Ми живемо та розвиваємося у суспільстві, тому маємо приймати його особливості функціонування, його закони, його мораль. Кожне суспільство в свою епоху вибудовує свою систему моральних принципів, яких мають дотримуватись усі його члени. Наприклад, у Середньовіччі панувала викривлена форма християнської моралі, яка відкидала будь-які спроби на емпіричне пізнання світу, наголошуючи на аскетичному існуванні людини, що має відмовитись від усіх радощів життя заради примарної надії на рай після смерті.
Сьогодні, суспільство намагається побудувати гуманістичну та демократичну систему моральних поглядів, центральною фігурою яких є особистість людини, та можливість проявити себе різними шляхами. На сьогодні, моральною нормою є ставлення з повагою до потреб кожної людини як особистості. Але складним моментом є той факт, що на жаль чіткі орієнтири й досі не визначені, тому ми можемо спостерігати так звану «подвійну мораль».
Мораль – це сукупність прийнятної у суспільстві та прийнятої як норма самою людиною певної системи поглядів, норм та цінностних орієнтирів, що формують та регулюють її поведінку. Окрім того, протягом життя людина формує свої власні моральні принципи, відштовхуючись від загальноприйнятих та здобуваючи власний життєвий досвід. Мораль регулює норми поведінки та ставлення до близького оточення людини, ставлення до навколишнього світу та до себе самої. Треба відзначити, що формування подібної системи вимагає від людини колосальної роботи над собою, адже потрібна сила волі, щоб перемогти особисті слабкі риси й не потурати своїм швидкоплинним бажанням, що можуть нашкодити оточуючим.
Сьогодні, ставши на стежку толерантності, суспільство робить прийнятними деякі норми поведінки та способу життя, які ще донедавна вважалися аморальними та були заборонені. Тим самим впроваджується подвійна мораль, яка стає сигналом для того, що взагалі можна робити усе, що заманеться. Це дуже тривожний аспект, що підриває авторитет нових моральних принципів. Стає дуже важко орієнтуватися у такому світі. У цьому випадку важливо пам’ятати, що кожна людина має право на самовираження, але в той самий час, це не повинно ставати загрозою для усіх інших. Можливість утримати себе від потурання примітивним порухам своєї особистості і є ознакою високоморальної людини.
Ми називаємо мудрою ту людину, яка здобула багато знань та зрозуміла істини про життя людей та навколишній світ. Але всі ці істини та знання не просто лежать в її голові мертвим тягарем. По-справжньому мудра людина вміє застосувати ці істини у своєму власному житті. А ще вона ладна ділитися ними з іншими. Адже інші люди теж потребують знань, щоб втілювати їх для себе.
Мудрець вміє розповісти про важливі речі так проникливо, щоб доторкнутися до душі співбесідника. Проте він розповідає не всім підряд, а тим, хто справді цього прагне.
Мудрість людини – це її розум, ерудиція, стриманість, тактовність. Також це вміння допомогти іншим, вміння приймати правильні рішення, вміння вийти зі складної ситуації. А ще узяти на себе відповідальність, коли це потрібно.
З давніх-давен люди в суспільстві поважали мудреців. До них приходили за порадами. Найчастіше то були старці, адже зазвичай люди набувають мудрості з роками. Але мудрістю може володіти й дитина, й молода людина, яка дивиться на світ чистими та ясними очима. Яка безпосередньо та правильно відчуває закони навколишнього світу.
Люди завжди прагнуть здобути мудрості за допомогою вчителів, мислителів. Для цього вони тренують свій розум та інтуїцію. Вони читають мудрі книжки, спостерігають за оточуючими людьми та природою, займаються міркуванням або ж медитацією.
Мудрість – це неначе коштовне каміння. Але воно вартує більше, ніж діаманти та інші скарби. Недарма у біблейській притчі цар Соломон попросив у Бога саме мудрості, а не багатства чи чогось іншого.
Ми називаємо мудрою ту людину, яка здобула багато знань та зрозуміла істини про життя людей та навколишній світ. Але всі ці істини та знання не просто лежать в її голові мертвим тягарем. По-справжньому мудра людина вміє застосувати ці істини у своєму власному житті. А ще вона ладна ділитися ними з іншими. Адже інші люди теж потребують знань, щоб втілювати їх для себе.
Мудрець вміє розповісти про важливі речі так проникливо, щоб доторкнутися до душі співбесідника. Проте він розповідає не всім підряд, а тим, хто справді цього прагне.
Мудрість людини – це її розум, ерудиція, стриманість, тактовність. Також це вміння допомогти іншим, вміння приймати правильні рішення, вміння вийти зі складної ситуації. А ще узяти на себе відповідальність, коли це потрібно.
З давніх-давен люди в суспільстві поважали мудреців. До них приходили за порадами. Найчастіше то були старці, адже зазвичай люди набувають мудрості з роками. Але мудрістю може володіти й дитина, й молода людина, яка дивиться на світ чистими та ясними очима. Яка безпосередньо та правильно відчуває закони навколишнього світу.
Люди завжди прагнуть здобути мудрості за допомогою вчителів, мислителів. Для цього вони тренують свій розум та інтуїцію. Вони читають мудрі книжки, спостерігають за оточуючими людьми та природою, займаються міркуванням або ж медитацією.
Мудрість – це неначе коштовне каміння. Але воно вартує більше, ніж діаманти та інші скарби. Недарма у біблейській притчі цар Соломон попросив у Бога саме мудрості, а не багатства чи чогось іншого
Бумеранг – це така штука в австралійських аборигенів, яка має властивість повертатися та летіти в напрямку того, хто її кинув. Тобто, кинув Петро бумеранга до Василя. А бумеранг сам повертається до Петра. Так він працює згідно фізичних законів.
Чому ж бумерангом можна назвати слово? Адже сам бумеранг – це зброя, загострена дерев’яна палиця, її використовують на охоті, на війні! Порівняння ж слова з бумерангом говорить про те, що слово може бути зброєю. Гострою та нещадною. А також саме такою зброєю, яка повертається до того, хто її кинув в іншу людину.
Я придумав приклад того, як слово може бути бумерангом. Йшла собі одна людина вулицею та й обізвала іншу дурепою. А та почула та й обізвала дурепою першу, тобто, слово «прилетіло» назад. Стоять вони серед вулиці та лаються, витрачають свій час на сварки.
Якщо взяти приклад з літератури, то можна побачити, що все серйозніше. У письменниці Марко Вовчок в повісті «Інститутка» панночка гнобить своїми словами та вчинками дівчат навколо, які теж хочуть щастя та кохання. А ще дуже яскравим прикладом того, як слова «літають бумерангами» може бути історія у повісті «Кайдашева сім`я» Івана Нечуй-Левицького. Стара Кайдашиха «пиля» словами невісток, немовби хоче розвалити сімейне щастя своїх синів.
Інші члени родини Кайдашів теж рідко лізуть «за словом у кишеню», але слово це найчастіше сварливе. Воно «літає» від одного до іншого члена родини, провокує сварки та сутички. Варто одному з членів родини згадати ту сварку, що була колись, закипіти від старої образи – і вперед!
Тобто, зі словом варто бути обережним. Недобре та необачне слово може нашкодити дружбі, коханню. І тоді лишається тільки розкаюватися в своїх словах.
Твір на тему моральні чесноти
Моральні чесноти займають надзвичайно важливе місце в житті всього людства. Без моральних чеснот людське суспільство просто перетворилося б у співтовариство тварин, де кожен сам за себе і нехтує правами іншого. Саме наявність моральних чеснот відрізняє людину від тварини і робить людину найуспішнішою серед усіх живучих на Землі істот. Існує безліч прикладів демонстрації моральних чеснот в літературі – багато письменників були зацікавлені в тому, щоб показати або прорекламувати власне розуміння того, якою повинна бути людина, і як вона повинна вести себе в тих чи інших ситуаціях.
Звичайно, такою людиною вважав себе і Михайло Коцюбинський, який написав відомий твір «Дорогою ціною». В центрі цього твору відносини між Остапом і Соломією та їх пригоди. Ці люди володіли високими моральними чеснотами, а тому зважилися не терпіти приниження з боку панів, а просто змінити місце свого проживання, втікши з тих територій, на яких вони жили. Природно, що на новому місці їм довелося дуже непросто. Під час втечі Остап був поранений і саме в цей момент свої високі моральні чесноти показала Соломія. Вона змогла достатньою мірою добре доглядати за Остапом, а коли його викрали вирішила допомогти своєму коханому – вона підмовила іншу людину, щоб він допоміг Соломії, після чого Остап був врятований. На жаль, під час цього порятунку Соломія загинула сама. Свої моральні чесноти Остап зміг проявити виключно після загибелі дівчини, коли відвідував місце, де вона загинула і згадував її.
Якщо говорити особисто про мене, то і для мене, як і для героїв твору Михайла Коцюбинського, вірність по відношенню до своїх близьких людей є високою моральною чеснотою. Я переконаний, що не можна зраджувати і кидати тих, з ким тебе багато чого пов’язує. Не можна просто так взяти і викинути з голови і з своєї свідомості своїх близьких, родичів і друзів. Я думаю, що потрібно пам’ятати про те, як багато ви пройшли разом, як важко вам бувало і як важливі ці люди для тебе були. Якщо таке розуміння буде присутнє, то, звичайно, ви ніколи не перестане бути вірним по відношенню до своїх самим близьких людей. Втім, будучи демократичним і толерантним до всіх, хто мене оточує, я вважаю, що люди мають право виділяти для себе і інші моральні чесноти.
Твір на тему особистість
Хто така особистість? Не кожну людину можна так назвати. Треба володіти певним набором рис характеру та душевних якостей, щоб мати право нею називатися. Часто можна почути словосполучення «видатна особистість» стосовно якоїсь відомої людини. Але не тільки відомістю виміряється це поняття.
На мій погляд, особистість – це щира, цілісна людина, яка живе за покликанням. Вона зуміла пізнати свої схильності, розкрити свої таланти, здолати свої недоліки і завдяки цьому досягти успіху в житті та бути щасливою. При цьому вона з повагою ставиться до інших, не дозволяє собі зверхності та презирства. Інколи кажуть «сильна особистість», але сила – не значить жорсткість. На мою думку, людині потрібна сила особливо для того, щоб бути добрим, співчутливим, навіть вміти поступитися своїми інтересами заради іншої людини.
Що стосується відомих людей, то для мене яскравим прикладом особистості є Григорій Сковорода. Цей мудрий чоловік не тільки зрозумів важливі істини про життя, але й сам жив згідно своїх поглядів. Він був тим, ким хотів бути, не принижуючи інших, і так навчав робити нас, бо тільки так можна бути щасливим.
Я вважаю, що серед нас - мільйони людей, гідних звання особистості. Нехай ми про них нічого не знаємо. Це люди, які живуть простим життям, займаються улюбленою, нехай не престижною справою, які люблять і поважають близьких, не чинять нікому кривди.
Отже для того, щоб сформувати свою особистість, треба постійно розвиватися та самовдосконалюватися, шукати те, що приносить радість, бути щирим та поважати інших.
Усіх нас з дитинства вчили, що брехати недобре. Але чому, докладно й не пояснили. Що таке чесність і чому вона так високо цінується - я довго роздумував над цим. І зрозумів, що коли люди брешуть, у них на це бувають різні причини, іноді навіть поважні. А якщо людина може дозволити собі бути чесним, значить, йому нема чого соромитися своїх вчинків або думок.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне - довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту.
Мені здається, трапляються випадки, коли чесність може нашкодити. Таке буває, коли людина дуже прямолінійно і чесно висловлює свою думку там, де вона не єдино вірна. Наприклад, у мене є кросівки, які я дуже люблю, а мій хороший друг чесно говорить, що вони йому зовсім не подобаються, і він би в життя такі не купив. Адже смаки різняться, і краще не говорити погано про те, що комусь дуже до душі, адже цим можна образити людину. Або, наприклад, чесність буває зайвою, коли людей не хочуть засмучувати без реальної необхідності.
Я вважаю, що брехати погано не тільки з точки зору етики, але й тому, що твоя брехня завжди розкриється і завдасть шкоду тобі самому. Наприклад, ти збрехав, що сам зробив домашнє завдання, а не списав у товариша. Але коли тебе викликають до дошки і задають вирішити аналогічне завдання, всі розуміють, що ти не готувався до заняття.
Людина найчастіше бреше, щоб виглядати краще, ніж вона є насправді. Є чудовий вислів французького філософа й письменника А. Камю «Вільний той, хто не може брехати». Адже якщо ти нечесний з іншими, значить, є щось у тобі, чого ти соромишся. І якщо ти брешеш, що на літніх канікулах був в Америці, то швидше за все просто хочеш привернути до себе увагу, але не можеш розповісти про себе нічого цікавого, а вигадуєш небилиці. Мені здається, краще чесно собі в цьому зізнатися та зайнятися тим, що тобі цікаво і знайти однодумців, які гідно оцінять тебе.
Головні переваги чесної людини - те, що їй довіряють, і те, що вона може бути самою собою. Тому я поважаю чесних людей та намагаюся сам бути таким.
Усі люди різні. Кожен має свій індивідуальний набір рис, як позитивних, так і негативних. Не існує абсолютно поганих чи добрих людей. Усі мають світлу й темну сторони душі. Тож не можна сказати, що порядною є та людина, яка володіє лише позитивними рисами. Та й чи існує така людина взагалі? Порядною є та людина, яка прагне вдосконалитися, позбутися своїх вад.
Відтак, порядність не є синонімом моральної досконалості. Відповідь на питання, що таке порядність, криється у корені самого слова. Як на мене, порядність – це швидше моральна послідовність, відповідальність. У порядної людини за словами йде діло, причому одне з одним співвідноситься без коливань.
Порядна людина завжди дотримується своїх обіцянок, уникає образ і не завдає шкоди ближньому навмисно. Порядна людина силою свого духу все навколо впорядковує, надає лад своїм лише прикладом. ЇЇ внутрішня злагодженість та впорядкованість поширюється й на оточення.
Існує суперечливе питання, чи є порядність вродженою якістю людини, чи її можна виховати впродовж життя. На мою думку, порядність можна розвинути й навіть самотужки. Адже людина, по-перше, просто не може народитися підлою, це суперечить самому життю. А по-друге, усі люди змінюються.
Стати порядною людиною ніколи не пізно. Хтось приходить до цього лише після того, як сам пережив образу та непорядне ставлення до себе.успадковує цю рису, маючи з самого дитинства гідний приклад, не уявляючи собі інакшого способу життя.
Звичайно, краще, коли людина із самого дитинства усвідомить, що за словом має стояти діло. А взаємоповага та співчуття одне до одного – це запорука того, що порядних людей ставатиме все більше, а наше життя змінюватиметься на краще.
Ми живемо та розвиваємося у суспільстві, тому маємо приймати його особливості функціонування, його закони, його мораль. Кожне суспільство в свою епоху вибудовує свою систему моральних принципів, яких мають дотримуватись усі його члени. Наприклад, у Середньовіччі панувала викривлена форма християнської моралі, яка відкидала будь-які спроби на емпіричне пізнання світу, наголошуючи на аскетичному існуванні людини, що має відмовитись від усіх радощів життя заради примарної надії на рай після смерті.
Сьогодні, суспільство намагається побудувати гуманістичну та демократичну систему моральних поглядів, центральною фігурою яких є особистість людини, та можливість проявити себе різними шляхами. На сьогодні, моральною нормою є ставлення з повагою до потреб кожної людини як особистості. Але складним моментом є той факт, що на жаль чіткі орієнтири й досі не визначені, тому ми можемо спостерігати так звану «подвійну мораль».
Мораль – це сукупність прийнятної у суспільстві та прийнятої як норма самою людиною певної системи поглядів, норм та цінностних орієнтирів, що формують та регулюють її поведінку. Окрім того, протягом життя людина формує свої власні моральні принципи, відштовхуючись від загальноприйнятих та здобуваючи власний життєвий досвід. Мораль регулює норми поведінки та ставлення до близького оточення людини, ставлення до навколишнього світу та до себе самої. Треба відзначити, що формування подібної системи вимагає від людини колосальної роботи над собою, адже потрібна сила волі, щоб перемогти особисті слабкі риси й не потурати своїм швидкоплинним бажанням, що можуть нашкодити оточуючим.
Сьогодні, ставши на стежку толерантності, суспільство робить прийнятними деякі норми поведінки та способу життя, які ще донедавна вважалися аморальними та були заборонені. Тим самим впроваджується подвійна мораль, яка стає сигналом для того, що взагалі можна робити усе, що заманеться. Це дуже тривожний аспект, що підриває авторитет нових моральних принципів. Стає дуже важко орієнтуватися у такому світі. У цьому випадку важливо пам’ятати, що кожна людина має право на самовираження, але в той самий час, це не повинно ставати загрозою для усіх інших. Можливість утримати себе від потурання примітивним порухам своєї особистості і є ознакою високоморальної людини.
рехати недобре. Але чому, докладно й не пояснили. Що таке чесність і чому вона так високо цінується - я довго роздумував над цим. І зрозумів, що коли люди брешуть, у них на це бувають різні причини, іноді навіть поважні. А якщо людина може дозволити собі бути чесним, значить, йому нема чого соромитися своїх вчинків або думок.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне - довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту.
Мені здається, трапляються випадки, коли чесність може нашкодити. Таке буває, коли людина дуже прямолінійно і чесно висловлює свою думку там, де вона не єдино вірна. Наприклад, у мене є кросівки, які я дуже люблю, а мій хороший друг чесно говорить, що вони йому зовсім не подобаються, і він би в життя такі не купив. Адже смаки різняться, і краще не говорити погано про те, що комусь дуже до душі, адже цим можна образити людину. Або, наприклад, чесність буває зайвою, коли людей не хочуть засмучувати без реальної необхідності.
Я вважаю, що брехати погано не тільки з точки зору етики, але й тому, що твоя брехня завжди розкриється і завдасть шкоду тобі самому. Наприклад, ти збрехав, що сам зробив домашнє завдання, а не списав у товариша. Але коли тебе викликають до дошки і задають вирішити аналогічне завдання, всі розуміють, що ти не готувався до заняття.
Людина найчастіше бреше, щоб виглядати краще, ніж вона є насправді. Є чудовий вислів французького філософа й письменника А. Камю «Вільний той, хто не може брехати». Адже якщо ти нечесний з іншими, значить, є щось у тобі, чого ти соромишся. І якщо ти брешеш, що на літніх канікулах був в Америці, то швидше за все просто хочеш привернути до себе увагу, але не можеш розповісти про себе нічого цікавого, а вигадуєш небилиці. Мені здається, краще чесно собі в цьому зізнатися та зайнятися тим, що тобі цікаво і знайти однодумців, які гідно оцінять тебе.
Головні переваги чесної людини - те, що їй довіряють, і те, що вона може бути самою собою. Тому я поважаю чесних людей та намагаюся сам бути таким.
Мета: удосконалювати вміння усно відтворювати висловлювання; відпрацьовувати навички роботи з текстом (визначати тему й головну думку, складати план); розвивати зв’язне мовлення учнів; повторити вивчене про стилі мовлення; збагачувати лексичний запас; виховувати прагнення втілювати в життя християнські чесноти.
Обладнання: текст переказу, таблиця «Стилі мовлення», учнівські ілюстрації.
Тип уроку: урок розвитку мовленнєвих умінь і навичок.
Місце проведення: кімната благочестя.
ІІІ. Ознайомлення учнів з темою, метою і завданнями уроку.
IV. Освоєння теми уроку. Виконання системи завдань.
3. Виразне читання учителем переказу.
7. Повторне читання тексту.
8. Усне переказування.