінах висять портрети Лесі Українки та Івана Франка, а також репродукція картини про козака Мамая.
У класі ще є гарні нові шафи, такого ж світлого відтінку, як і парти. На їхніх полицях розставлені книги в яскравих обкладинках та літературні журнали.
Ще в кабінеті багато живих квітів, великих та маленьких. Вони стоять на підвіконнях і на шафах. Квіти приносять до школи зі своїх домівок вчителі або дарують для кабінету учні.
Я недаремно написав, що кабінет української мови та літератури - сучасний. У ньому є плазмовий екран для перегляду навчальних матеріалів, фільмів та презентацій. Поруч з ним на спеціальній поличці розміщається медіаплееер, який підключається до екрану. Сюди можна вставляти диски і навіть «флешки». Ці нові технології в класі сусідять із звичайною чорною дошкою, на якій пишуть крейдою.
Мій найкращий друг
Я маю багато друзів та приятелів. Але Сергій серед них є найкращим другом. Ми живемо з ним в одному дворі та навчаємося в одному класі. На жаль, за однією партою ми з Сергієм не сидимо. Вчителі не дозволяють нам цього, щоб ми не не відволікали один одного на уроках.
У мого друга темне волосся, сірі очі. Він дещо нижчий від мене зростом та худіший, хоча ми з ним однолітки. Проте Сергій має міцні руки та, взагалі, не скаржиться на силу та на спортивну форму.
Ми дружимо з Сергійком вже чотири роки. Разом ми граємо у футбол та баскетбол. Їздимо на велосипедах на річку та навіть рибалимо там. Також мій друг приходить до мене грати в комп'ютерні ігри, тому що у нього вдома комп'ютера немає. Тут наши смаки різняться. Сергій любить грати у віртуальні гонки, а мені до вподоби ігри-мандрівки. Але це не стає на заваді нашій дружбі.
Сергій добрий та веселий хлопець, жвавий та бадьорий. Він будь-коли може поліпшити оточуючим його людям настрій своєю посмішкою чи жартами. Мій друг також любить розповідати анекдоти та смішні історії.
Сергій залишається добрим другом не лише в іграх, але й у біді. Через це твір про справжнього друга я вирішив написати саме про Сергія, а не про когось іншого. Адже саме цей хлопець завжди допомагає мені, і не тільки тоді, коли я прошу. Часто Сергійко сам бачить, що я сам не можу впоратися з чимось. Тоді він сам спішить допомогти або дати корисну пораду.
Мій шкільний двір
Якось, гортаючи сімейний альбом, я звернув увагу на фотографію, на якій був мій батько приблизно у такому ж віці, як зараз я: він сидів на лавці зі своїми однокласниками. На всіх хлопцях була спортивна форма. За їхніми спинами видно одноповерховий цегляний дім, у лівому куті фотографії – шведська стінка. Я запитав у бабусі:
- А де була зроблена ця фотографія?
- У дворі школи, в якій ти навчаєшся. В цій школі, як ти пам’ятаєш, вчився і твій батько.
- Звідки на шкільному дворі одноповерховий будинок?
- У ньому колись жив шкільний сторож. Дім цей потім знесли, коли розширювали шкільний спортмайданчик.
Наступного дня я з особливою зацікавленістю розглядав шкільний двір. Звісно, з того часу, коли школярем був мій батько, у дворі сталося чимало змін. З’я-нилися нові спортивні прилади, які придбали для нас шефи з машинобудівного заводу. Цей завод розташований через дорогу від школи. Шведська стінка у шкільному дворі залишилася тією самою. Вона металева і послужить ще не одному поколінню школярів. Щільно до неї підступають зарості старого бузку. Випадково це чи ні, але поперечини шведської стінки пофарбовані у світло-ліловий колір. Такі ж самі квітки бузку. Коли бузок цвіте, мається, що шведська стінка, як і кущі бузку, росте із землі. Саме за цими кущами знаходився будиночок сторожа. Зараз там обладнували сектор для стрибків у довжину. Неподалік від шведської стінки – різнорівневі бруси. Вони теж металеві і пофарбовані веселою жовтою емаллю. На протилежному боці від бруса – колода. Я довго почувався невпевнено на цьому спортивному приладі і часто падав з нього. Щоб хлопці з мене не глузували, я приходив іноді ввечері, коли смеркалося, і тренувався на колоді.
Ближче до паркану розміщується круглий рукохід з металевими кільцями. Його до певного часу теж фарбували, але кожного разу хлоп’ячі руки стирали фарбу. Ось уже яку весну кільця не фарбують, але вони блишать, немов лаковані. Центр спортивного шкільного майданчика заасфальтований. Тут ранньої осені і пізньої весни шикуються всі класи на урочисту лінійку. Є свята загальні для всіх шкіл – Першого або Останнього дзвінка, – а в нашій школі існує ще і своє свято – День відкриття школи. Вона була збудована ще до війни. На цьому шкільному майданчику напередодні 9 травня збирається уся школа, щоб вшанувати пам’ять її учнів, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни. Я розповів хлопцям про фотографію мого батька, зображеного на шкільному дворі, і сказав:
- Мабуть, і у вас є фотографії ваших батьків, де вони зняті на тлі школи або
и цьому шкільному дворі. Адже майже всі вони навчалися у нашій школі. Цікаво
було б подивитись, як виглядали годі наша школа і шкільний двір.
Коли хлопці принесли ці знімки, Валентина Іванівна, наш класний керівник, запропонувала:
- Давайте оформимо стенд, щоб хлопці і дівчата інших класів могли, поди-
інітися на нашу школу очима своїх батьків.
Остап, який вважався кращим шкільним бігуном, запропонував:
- А що, коли і нам сфотографуватися у шкільному дворі?
Мій шлях до школи
Багато хто з моїх однокласників мешкає у нашому будинку. Вечорами ми збираємось у дворі, згадуємо минулий день, приколи на уроках, граємо у футбол, бадмінтон – взагалі, скільки ще розваг можна знайти, коли не хочеться йти додому. Одного разу Юлька (вона сидить за першою партою, майже відмінниця) розповіла, що її батько повернуся з-за кордону, куди їздив у справах свого підприємства, і привіз серед різних подарунків диски із записами популярних на Заході музичних груп. Багато хто з нас хотів послухати диски. Юлька запропонувала улаштувати своєрідний конкурс: диск одержить той, хто дорогою до школи розповість щось цікаве, що приверне увагу. її пропозиція нас не здивувала: нам задали написати твір на тему «Мій шлях до школи». Назавтра я вийшов раніше за всіх, щоб встигнути роздивитися місцевість, яка, як мені здавалося, мало чим може мене здивувати.
Мій шлях до школи починається з того, що з двору я потрапляю просто на проспект. Ліворуч, за довгою ажурною чавунною огорожею, піднімаються корпуси міської лікарні. Є там споруди ще довоєнної будови, а є й сучасні багатоповерхові зі збірного залізобетону. За лікарняним комплексом тягнеться тінистий парк; він здичавів, і здається, що його відлюдні куточки зберігають якісь таємниці. На протилежнім боці – ряд житлових будинків, і в одному з них, у напівпідвальному помешканні, розташувалось кафе «Малюк і Карлсон». Відразу за цим кафе я повертаю праворуч, і за якихось сто метрів починається шкільний двір. Мій опис шляху до школи був би неповним, якби я не згадав про нескінченний потік машин, що рухаються по проспекту, численних кіосків, де торгують усякою всячиною. Про що ще я забув згадати? Ах, так, на проспекті на шляху до школи треба проминути автозаправну станцію.
Чим може здивувати моя розповідь хлопців? Все це вони й самі бачили безліч разів. Удома я розповів матері про Юльчине завдання. Вона на мить замислилася, а потім сказала:
- Ти можеш здивувати хлопців!
- Чим це? – запитав я.
- Чи відомо тобі, чому кафе називається «Малюк і Карлсон»?
- То й що! Його можна назвати як завгодно.
- Кафе так назвали невипадково, – усміхнулася мати. – У господаря кафе є чижик (це невелика лісова пташка), якого він кличе Малюк, а Карлсон – це хазяйський кіт, товстий, неповороткий. Ось імена улюбленців і стали назвою кафе.
- Звідки ти це знаєш? – здивувався я.
- У кафе працює моя подруга, вона й розповіла про це.
Тепер я знав, чим здивувати хлопців. Свідченням того, що мені це вдалося, був диск, привезений батьком Юльки з відрядження. Вона дала його мені першому з хлопців на один вечір.
Моя вулиця
У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої кори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.
Моя кімната
Моя кімната невелика, але дуже затишна. Мені дуже приємно і зручно тут, бо є все, що мені необхідно. Кімната квадратної форми, дуже світла, тому що велике вікно виходить на південь.
Перед вікном стоїть тасьмовий стіл з настільною лампою, поряд з нею — підставка для ручок і олівців. У шухлядах столу я зберігаю зошити та інші шкільні речі. Біля столу — стілець, на якому я сиджу, коли роблю домашнє завдання.
Коло правої стіни поряд зі столом — книжкові полиці з моїми улюбленими книжками і шкільними підручниками. Далі — шафа для одягу.
З іншого боку вікна розташований мій спортивний куточок — шведська стінка, поперечина, на якій можна підтягуватися, щоб тренувати руки, а також шкіряна боксерська "груша". Тут я роблю ранкову зарядку.
Біля цієї ж стіни стоїть моє ліжко, точніше, розкладений диван. Коли до мене приходять друзі, його можна скласти, щоб зручно було сидіти. На стіні над диваном висить невеличкий килим. Постільна білизна зберігається в комоді, що стоїть у кутку. На комоді сидять мої пухнасті м'які друзі: ведмедик, заєць та собака з одним вухом. На стіні над комодом — кілька моїх малюнків.
На підлозі лежить килим сіро-зеленого кольору. Шпалери на стінах кімнати світло-зелені, меблі зі світлого дерева. Ось такий у мене в кімнаті інтер'єр.
Моя мама шиє
У нашому місті був оголошений конкурс швачок "Золота голка". Умови конкурсу надрукували в газеті, оголосили по місцевому каналу телебачення. Вранці мама сказала: "Я теж буду брати участь у цьому конкурсі".
Моя мама працює на швейній фабриці. Вона шиє одяг і дорослим, і дітям. Мама любить свою роботу, і на фабриці її хвалять. Нещодавно її призначили бригадиром швачок-мотористок.
Шиє мама і вдома. Я люблю спостерігати, як вона це робить. У неї немає відбою від замовників. Люди, яких вона вдягає, кажуть, що в неї золоті руки.
Мама знімає мірки, акуратно записує їх у зошит; допомагає замовнику вибрати фасон. Потім вона починає кроїти. Для цього в неї є спеціальні фігурні лінійки — лекала. Вона користується усякими крейдами, шматочками мила, адже треба ж намітити контури, щоб вирізувати з тканини потрібну деталь для костюма або плаття. Спеціальними кравецькими ножицями вона спритно ріже тканину. Потім мама метає деталі, а коли приходить замовник, приміряє, підганяє по фігурі, усуває тільки їй помітні неполадки. Провівши клієнта, мама сідає за швейну машинку, і кімната наповнюється звичним нам стрекотінням. Цікаво спостерігати, як із розрізнених шматків тканини мама створює красиву річ. Шиє вона і для мене, і для тата. А які убрання на ній самій! І все це зроблено її руками.
Ми з татом навіть не здивувалися, коли мама, повернувшись з конкурсу, урочисто оголосила, що журі визнало її переможцем. "Але де ж приз "Золота голка"?" — запитав я. Яке ж було моє розчарування, коли я побачив на темно-вишневому оксамиті в заскленій рамочці довгу голку, — вона була зовсім не золотою! "Це просто символ майстерності", — засміялася мама. "А от руки в мами дійсно золоті", — сказав тато і поцілував їх.
Моя найкраща подруга
Серед багатьох моїх подруг найближчою я вважаю Віку. Вона моя однокласниця. Але ми зустрічаємося з нею не тільки в школі. Адже ми з Вікою дружимо вже вже три роки!
Ми з подругою разом відвідуємо басейн, ходимо гуляти та займатись на тренажерах на спортивному майданчику. Часто ми ходимо в гості одна до одної. Разом ми дивимося кіно або переглядаємо цікаві сторінки в Інтернеті.
Навіть, якщо ми порізно сидимо по домівках, ми з Вікою часто переписуємося в Інтернеті або розмовляємо по телефону. Ми пересилаємо одна одній кумедні малюнки або записи улюблених пісень.
Моя найкраща подруга на півроку старша від мене. Вона височенька, тоненька. Ії довге волосся має темно-русявий колір, а великі очі — зелений. З Вікою ніколи не буває сумно. Вона повна нових ідей та повсякчас вигадує нові заняття та розваги для нас обох.
Також моя подруга належить до таких рідкісних людей, які ніколи не похнюплюють носа. Вона весела та бадьора у будь-який ситуації. І своїм друзям Віка теж не дасть сидіти сумними та похмурими. Якщо у неї чи в мене з'являється якась проблема, Віка відразу прагне її вирішити. Найчастіше їй це вдається напрочуд швидко, а все тому, що вона не втрачає спокою та врівноваженості.
Я дуже поважаю Віку за всі гарні риси її характеру. І теж намагаюся бути для неї доброю подругою.
Новорічна ялинка
Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!
Ніч
Вночі світ людей завмирає. Один за одним гаснуть вінка будинків, пустіють вулиці та дороги. Самотні ліхтарі освітлюють невеличкі острівки простору.
Навколо панує темрява, а в небі спалахують міріади зірок. Ближче до півночі небо в одному місці світлішає, бліда заграва поступово розгоряється. Через кілька хвилин зринає повний місяць, на якому навіть з землі видно чудні малюнки, створені рельєфом його поверхні. Хтось бачить там обличчя людини, хтось диковинних тварин або ще щось інше.
Зі сходом місяця стає так світло, що легко можна розрізнити силуети домів, дерев, навіть окремих листочків на них. А на землю падає їх чітка тінь. Увесь нічний світ постає перед нами, ніби вкритий сріблястою фарбою.
І незважаючи на те, що більшість людей солодко сплять вночі, нічне життя в природі продовжується. Влітку цвіркуни не замовкають до самого світанку. Виходять на нічну прогулянку коти, вони стрімко та беззвучно шмигають повз непомітно для людського ока . Десь у садку шарудить у кущах їжачок. Зривається з даху зграя кажанів. А у лісі полюють нічні хижаки – коти та сови.
Вночі зазвичай так тихо, що поодинокі віддалені звуки – голоси людей, собачий лай, скрип дверей – чути, ніби вони зовсім поруч.
Особливою прикрасою нічної природи є місячна доріжка на водоймах. Вона тягнеться від обрію у тому місці, над яким пливе місяць, до самого берега. Здається, самі хвилі приносять світло туди. А навколо доріжки – спокійні та темні води. Це улюблений пейзаж багатьох художників та фотографів.
Ніч заворожує та надихає. Кожен з нас хоч раз милувався її таємничою красою, оспіваною митцями всіх часів як чарівну пору роздумів, відпочинку, творчого натхнення та любові.
Осінь
Осінь. Різнобарвна, розмаїта. Спочатку вона пишна, золота й сонячна, а потім сумна, дощова, холодна. Восени красиво. Листя на деревах постійно змінює колір, а згодом і зовсім опадає на землю, вистилаючи її м’яким килимом.
У середині осені з’являється чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса - сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку.
Всюди цвітуть яскраві осінні квіти - айстри, жоржини, хризантеми. Після дощу в лісі багато грибів. На кущах спіють ягоди. У садах теж пора урожаю - стиглі яблука, груші, горіхи, виноград. Це так чудово - зірвати налите яблуко одразу з гілки! Воно солодке і пахуче, дуже смачне.
Осінь часто непогожа. За густими хмарами ховається небо, йде дощ – то дрібний, що настирливо накрапає, то сильний, холодний, що може йти без зупинки цілий день, а то й кілька днів поспіль.
Буйство кольорів змінюється прозорістю та сірістю в кінці осені. Тільки ясне синє небо не втрачає своєї яскравості. Збирають урожай в полях, садах, городах. Потім прибирають сухе листя у дворах і на вулицях. Голими стоять дерева, часто дме сильний вітер, йде дощ. Холоднішає. Люди все більше поспішають сховатися в будинках і квартирах. З прощальними криками відлітають у вирій птахи. Відчувається, що скоро настане зима.
Ось така моя мама
Є в Харкові торговельне підприємство, до якого приїздять за покупками з ба¬гатьох куточків України. Це — Барабашовський Торговельний Центр. Чого тут тільки нема! Поруч з вітчизняними товарами — продукція з різних країн світу. Обійти цей ринок за один день неможливо. Кажуть, що і тижня не вистачить. Таку гігантську площу займає Центр.
Я пишаюся, що тут працює моя мама. Вона, як зараз кажуть, реалізатор, опі¬кує цілий торговельний відділок. Вона торгує жіночим одягом. Мама може зробив ти будь-яку жінку ошатною і модною. Здавалося б, реалізатор — професія неромантична, але мама любить свою роботу. Більш того, вона людина творча. У мами гарний смак, і, коли приходить у відділок чергова покупателька, мама безпомил¬ково підкаже, що той пасуватиме, а що — ні. Буває, як розповідає мама, жінка на¬полягає на якійсь речі. Продати цю річ вигідно, але мама бачить, що жінка марно витратить гроші, бо це, скажімо, така сукня жінці не пасує. Мама тактовно підбирає слова, щоб відмовити покупательку, і запропонує саме те, що справді пере¬творить жінку на красуню.
Я люблю проводити вільний час на робочому місці мами. Я бачу, що до неї під¬ходять люди з різним настроєм. Деякі, тільки-но переступивши поріг, починають чо¬мусь дратуватися. То товар їм не такий, то ціни надто високі. Але ціни не мама вста¬новлює. Про свої проблеми мама не розповідає покупцям. Вона старається з людьми поговорити так, щоб привабити до себе людину. І якщо хтось цього разу нічого не купив, то обов'язково прийде удруге. Я сама бачила, як ставляться до мами зовсім незнайомі люди. Вони проходять повз відділок мами, вітаючись і посміхаючись.
Моя мама і сама одягається зі смаком. У неї гарна фігура, вона тендітна, вище середнього росту. їй пасують майже всі кольори. У неї смугляве обличчя з пра¬вильними рисами. Коротке хвилясте каштанове волосся, великі зелені очі під темними дугами брів, овальне обличчя з родимкою на лівій щоці. Очі дивлять¬ся уважно, приязно; коли вона з кимось розмовляє, голову схиляє трішечки вбік. Мама не любить коштовностей, окрім сережок з аметистом та обручки. А ще не може носити взуття без високих підборів. Тільки на роботі взуття має трохи нижчий підбор: адже увесь день на ногах.
І вдома мама завжди бездоганно убрана, і виглядає так, ніби вона кудись іде просто зараз. Але цей одяг призначений саме для виконання домашніх справ. А ось намисто з граната майже чорного кольору мама носить і на роботі, і вдо¬ма — ніде не розстається з ним, цей камінь дає їй удачу. І, дійсно, в нашій родині панують мир, злагода, любов і взаєморозуміння.
Перший сніг
Перший сніг цього року випав зовсім несподівано. Того дня погода з ранку стояла похмура, але тиха. Десь після обіду з неба стали зриватися великі сніжинки. Ми й озирнутися не встигли, як їх стало багато. Вони падали на асфальт та майже не танули, тому що надворі було холодно.
Десь за годину все навколо вже побіліло, а перший сніг все йшов та йшов. Неначе великі білі «мухи» кружляли у повітрі.
До темряви перший сніг все-таки перестав падати. Але до того часу навколо вже простелився іскристий казковий килим. Дерева нарешті прикрили свої голі гілки білосніжним покривалом. Особливо ошатними здавалися ялинки в алеї неподалік мого будинку: вони неначе вбралися у пухнасті снігові шубки.
Ми з друзями висипали надвір та стали завзято стрибати по білому снігу, грати в сніжки. Я відразу став втоптувати сніг на гірці, щоб скоріше можна було кататися на санках або на картонці. А інші діти бігали та кричали: «З першим снігом!». І кидали один в одного сніжками, а грудки відразу розсипалися. Бо перший сніг ще не мерзлий, він м'який та легкий.
У всіх навколо, навіть у дорослих, настрій відразу став добрим, ніби свято. Ми веселилися та раділи, хапали перший сніг жменями і розсипали його над головою, як салют! Він сяяв в повітрі, ніби діамантовий дощ!
Ромашка
Ромашка — дуже цікава рослина. Скромна квітка, начебто зовсім простенька. Хоча є різні види ромашок: маленька, польова і з дуже великими пелюстками — садова. Ромашка велика вже не виглядає занадто скромно: навпаки, вона дуже горда, ошатна. Коли я була маленькою, то думала, що дрібна ромашка — це дитина, а велика — доросла. Як курча і курка, кошеня і кішка. І от, думала я, якою красивою стає вона доросла. Тепер мені й дрібна подобається не менше, бо в ній своя краса, тільки не всі її цінують. Із букетиками дрібних ромашок я уявляю собі маленьких дітей, що, наприклад, дарують квіти мамі або виховательці. Малятам нібито більше до вподоби такі букетики. А букет з ошатних, великих ромашок мені подобається в руках дорослої дівчини або хлопця, що дарує ці квіти. Це не так звично, як букет троянд, гладіолусів, тюльпанів або хризантем, а тому набагато цікавіше. Правда, зі мною не всі згодні, але моя краща подруга думає так само, як і я.
Прогулянка по зимовому лісу
Настала зима. Ми вирішили піти до лісу. Ось переді мною казковий ліс. Лісова красуня стоїть посеред галявини, а на її гілочках лежить сніг. А ось молода берізка стоїть біля старого дуба з могутніми гілками. Білими шапками вкрилися яблуньки. Ось зі старого дуба на молоду берізку стрибнула маленька пухнаста білочка.
Вона одягнена в сіру шубку. А ось заєць-біляк стрибнув на галявину і зник у кущах. На гілочках груші я побачила трьох червоногрудих снігурів і одну малесеньку синичку. Вони сиділи і чекали, коли прилетів горобець і приніс у дзьобі шматочок хліба. На снігу ми побачили сліди лисиці, а ось вона і сама з'явилась. Але, побачивши нас, зникла.
Та настав час повертатись додому. До побачення, лісе!
Світанок. Схід сонця
Ось і відступає ніч, змінюючись досвітніми сутінками. З темряви, що поступово стає сірою, поступово проступають нечіткі обриси навколишнього світу - силуети будинків, дерев. Небо на сході світлішає. Навколо панує тиша.
Світла пляма на горизонті стає все більшою. Дме легкий вітерець. Ранкова прохолода стелиться над землею. Природа завмирає, ніби готуючись до чуда. Все чіткіше стають навколишні предмети, все далі чітко бачать очі.
Нарешті, біля самого горизонту спалахує сліпуча окрайка сонячного кола. Вона ще зовсім маленька, але вже вражаюче яскрава. У той момент, коли вона запалюється на сході, прокидаються перші птахи. Чується шурхіт в кущах і гілках дерев, перше несміливе цвірінькання. А сонце все більше визирає з-за обрію, ось вже половину його диска видно над землею. Заворушилися в траві мурашки, злетів з дерева птах, колихнувши гілку. Десь загавкав собака, скрипнули двері, зазвучали голоси людей.
Сонячний диск розгорається все яскравіше, піднімається вище, розсилаючи в усі боки свої теплі промені. Ось вже показалося повне коло, і стало до сліз боляче на нього дивитися. А ще через кілька миттєвостей сонце ніби відірвалося від землі і поплило в блакитному небі, наповнивши все живе силою та енергією. Настав новий день.
Твір-опис характеру людини
Мій дядько Євген - дуже цікава людина. Незважаючи на свій молодий вік, його поважають і цінують його думку всі члени нашої сім'ї та знайомі. Справа в тому, що дядько Євген - спокійна, врівноважена і в той же час весела людина. Він уміє знайти спільну мову з усіма, ніколи не підвищить голос і не скаже різкого слова. А ще мій дядько має чудове почуття гумору та вміє так розповідати смішні історії, що неможливо втриматися від сміху.
Дядько Євген закінчив технічний університет. Він добре розбирається в техніці. До нього часто звертаються за порадами в цій області. Зазвичай дядько Євген охоче консультує всіх підряд, тому що йому самому це дуже цікаво. Про якісь нові технології він може говорити годинами, якщо ви будете уважно його слухати. Однак, якщо він побачить, що вам не особливо цікаво, то ніколи не буде перевантажувати вас інформацією.
Тільки за одної умови дядька Євгена краще не турбувати - це коли він зайнятий справою. Він працює в сервісному центрі майстром з ремонту мобільних телефонів, ноутбуків і цифрової техніки, а іноді бере роботу додому. Дядько Євген дуже відповідально ставиться до своїх обов'язків, тому любить повністю зосередитися на тому, що робить. Якщо його відволікти в такий момент, він може трохи розсердитися, але ніколи не стане кричати.
Дядько Євген зазвичай ввічливий з усіма. У нього багато друзів, з деякими він зберіг стосунки ще зі школи. Зі мною він завжди дружелюбний, приділяє багато часу, все показує і пояснює. Він говорить, що любить спілкуватися з молоддю, тому що їхні уми повні свіжих ідей.
Мені подобається характер мого дядька. Я радий, що він часто приходить до нас в гості, а ми буваємо в нього. Спілкуватися з ним дуже цікаво і пізнавально.
Яблуня
Яблуня – то справжня окраса саду. Яблуня невисока, тонка, струнка, з розкидистим гіллям та гладким стовбуром. Її листя з одного боку гладкі та мають темно-зелений колір, а з іншого – м’які сріблясті. Навесні гнучкі віти яблуні рясно вкриваються великими біло-рожевими квітами з жовтими серцевинками, які дуже приємно пахнуть. З усіх боків до яблуні злітаються бджоли, щоб зібрати з її квітів солодкий нектар.
Влітку на яблуні з’являються маленькі яблучка, що згодом достигнуть та перетворяться на соковиті смачні плоди. Деякі з них спіють швидко, інші – аж пізно восени. Яблучка на дереві в залежності від сорту можуть бути великими та малими, різної форми та кольору, мають кожне свій особливий смак та аромат.
Особливо прекрасна яблуня восени, коли серед зеленого листя спалахують рум’яні достиглі яблука. Вона аж хилить додолу свої всипані плодами гілки. Навіть дивуєшся, як вони витримують таку вагу! Кожна тонка гілка увішана яблучками, наче дорогими прикрасами. Яблучка на деревах червоні, зелено-червоні, лимонно-жовті, з тонкими смужками.
Яблуня – то наче символ плодючості, багатства землі, молодості, здоров’я та сили.
Як моя мама готує
Моя мама добре вміє готувати. Вона куховарить дуже швидко та охайно. Ось як моя мама готує суп. Спочатку вона ставить на плитку каструлю з водою та кладе туди м'ясо з холодильника. Наприклад, курячі ніжки.
Поки вариться бульйон, мама дуже швидко чистить картоплю, моркву та цибулю. Картоплю вона ріже на невеликі шматочки, «соломкою». Моркву мама ріже маленькими кубиками, а цибулю ще дрібніше.
У готовий киплячий бульйон мама опускає варитися картоплю. На сковорідку вона наливає соняшникову олію та розігріває сковорідку на конфорці. Туди вона висипає подрібнені моркву та цибулю. Мама обсмажує їх в олії. Ці овочі служать так званою «засмажкою», тобто заправкою для супу. Після того, як вони обсмажаться як слід, мама додає їх до супу. І тільки потім додає туди вермішель, тому що вона вариться швидше за все.
Потім мама дрібно ріже на дерев'яній кухонній дощечці зелень петрушки та кропу. Коли овочі майже готові, мама солить їх та додає трохи спецій. Вона купляє в магазині такі суміші спецій, спеціально для перших страв. І в останню чергу мама засипає до супу зелень.
Через три хвилини після цього мама знімає каструлю з вогню. Суп готовий, можна їсти! Мамин суп завжди дуже-дуже смачний!