Бережемо нашу Землю

Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивiлiзацiï. Небаченими дотепер швидкими темпами йде рiст бiльших i малих мiст, розширюється промислове будiвництво, збiльшується кiлькiсть населення, зростає експлуатацiя всiх природних ресурсiв. У зв'язку iз цим охорона навколишнього середовища стала для людства однiєï з найважливiших, злободенних проблем Прозоре чисте повiтря, блакитнi рiки, озера, джерела, величнi лiси, що цвiтуть гаï, захищенi вiд водноï й вiтровоï ерозiï поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не отямиться. Багатогранно використовуючи природнi ресурси для потреб суспiльства, нам необхiдно дiяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебiчно полiпшувати й збiльшувати можливостi природи. Ми повиннi жити не тiльки сьогоднiшнiми потребами, а й пiклуватися про стан природи завтрашнього й майбутнього днiв. Люби природу не як символ Душi своєï, Люби природу не для себе, Люби для ïï (Г. Рильськ) Здавна люди ставилися до природи з повагою (первiснi люди навiть обожнювали ïï, надiляючи безжиттєвi предмети, наприклад, камiнь, душею). А як щедро оспiвана вона в народнi пiснях Мiсяць на небi, зiрочки сiяють, Тихо по морю човен пливе. У човнi дiвчина пiсню спiває, А козак чує, серденько вмирає Люди часто забувають або, скорiше, не зауважують того, наскiльки щедра наша Земля: рослини й дерева дають нам можливiсть дихати чистим повiтрям, полючи годують нас хлiбом i овочами, водоймища — рибою, на лугах пасуться тварини, якi дають молоко, м'ясо, вовна. Але чутно вже першi дзвiночки, якi можуть перетворитися в могутнi набатнi дзенькоти: iз Днiпра виловлюють риб-мутантiв, з'являються овочi ненормальних розмiрiв. Не говорячи вже про те, що щороку десятки, якщо не сотнi видiв рослин i тварин попадаються в Червону Книгу, тобто ïм загрожує небезпека повного зникнення. А скiльки ïх уже зникло… Необхiдно пам'ятати про те, що людина — лише один з видiв живих iстот на Землi, i якась маленька комашка має не менше прав на життя, чим людина, а може, i бiльше, тому що жодне тварини не наносить стiльки шкоди навколишньому середовищу, як це робить людина Чому хвилюються народи И люди замишляють зло? Хто ïм сказав: Вiнцям природи? Хiба для них ïï чоло? (Л. Костенко) И, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хiросiма й Нагасакi, Чорнобильська катастрофа!… Зараз вiдбувається руйнування озонового шару, людству (i всiєï Землi) загрожує глобальне потеплiння, i все це неминуче вiдiб'ється на кожному з нас. Ми не можемо не зауважувати, що з кожним роком збiльшується кiлькiсть людей, якi страждають вiд смертельних хвороб, такi, як рак i СНIД, i вмирають вiд них, а лiкарi й ученi дотепер не виявили причин виникнення цих хвороб i способiв ïхнього лiкування. Невже й це не може припинити наше недбале поводження до природи?! Кожний з нас повинен чiтко усвiдомити, що ми не можемо просто закрити очi на проблеми екологiï, якi загрожують нашому життю й життю майбутнiх поколiнь. Своє посильне внесення може зробити кожний: хоча б не засмiчувати землю, по якiй ходимо, посадити принаймнi одне деревце, вибудувати шпакiвню навеснi. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, нам удасться неï зберегти, а може, i вiдновити Давайте зробимо всi, щоб нашi дiти й онуки дихали пахощами квiтiв, чули спiв птахiв у лiсах, ходили по м'якiй травичцi, любувалися сходом сонця. Давайте залишимо ïм у спадщину чисту й прекрасну Землю!

Земля наша мати

Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я. Менi здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiть складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби доводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї.

Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!

Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.

Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть.

Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.

I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали "сонцем Полiсся", оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей.

Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов'ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам'ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!

Твір земля наш дім

Земля – це наш дім, про який необхідно піклуватись. Земля дарує нам свої плоди, годує нас, дає цілющі сили. Але ми, люди, ставимось до неї дуже недбало. Чому так відбувається? Можливо тому, що не кожен з нас відчуває необхідність піклуватися про Землю.

Приходячи на природу, люди не прибирають за собою сміття, розпалюють багаття в заповідних зонах. На великих підприємствах немає очисних споруд. Земля може відплатити за таке ставлення до неї великими катастрофами з чималими людськими жертвами. Жити треба у гармонії з навколишнім світом. Земля – наш дім, тому, бережімо її!

 

Твір Земля наш спільний дім

Земля – це наша планета, і ми на ній живемо. Це наш дім. Нас багато, а вона одна на всіх. Ми одна сім’я. Це і людина, і природа. Природа створила нас, і тому ми називаємо її матір’ю. Вона дає нам все, а ми, її діти, забуваємо про те, що вона потребує допомоги й опіки. Наша планета в небезпеці!

Люди створюють страшні отрути, які заражають і вбивають все живе на Землі, випускають автомобілі, які забруднюють повітря вихлопними газами, вирубують ліси, осушують болота, викидають, куди попало сміття.

Кожна людина робить свій дім чистим, затишним. У ньому багато світла і тепла. Але, вийшовши за двері, ми бачимо купи сміття, звалища, дихаємо отруєним повітрям. Це відбувається тому, що люди дбають тільки про свій будинок. Але ніхто не охороняє, не доглядає і не береже наш спільний дім! Люди, озирніться! Подивіться на наші ліси, річки, моря, луки, озера всі вони потребують допомоги.

Стародавні люди добре знали свої простори. Земля для них здавалася величезною. Раніше на землі було мало людей, і вони жили в гармонії з природою, не заважали їй. Зараз людей стало набагато більше. Вони вирубують ліси. Тепер нікому очищати повітря. Всюди виросли міста. Навіть вода перестала бути чистою. Люди багато загубили вже назавжди. Кожен день на Землі зникає один вид тварин, і кожного тижня ми втрачаємо один вид рослин. Червона книга розбухає від нових назв, які вносяться в неї.

Людина повинна стати господарем планети – обережно витрачати багатства Землі, піклуватися про її чистоту.

Людина повинна пам’ятати, що не можна тільки брати у природи, а потрібно щось давати їй натомість. Давайте відповімо їй теплом на тепло, любов’ю на любов. Не будемо забувати про те, що, дбаючи про природу, ми піклуємося і про Землю.

 

Твір на тему земля

Земля — це планета, ґрунт, країна, держава. Земля — це надія, радість, достаток, життя, щастя. Але земля — це і господар твоєї душі, це і... злочин. Надією, радістю, щастям була земля для Маланки Волик, хоч насправді вона її не мала. Вона була готова заради землі на погром, на підпал, на те, щоб прогнати, викурити панів, аби була земля. Жінка-трудівниця над усе любить поле, чує його подих, саме до землі звертається як до живої, найдорожчої істоти. Щастя своє і своєї дочки Гафійки пов'язує тільки з землею. Але в революцію 1905 року земля тільки поманила, як марево, і, як марево, щезла. Віковічне прагнення трудового селянства мати землю, обробляти її своїми руками, прикрашати власною працею свої ниви, городи, сади не здійснилось. Щастя втекло від Маланки. Земля вимагала тяжкої праці. З оповідання В. Стефаника "Камінний хрест" ми дізнаємося, як тяжко працює на клаптику землі Іван Дідух. Праця на землі зробила його зігнутим, люди називали його Переламаним. З бідності так і не вибрався. Напевне, як і Андрій Волик (М. Коцюбинський "Fata morgana"), з якого земля витягла усі сили та й пустила на старість голого, Іван Дідух зневірився в землі і в пошуках кращої долі збирається до "Гамерики". Цим персонажам творів земля не принесла радості, щастя, кращого життя, не забезпечила спадок дітям. А ось для Івоніки та Марійки Федорчуків земля стала годувальницею. Вони стали заможними. Але скільки ж треба було докласти рук, дбайливості, розуму до цього. Не один десяток років земля гнобила їх. Заради землі відмовлялися вони від нормального життя. Обмежували себе в їжі, одязі, копійку до копійки збирали капітал, що дав би їм змогу придбати для дітей ще шматочок поля. Дивіться також Люди ставали рабами землі-годувальниці, землі-гнобительки. Водночас земля штовхала на злочин. Тяжка праця на землі не приваблювала Саву (О. Кобилянська "Земля"). Але і без землі не можна. Не буде землі — не буде Рахіри, яку він любить. Сава добре' розуміє, що батько віддасть землю працьовитому Михайлові. Будучи байдужим до землі, Сава переконаний, що без неї він не проживе. Ось і виникає влада землі над людиною. І підкрадається у Сави підступна думка згубити свого брата і стати єдиним спадкоємцем батьківської землі. І він стає братовбивцею. Після того, як прочитала ці твори, замислилась. Справді, людина повинна бути господарем землі, а не її рабом. Але з часу написання цих творів минає близько століття, а питання про "землю" і до цього часу не розв'язане. Мотив тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах В. Симоненка. Характерний з цього приводу вірш "Земле рідна! Мозок мій світліє..." Він любить Вітчизну, відчуває з нею кровну єдність: Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Його любов до рідної землі може вибухнути словом обурення, може бути пересторогою всім нікчемам, людцям бездушним, безсердечним. Це дієва любов, бо очищає рідну землю від скверни. "Ти, земле наша, рідная, святая! Ти, Батьківщино люба, золотая. Це знову напад? З ворогом двобій? Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!" — звучали слова П. Тичини в роки Великої Вітчизняної війни. Тут слово "земля" набуває іншого значення. Це наша рідна країна, на захист якої стали дідусі і бабусі наші. Рідна земля лежала в диму і вогні згарищ. Лежала, осквернена брудним чоботом окупанта, але жива і нескорена; їй адресували свої зігріті любов'ю збірки поезій і М. Рильський, і П. Тичина, і А. Малишко, і М. Бажан та багато інших. І як би хотілось очистити всю Землю-планету від війн, які ще мають місце на планеті, епідемій, стихійного лиха, голоду і холоду, смерті. І залишити на Землі-планеті життєдайні моря і океани, чисті ріки і озера, землю родючою і чистою, криниці — джерельними, слово — високим, душу — глибокою, матір — безсмертною, а людину вічною. І тоді на Землі-планеті завжди буде сонце завтрашнього дня. Весь наш сьогоднішній добробут, наш поступ у завтра передусім залежить від землі. Від її щедрості, її безсмертя. Як зберегти нам живу силу землі, її вічну родючість? Як примножити плоди землі, досягти того, щоб нива наша завтра була багатішою? Це складне питання стоїть перед нами і вимагає його розв'язання.

Твір на тему наша Планета

Земля – наш дім, і ми зобов’язані берегти і охороняти її. Але, задовольняючи свої потреби, ми забуваємо про свій борг. Мільйони промислових підприємств викидають свої відходи в річки, озера, моря. Але ж водойми – це очі планети. Вона дивиться на нас брудними очима і питає, коли ми одумаємося, згадаємо про неї. На жаль, людина встигла забруднити не тільки воду, а й повітря і сушу. Вирубуються величезні площі лісу для виробництва паперу. А адже ліс – це найголовніший очищувач повітря. Тим більше, зараз, коли кожен третій має автомобіль. Вихлопні гази накопичуються в атмосфері і не поглинаються рослинами. На межі зникнення перебувають багато видів тварин. Для того, щоб жити в гармонії з природою, ми повинні жити за її законами, шанувати її порядки. Але людина нехтує цим. Багато людей живуть одним днем, не замислюючись про своїх нащадків. Давайте уявимо, що може буде через 50-100 років. Мати-природа може розсердитися на рід людський, і з Землі зникнуть тварини і рослини, риби та птиці. Діти будуть бачити їх тільки на картинках і по телевізору, будуть відчувати тільки штучні запахи, не схожі на запах квітів. Найбільш затребуваними стануть професії лікаря і могильника, бо з тим, з чим не впорався перший, впорається другий. Не буде жодного здорової людини. І наші діти будуть проклинати нас за те, що ми вчасно не схаменулися. Жахлива картина постає перед нами, неймовірна, як з фантастичного фільму, але цілком можлива. У гонитві за технічним прогресом ми забуваємо про вічні цінності, яких можемо позбутися. Якщо подивитися на нашу планету з космосу, можна побачити два величезних простори – синій океан води і зелений океан рослинності. Людина живе на землі в оточенні рослин і тварин. Дивний світ природи! Він зустрічає нас морем звуків, запахів, загадок і таємниць, змушує прислухатися, придивитися, замислитися. Ми не можемо собі уявити наше життя без лісів, полів, річок і озер. Але наша планета в небезпеці! Природа потребує нашого захисту, нашої допомоги. Про це зараз думають багато людей. Чому ж охорона природи стала такою важливою і необхідною? Люди забруднили моря, річки, ліси, повітря, гинуть рослини і тварини. Я читала, що у нас на Землі щодня зникає по одному виду рослин і тварин. Це більше, ніж з’являється нових видів. Не можна ламати гілки дерев, бо дерева – наші друзі. Вони виділяють кисень, яким ми дихаємо. Квіти радують нас своїм виглядом, птахи співають для нас, сонце світить теж для нас. А якщо всього цього не буде? Що буде з нами? Якщо ми терміново не надамо допомогу природі, вона помре. Я вважаю, що охорона природи – справа не лише дорослих, а й школярів. Ми повинні робити годівниці і шпаківні для птахів, вести боротьбу зі сміттям, надаємо допомогу хворим деревам, садити дерева і квіти. Я сподіваюся, що всі люди планети одумаються і перестануть руйнувати Землю, адже вона – наш спільний дім. Наша Земля прекрасна, так давайте ж цінувати і примножувати цю красу!

Твір про нашу планету Земля

Планета Земля — наша домівка Замість того щоб піклуватися про природу, люди часто руйнують її, завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Вже зараз з’явилися глобальні проблеми, що загрожують планеті Земля катастрофою. Наприклад, винахід атомної зброї, будівництво електростанцій, у яких може вийти з ладу атомний реактор. Екологія цієї місцевості стає непридатною для життя протягом багатьох років, прикладом чого є жахлива катастрофа на Чорнобильській АЕС. Іншою проблемою планети вважаються зміни кліматичних умов. Причиною цього стає втручання людини, зміна тендітних природних зв’язків. Через польоти людини в космос, а також шкідливі викиди в атмосферу руйнується озоновий шар над Землею. Він є природним захистом планети від проникнення сильного ультрафіолетового випромінювання. Порушується фотосинтез рослин, погіршується здоров’я всього живого на Землі. Спостерігаються дуже часті природні катаклізми, що проявляються у вигляді землетрусів, потопів, вивержень вулканів, танення льодовиків. Відбувається постійне забруднення навколишнього середовища через викиди в повітря та воду хімічних відходів підприємств. Дуже часто йдуть кислотні дощі, завдаючи великої шкоди багатьом населеним територіям. Наявність великої кількості транспорту істотно погіршує якість повітря, яким ми дихаємо, адже паливо, що згорає, випускає в атмосферу багато вихлопних газів. Для того щоб зберегти нашу планету, потрібно кожному постаратися в цьому. Необхідно цікавитися природою, вивчати її особливості, озеленювати все навколо, не кидати скрізь сміття, тобто треба любити й берегти навколишнє середовище. Ніколи не слід забувати, що планета Земля — наша домівка. Отже, ми повинні берегти її!

Твір про нашу планету

Ми живемо на планеті Земля. У Сонячній системі багато планет, але дослідження вчених свідчать, що тільки на Землі створені всі необхідні умови для життя. Наша планета не найбільша, основну її територію займають моря, океани, річки та озера. Тільки третина планети вважається сухопутною територією.

Навколо нашої планети обертається звичний для нас супутник — це Місяць. Він має дуже важливе значення для життя на планеті, регулюючи припливи та відливи. Сонце зігріває Землю до сприятливих температур. Інакше Земля охолоне, та все живе загине від холоду. Планета Земля — ​​це наш рідний дім, вона неповторна та прекрасна. Окрасою Землі є ліси, луки, гори, річки, океани, моря, пустелі. Скрізь створені умови для життя.

Нас оточує велика різноманітність флори й фауни, в залежності від клімату. Ми можемо милуватися смереками,ялинами, кедрами, пальмами, магноліями, дубами, березами, тополями тощо. Всюди зустрічаються різні трави та квітучі рослини: троянди, лілії, гвоздики, хризантеми, ромашки, волошки, дзвіночки — всі види й не перерахувати.

У лісах, пустелях проживають різноманітні тварини, комахи та птахи, такі як тигри, леви, ведмеді, вовки, зайці, бджоли, джмелі, мухи, змії, черепахи, лебеді, гуси, качки, солов’ї, ворони, горобці, синиці та багато інших. У водоймах теж кипить життя. Їх населяють риби, раки, краби, жаби. Природа настільки різноманітна своїми визначними пам’ятками, що неможливо все перелічити. Вона вражає своєю красою, але дуже вразлива.

Отже, планета Земля — наш спільний дім. Бережіть її!

 

Твір що для мене означає слово Земля

Земля — наш великий дім, беззахисна кулька, яка з шаленою швидкістю мчить навколо Сонця. Якщо придивитися, на ній видно континенти й океани. Ще ближче — країни, гори, моря. Дуже просто на цій маленькій Землі відшукати свій дім, який стоїть під небом десь у центрі Європи.

Земля — дуже непроста планета. Якщо до неї придивитись, можна побачити, як на тлі загального спокою, си­няви та зелені спалахують ніби червоні вогники. Вони розширюються, пульсують і заливають полум’ям цілі кон­тиненти. Там точаться війни, де людина вбиває іншу лю­дину лише за те, що та має іншу віру, інший колір шкіри, а може, навіть просто інше хобі. Була колись така теорія, що війни регулюють чисельність людства. Насправді нічо­го вони не регулюють. Дійсно, як може давати лад світові організоване вбивство? Тьмянішають вогники, і знов обер­тається кулька. Заспокойся, Земле, заспокойся!

Коли американці бомбардували Югославію, я якось по-новому зрозумів назву нашої планети. Це вже не Хіросіма або Ірак, віддалені на тисячі кілометрів. Це поряд. Десь недалеко від того місця, де стоїть моя рідна домівка. Яка ж невеличка наша планета! І відгомін руйнівних вибухів пробігає не лише землею, але й у свідомості земляк.

Що станеться, якщо чиясь фантастично велика й без­жальна рука якось схопить нашу планету, струсне її в чорному космосі? Зникне все, що знайоме кожному з першого подиху: світло сонця, синява неба, шемріт вечорового листя. Зникне навіть сама назва "Земля”, адже більш ніхто аж до меж Всесвіту не знає, як називається невелика блакитна кулька, яка обертається навколо однієї з незліченних зірок разом із вісьмома іншими планетами.

Коли я чую слово "Земля”, то завжди згадую один фантастичний роман, де гнані ядерною війною земляни по­винні були шукати притулку в космосі. А за їхніми плечима повільно згасало блакитне світла рідної планети. Насправді дуже страшно навіки кидати свій дім — планету під назвою Земля й ту саму оселю, схожа на яку навряд чи існуватиме десь і колись.

Я думаю, що, пролітаючи безповітряним простором, Земля відчуває на собі кроки кожного з нас. Куди ми йдемо? Цього, мабуть, не знаємо ні ми, ні вона.