Дитинство це найкраща пора

Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде нас.

Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.

Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. Багато дорослих часто говорять: «Як добре бути маленьким! Можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна і спостерігати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. Весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. Потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. Але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »

У кожної дитини є сім’я. Сім’я – це захисник. Що б не сталося з дитиною в дитинстві, хто б його не образив, тільки в родині знайдеться розуміння, підтримка і захист. Напевно, тому в дитинстві так легко і безтурботно живеться, тому що на варті стоять завжди батьки, сім’я. У дитинстві відбувається багато різних подій, і якщо ти з часом забув, що з тобою було в дитинстві, то мама або тато завжди розкажуть тобі про це.

У дитинстві нас радує кожне свято. Дитинство завжди нагадує смачні торти, веселощі та подарунки. День народження – це день, коли ми стаємо на рік старші. Ми його чекаємо і радіємо йому. Батьки вітають, обіймаючи й цілуючи, друзі приходять і дарують подарунки. Всі діти дуже це люблять!

 

Куди йде дитинство (твір-роздум)

 

Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.

"Дайте до дитинства щасливий квиток", — просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: "Обрій іде — я за ним". Так, дитинство — це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон... Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом — грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.

Часто чуєш: "Якби знову стати дитиною". Майже всі хочуть повернутися хоч На мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах...

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити з собою в душі.

Щоб бути щасливим, Зовсім не обов'язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.

 

Спогади дитинства

Через відчинене вікно ранкова прохолода наповнює кімнату. Сонячні зайчики весело граються на стіні. Десь далеко-далеко чути, як іде на поле худоба. Але на краєчку моєї подушки, звісивши ноги, сидить нічний сон. Тому ще так важко вирватись із його солодкого полону!.. За вікном голосно гуде джміль, сідає на підвіконня і остаточно проганяє дрімоту. Не відкриваючи очей, ліниво посміхаюсь і пригадую рядки дитячого віршика:

Піднімає джміль фіранку

Й каже: "Доброго Вам ранку!”

І справді, який добрий, теплий і сонячний цей літній ранок у селі! На душі чомусь так чудово і радісно, що хочеться обійняти весь світ! Це, мабуть, від того, що наснилося дитинство. І тепер, згадуючи цей сон, я подумки повертаюсь у ті безтурботні дні, у щасливі роки, коли були живі дідусь із бабусею. Здається, було це учора…
Пролунав останній дзвінок, я вийшла зі шкільного подвір’я, насолоджуючись ніжним травневим теплом. Серце тріпотіло сполоханою пташкою у передчутті чогось нового і незвіданого… все! Нарешті розпочинаються літні канікули і я відразу їду в село! Завтра тільки віднесу шкільні підручники у бібліотеку, візьму з собою книги, які треба прочитати за літо, попрощаюсь з подружками і – гайда на вокзал! Адже ні дня не хочу лишатися у цьому місті. (А тим більше, мене вже зачекалися дідусь із бабусею, друзі та менша сестричка).

 

Їдучи в автобусі, вже не можу дочекатися, як забіжу на подвір’я і потону в бабусиних обіймах, а потім побачу радісну дідусеву усмішку.
Похапцем зберуся і, весело наспівуючи, чкурну з сестричкою на річку. Босоніж вузенькою стежинкою поміж житами, через перелаз, швидко-швидко, наче на крилах – назустріч літу і дитинству… тільки зараз розумію, що то були найщасливіші миті мого життя!

 

Важко усвідомлювати, що немає вже дідуся з бабусею. А скільки всього ще хотілося б запитати, поговорити чи повчитися у них!
Це були прості, але по-своєму унікальні, безмежно щирі та чуйні люди. Бабуся, попри складну долю, залишилась життєрадісною та неймовірно веселою. Все життя пропрацювала у торгівлі. Багато хто ще й досі згадує її завжди привітною та усміхненою. Вдома ж була гарною господинею. Дуже часто в хаті збиралися гості й лунали душевні пісні. Як гарно співали бабуся з дідусем! А скільки знали творів – і не злічити! Частина з них перейшла мені у спадок. Але більшість втрачені назавжди…

 

Дідусь рано залишився без матері, дитинство та юність були досить важкими. Але загартували його характер – сильний та вольовий. На відміну від бабусі, був він не таким відкритим, але надзвичайно добрим. Міг поділитися останнім із тим, хто цього потребував. Важко підібрати слова, щоб описати працьовитість цієї людини і ставлення до роботи загалом. Ні одне будівництво чи інша велика робота в селі не обходилась без його участі. Односельці розповідають, що за день дідуся багато разів можна було побачити на велосипеді в робочому одязі у різних куточках Підлубів. Коли згадую, скільки всього ця невтомна людина встигла зробити, то мені здається, що колись доба мала не 24 години, а значно більше. Бо тепер – і половини того не встигаєш! Окрім домашнього господарства та чималого городу, дідусь тримав бджіл.

Я і тепер пам’ятаю аромат того свіжовибраного меду кольору сонця… У теплу пору майже щоразу зустрічав світанок на річці Уборть з вудкою. Ціле літо й осінь носив з лісу гриби. Взимку любив полювати. Чимало яблунь і груш прищепив і виростив він за своє життя. Ми і зараз насолоджуємось тими запашними плодами! Саджав деревця не тільки вдома, а й у лісі, і понад річкою. Ціла алея кленів шумить тепер на березі Уборті. Навіть дерев’яні кладки на ній – це теж робота дідусевих невтомних рук.

Виховали трьох дітей, діждали внуків та правнуків, відсвяткували золоте весілля і… відійшли у небуття. А скільки добрих справ і спогадів залишили після себе мої дідусь Заєць Адам Харитонович, та бабуся, Заєць Марія Матвіївна! Впевнена, що багато хто згадає їх теплим словом, читаючи цю розповідь. А у моєму серці житимуть вони вічно, як лагідні сонячні промінчики – спогади з далекого дитинства…

 

Спогади мого дитинства

Цей твір змусив мене згадати найбезтурботніші роки мого життя. Я не можу назвати якийсь один найяскравіший спогад мого дитинства. Я багато чого пам’ятаю, і кожен мій спогад – безцінний.
В найпершу чергу згадуючи дитинство, я згадую Закарпаття, в якому практично виросла. Я дуже часто їздила з мамою до родичів, і більшу частину дитинства провела зі своїм двоюрідним братом Вітьком.
Це мій найулюбленіший братик! Пам’ятаю, як ми з ним гралися в схованки та разом малювали різні будиночки. Пам’ятаю, як він вчив мене їздити на велосипеді та переносив на плечах, коли нам потрібно було пройти через гусей, яких я так боялась.
Також пам’ятаю, що він дуже любив мене лякати і я через нього постійно боялась сама ходити по будинку, чи виходити в ніч на подвір’я.
Досі згадую ті відчуття, що виникали, коли я блукала по дому. Мені тоді здавалося, що цей дім немов замок! Кожна дрібниця тоді сприймалась зовсім інакше. Найбільш за все я любила кімнату з балконом на другому поверсі. Вона була майже пуста, і до неї практично ніколи ніхто не заходив, що додавало ще більшої, якоїсь, інтриги. Це лише маленька частинка мого дитинства, яка для мене являється найдорожчою! Раніше я дуже хотіла скоріше подорослішати, а тепер розумію, що саме дитинство було найсолодшим моментом мого життя і дуже шкода, що не можна повернутися назад та пережити все спочатку.

 

Твір дитинство

Дитинство – найпрекрасніша пора в житті кожної людини. Але не тільки тому, що тобі не доводиться вирішувати багато «дорослих» проблем, заробляти гроші, думати, як далі жити і що робити, визначатися з майбутньою професією і шукати свій шлях по життю. Багато в чому дитинство вважається найпрекраснішою деколи за рахунок нескінченних хвилин присвячених мріянням.

У дитинстві все виглядає більш простим і казковим. Здається, що навіть полетіти в космос і стати космонавтом не так вже й складно. Для цього достатньо спорудити космічний корабель, з подушок і ковдр, і можна вирушати в подорож по безкрайніх просторах космосу. Головне, це взяти з собою свою фантазію. Так і з марсіанами зустрітися можна!
У дитинстві ти можеш мріяти про все, що тобі хочеться. Від вагона цукерок до польоту на повітряній кулі. У цю пору ти ще не підозрюєш, що не всім твоїм мріям судилося збутися. Точніше лише кілька обраних мрій, в які ти віриш всім серцем і готовий докласти всі можливі сили на їх здійснення, втіляться в життя в майбутньому, коли ти станеш дорослим.
Дитинство – це насправді пора мрій. Скільки сокровенних таємниць і бажань пам’ятають наші дитячі іграшки, і уявити не вдасться. Все наша маленьке життя під назвою «дитинство» містить в собі надії на виконання того, про що мріялося. Світ мрій і фантазій дають неймовірну кількість позитивних емоцій.
Тільки в дитинстві мрії такі легкі, повітряні і добрі, що здається, ще трохи і вони неодмінно вилетять з твоє голови у вигляді легкого хмарки і тут же здійсняться. У дитинстві є одна унікальна особливість, яка чомусь з віком зникає – це щира віра в те, що все можливо і будь твоя мрія неодмінно здійсниться. У дитинстві тобі не здаються смішними мрії твоїх друзів, ти як і вони щиро віриш у те, що все можливо в цьому світі!

 

Твір моє дитинство

 

Дорослі діти. Ми вже стоїмо на порозі самостійного життя. Скільки шляхів перед нами розстилається! Кожен із нас обере лише один, свій, і попрямує ним, поступово, але неминуче віддаляючись від свого дитинства. Як же хочеться кожному з нас швидше переступити цей поріг, відчути себе самостійним, дорослим, ні від кого незалежним. Як хочеться швидше розірвати цей зв'язок з усім дитячим, смішним. Скоріше б набути атрибутів дорослості. Життя закружляє нас у своєму шаленому танку. І не кожен зараз знає і розуміє, як захочеться нам, вже дорослим, солідним, повернутися хоча й подумки у теплі, сонячні дні дитинства, спогадами зігріти душу. Як говорив видатний художник Юрій Васнецов: "Я все ще живу тим, що запам'ятав і бачив у дитинстві".

Спогади дитинства, як сонячні зайчики, метушаться, горнуться, висвітлюють, ніби прожектором, дорогі серцю картини. Раннє дитинство... Велика кольорова коробка, а в ній — цілий іграшковий рай; заводна комаха-сонечко, жовтий ведмедик, яскраві кубики і велика лялька. Вікно відчинене, легенький подих вітру слабким парусом піднімає занавіску. Із сусідньої кімнати лунає ніжний матусин голос: "Донечко, снідати час!" Знову і знову повертається цей барвистий сон пам'яті. А під плином років раптом спалахне якась деталь, і знову відкриються чарівні горизонти дитинства.

А ось я серед квіткового різнобарв'я. Тепло, сонячно і ціле море квітів. Вони лоскочуть мені щічки, ніжно торкаються чола, допитливо заглядають у вічі: "Хто це? Можливо, маленький ельф? Новий житель нашої країни?" Прямо перед собою бачу незвичайну не схожу на інші квітку. Хочу торкнутися її, протягую руку, а вона здіймається в небо і розчиняється у небесній блакиті. Я і здивована, і збентежена водночас... Аж раптом дужі таткові руки вихоплюють мене, і я слідом за тією квіткою-метеликом злітаю в небо назустріч усміхненому татковому обличчю і сонцю. чекаємо... А з трибуни дорослі вітають нас, чи себе, один за одним, вони радісно посміхаються... І раптом стає якось нудно. Коли ж у клас? Що ж далі? І чомусь захотілося спати. Збереглося фото: я малесенька, у мене в руках букет — і я... солодко позіхаю, навіть очей не видно, лише досить-таки величезний відкритий ротик. Усі сміються, розглядаючи тут мене — першокласницю.

Спогади дитинства: барвисті, духмяні й теплі. Так хочеться зберегти у пам'яті все, не розгубивши жодної краплиночки, жодної деталі, подробиці. Як жаль, що я не художниця! Як прикро, що не маю малярського таланту! Це були б роботи казкові, як ілюстрації Ольги Кондакової, щирі, захопливі, як картини Євгенії Гапчинської. Біля цих картин завжди були б глядачі. Поринути у чарівний світ, просвітліти душею, доторкнутися до історій, знайомих кожному, прийти на побачення із добрим минулим, адже всі ми родом із дитинства.

 

 

Твір на тему дитинство

Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.

Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові допомогти. Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.

Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.

Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.

Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.

 

Твір на тему світ дитинства

Який дорослий не мріє хоч на кілька миттєвостей знову стати дитиною і повернутися в золоту пору дитинства! Думаю, що таких дуже і дуже мало. А будучи дітьми, ми, звичайно ж, мріємо скоріше вирости. Але, як відомо, «дитяча» мрія стати «великим» збувається, а от дорослі ніколи вже не повертаються в дитинство. Хіба тільки у своїх світлих спогадах чи снах.
Так що ж таке дитинство? І чому саме цей етап життєвого шляху людини називається золотим? В першу чергу, дитинство – це самий спокійний і безтурботний час: маленькій дитині не потрібно думати про те, що з'їсти на обід і що вдягнути.

 

Про це дбають батьки, бабусі, дідусі. Головним же завданням дитини стає тільки здобуття освіти та розвиток власної особистості. Адже, як говориться, всі ми родом з дитинства». І те, якою буде людина в майбутньому, багато в чому залежить від тих основ, які були закладені в дитячому віці.
Діти – щирі і чутливі істоти. Ніщо не зрівняється з теплими і міцними обіймами дитини, що виражають любов і ніжність. Ніщо так не підіймає настрій як заливчастий сміх малюка. У дитинстві всі почуття – щирі, а слова мають пряме значення. В душі дитини немає місця злості, заздрості або жадібності, а образи забуваються швидко.
Маленька людина пізнає цей світ з допомогою розвиваючих та веселих ігор. В них він розкривається сам і дізнається інших людей. А добрі і захоплюючі книжки вчать його того, як можна і не можна чинити. Дітям здається, що весь світ сонячний і чудесний, а поганого в ньому не існує. Всі лиходії живуть тільки в казках, і їм немає місця в реальному житті.
Те, як довго буде тривати золота пора дитинства і наскільки світлою і радісною вона буде, залежить від нас самих і наших батьків. І тільки ставши дорослими, ми розуміємо, як же добре бути «маленьким». Не потрібно поспішати бути дорослими – ми будемо ними все життя. А от повернутися назад у дитинство у нас не вийде ніколи.

 

 

Твір розповідь про дитинство

Коли я був маленьким, то завжди мріяв якнайскоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше - вони можуть ходити, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг, лягати спати коли вони самі захочуть, а не о 9 годині, дивитися телебачення досхочу... А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми, і як шкода, що тоді я цього не розумів і якнайскоріше намагався вирости, аби стати дорослим, як і мої батьки.
Зараз я вже студент, я розумію своїх батьків, які казали не поспішати зростати, і в мене залишаються тільки спогади про цей світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові допомогти. Мати вчить читати по книжках з великими картинками і навчає тому як правильно рахувати, тато намагається пояснити, що й як працює. А бабуся завжди рада нашим візитам. Вона ще молода й енергійна. І завжди бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один.
Перший домашній улюбленець - мій собака Мухтар, якого я сам обрав і сам виховував. Перші друзі - сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні. Перші друзі, деяких з яких досі займають важливе місце у своєму житті. Перші поразки і перші здобутки. Перші розчарування і перші радощі. Перша музика, яка дуже сильно вплинула на формування мене, як особистості, і яка досі зі мною і підтримує мене у важкі хвилини.
А як у дитинстві хочеться вчитися, я з нетерпінням чекав 1 вересня, аби почати вчитися у першому класі, бо вже з дитячого садка я знав про таке місце, як школа, де дітей навчають найрізноманітнішим речам і прагнув туди. І ні з чим не порівняти ці відчуття, які переповнювали мене на святі першого дзвоника, і через все життя я несу це прагнення до знань, до усіх нового, що мене оточує і сподіваюся ця цікавість не покине мене до самої смерті.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. І не в останню чергу від того як пройшло твоє дитинства залежить, чи зможеш ти добитися чогось у навколишньому світі, який незважаючи на всю свою красу є доволі жорстоким і невблаганним, і потребує від нас іноді напруження усіх наших сил, аби зробити щось важливе і величне.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне - їхню турботу та увагу. Вони з дитинства навчали мене самостійності, тому я завжди мав вибір, що мені робити, коли мені це робити та інше, і зараз я бачу наскільки це мені допомагає у моєму студентському житті. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.

 

Що таке справжнє дитинство

Дитинство — чарівний світ, де збуваються усі мрії, бажання, забаганки. Люди розуміють цю істину тільки в дорослому віці. Цей період життя пролітає дуже швидко, але він найвеселіший, найбезтурботніший, найцікавіший. Це пора мрій, незабутніх моментів, щирості й радості. Я впевнена, кожна людина, згадуючи про своє дитинство, може сказати лише найприємніші слова.

Саме в цей період життя починає формуватися особистість. Уже з дитинства слід учитися бути вихованим, охайним, культурним. У цю пору батьки повинні пояснити своєму синові чи донечці речі, на котрих будується подальше життя. Тато й мама мають виховати в дитині гарні риси характеру. Ще змалечку людина повинна жити в добрі, спокої, злагоді, ніжності, порозумінні, повазі — тоді й життя буде яскравішим, цікавішим.

Дитинство — період, коли майже все дозволено. Любляча мама купує найпрекрасніші ляльки для своєї донечки, а тато намагається догодити синочку з новою іграшковою машиною. Незабутні моменти з дитинства не покидають людей до кінця життя. Я буду довго пам’ятати походи родиною в зоопарки, цирки, музеї, дитячі кафе. Особливо мені сподобався мій п’ятий день народження. Батьки запросили у гості клоуна, котрий розважав мене й моїх друзів. Гості подарували багато цікавих речей. Мій хрещений здійснив мою мрію. Він подарував мені дуже гарний велосипед. Згодом ми з батьками поїхали на море. Це було незабутньо.

У цей щасливий період життя я багато часу проводжу на подвір’ї. З одного боку, я обожнювала грати з дівчатками, будувати хатинки для ляльок, вигадувати одяг для Барбі, а з іншого — любила гуляти з хлопчиками. Я часто бігала з ними, беручи участь в різноманітних іграх. Мабуть, усі розбивали коліна чи лікті, ганяючи на подвір’ї. Особливо весело у кожного проходила зима, адже це катання на санчатах, ковзанах, лижах. На Новий рік кожен з нетерпінням чекав Діда Мороза, котрий думав над нашою поведінкою протягом року, дарував відповідні подарунки. Дитинство — незабутня пора найгарніших подарунків.

Мені дуже шкода людей, котрі провели найкращий період життя в дитячому будинку. На жаль, у них не було ні матері, ні батька через різні причини. Цей заклад робить людей жорстокими, злими, бо вони не відчувають того тепла, що дає родина. Дитина росте, відчуваючи себе нікому непотрібною. Це найстрашніша річ у житті — не мати батьків. У людей, що росли в дитячому будинку, немає незабутніх спогадів про проведення часу з батьками, найдорожчими людьми. Діти, котрі ще змалечку не звикли до затишку, любові, спокою, на жаль, ніколи не зможуть пережити ті моменти, які пережили інші, маючи люблячих маму й тата.

Отже, дитинство — незабутніх період життя кожного. Це веселощі, радість, безперервний сміх, багато цікавих моментів. Саме в дитинстві ми щодня відкриваємо для себе щось нове, невідоме. Ми маємо завдячувати нашим батькам за наші щасливі ранні роки життя. Саме ці люди намагалися робити все, аби ми мали лише гарні спогади про дитинство.