Головне це життя
Я погоджуюся з думкою, що життя кожної людини цінне вже само по собі. Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів. Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним. Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті. Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя. Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді, коли це надзвичайно важко.
Життєвий шлях людини твір з української мови
Як відшукати свій шлях у житті?
Для чого людині дається життя? Як відшукати свій шлях у житті? На ці питання можна дати мільйон відповідей. Тобто в кожному віці та в кожній окремо взятій життєвій ситуації чи історії відповідь буде дана абсолютно різна. Життя — це дар, це можливість тут і зараз, можливість бачити, чути, робити, народжувати та мріяти.
Життя не купиш, ні за які пряники. Час назад не повернеш. Життя швидкоплинне й стрімко рухається вперед, тобто до кінця. І про це потрібно замислюватися ще в молоді роки. Ще в юності треба знайти себе, своє покликання, тобто обрати свій подальший життєвий шлях. І шкода, що деякі починають розуміти це лише на півдорозі, коли скоєно чимало помилок…
Багато хто з нас хоча б одного разу замислювався про сенс життя. Це не дивно, адже з кожним роком людина стає старшою, досвідченішою та мудрішою. З’являються серйозні питання щодо того, навіщо й для чого ми взагалі живемо. Цінності змінюються, друзі йдуть, діти виростають. Людина в результаті залишається наодинці з собою. Саме в такі моменти й починають лізти в голову різні, часом навіть дивні думки. Наприклад, чи вірно був обраний життєвий шлях, чи до вподоби та професія, яку здобуто, чи тій людині належить серце…
На мою думку, щоб відшукати свій шлях у житті, треба прислухатися до власної інтуїції. Але тільки цього недостатньо. А ще треба покладатися на здоровий глузд, тобто оцінювати свої вчинки з позицій розуму.
Міні твір на тему життя
Без життя неможливо уявити взагалі нічого. Цінуйте його, адже воно прекрасне, унікальне та неповторне!
Я не розумію людей, які палять, зловживають алкоголем та гублять своє здоров’я іншими способами. Я вважаю, що це нерозумно й протиприродно.
Отже, уникайте шкідливих звичок, цінуйте здоров’я, займайтеся спортом. Бережіть життя — найвищу цінність, яка дається кожному з нас лише один раз!
Мої життєві цінності твір
У кожної людини є свої пріоритети й життєві цінності. Для когось це добробут, слава та успіх, кар’єра. Для мене життєві цінності — це моя сім’я і друзі. Можливо, що мене багато хто не зрозуміє. Але для мене найважливіше, щоб моя сім’я і друзі мені довіряли та знали, що я ніколи не залишу їх в біді.
На жаль, багато моїх однолітків забувають про те, що батьки їм дали не тільки життя. Вони дбали про дітей, коли ті хворіли, щосили намагалися купити те, про що дитина мріяла, допомагали в найскладніших ситуаціях, оберігали та захищали.
Зараз, коли наше життя досить важке й змушує наших батьків багато працювати, щоб прогодувати дітей, дати гідну освіту та все необхідне, я мрію швидше подорослішати. Чому? Я хочу знайти роботу й почати допомагати батькам. Адже тільки ми, їхні діти, можемо зробити це. Наші батьки заслуговують на повагу та допомогу.
Мої друзі ще досить молоді, але нерідко допомагали мені. Я знаю, що коли знадобиться і моя допомога, я обов’язково зроблю для них все, що в моїх силах. Навіть коли ми подорослішаємо й у нас з’являться свої родини, впевнений, що ми збережемо нашу дружбу та завжди будемо готові прийти на допомогу один одному.
Отже, для мене найважливішими життєвими цінностями є взаємини з батьками та друзями.
Хтось може казати, що його найбільшою цінністю є дорогі речі – айфони, брендовий одяг, будинок з найоригінальнішими ремонтами в Іспанії. Але на мою думку, щоб мати айфона, потрібно здобути хорошу освіту, роботу, і своїми власними силами заробити на цей дорогий телефон.
І найголовніше, змушу на хвилинку всіх замислитись ось над чим. Скажіть, будь ласка, наскільки буде Вам потрібний цей дорогий телефон, коли в Вас сильно хвора мама? Зробить він Вас щасливим?.. Ні! Тому цінуйте своїх рідних і кожен прожитий момент разом із ними.
Твір на тему життєві цінності в моєму розумінні
Я вважаю, що найбільше в житті треба цінити людські стосунки. Якщо у вашому житті трапилася біда — не бійтеся звертатися по допомогу до рідних, друзів і близьких. Не потрібно боятися, що вас неправильно зрозуміють або будуть насміхатися. Справжні друзі та члени сім’ї ніколи так не зроблять! Ви самі все зрозумієте й побачите, що будь-які труднощі можна подолати спільно.
Це і є найголовніше в житті! Адже кар’єра, слава та інше — блага тимчасові. Роботу можна втратити, інфляція знецінить гроші, а слава з часом померкне… Справжні цінності залишаються з вами завжди.
Тому я не боюся майбутнього та сміливо йду вперед, незважаючи ні на які труднощі. Зі мною поруч моя сім’я та друзі!
Цінність життя людини
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя – це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром – залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці – перед смертю – варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку – одразу після народження. Життя дитини, яка поки що нічого не встигла зробити, а лише потребує постійної турботи та уваги, є величезною цінністю і для її батьків, і для суспільства. По-перше, тому, що, допомагаючи стати на ноги іншій людині, батьки певною мірою вже виправдовують і власне існування, роблять його більш цінним. І всі батьки потай сподіваються, що їхні діти, коли виростуть, здійснять те, чого не змогли або не зуміли зробити вони самі. По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, оскільки воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому обов’язок і батьків , і суспільства – забезпечити кожній дитині гідні умови для її розвитку. Інакше оцінюється вже прожите людиною життя. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила, що вона зуміла або встигла зробити. Якщо життя прожито марно або зроблено лише невелику частку того доброго, що могла й зобов’язана була зробити людина, то цінність життя набагато менше, ніж вона могла би бути. Усвідомлювати це – дуже нелегко. Не слід впадати і в крайнощі, дуже часто притаманні особливо молоді, яка суворо судить про старших людей, вважаючи, що якщо хтось з них не здійснив нічого видатного, то життя його було безплідним. Не слід поспішати з висновками, бо тут легко помилитися. Життєві обставини бувають різними. Так, багато хто із старшої генерації через війну, нестачі повоєнних років прожив важке буденне життя. Будь-яка людина в старості заслуговує на шанобливе ставлення вже хоча б тому, що вона – жива людина. Й ще невідомо, як складеться життя тих, хто нині молодий і мріє про "висоти” життя, якими будуть під кінець життя вони самі. Крім того, не слід забувати, що ставленням до слабких і безпомічних людей також визначається цінність нашого життя.
Цінуймо життя!
Хвиля самогубств серед молоді сколихнула світ, змусивши задуматися про те, хто оточує нас. Важко зрозуміти, чому такі прекрасні та юні вони йдуть, залишаючи батьків і друзів у потрясінні, яке ще довго не розвіється. Усі звинувачують якусь недолугу спільноту. Але давайте подивимося правді у вічі.
Вона стояла на даху багатоповерхового будинку – така юна і така прекрасна. Подібна до птаха, якого спіймали і посадили в клітку, і який відчайдушно бажає зірватися вгору, полетіти над мегаполісом кудись, де немає ні щоденної рутини, ні болючої правди, ні знущань. Така одинока і така вразлива. Неначе примара, зіткана з шовкових ниточок срібного місячного світла, вона була такою наляканою.
Почуй мене, крізь пелену туманів, вдихни мої слова, відірвись від монотонних забавок, які підстерігають тебе на кожному шляху, зрозумій мене, пізнай мене, як інколи люди пізнають істину і дай увійти в твоє серце правді, яка гірко обпече твоє скам’яніле і загартоване у несправедливості цього світу серце. Я пишу до тебе, в надії на те, що ти зможеш змінити цей світ на краще, тому що це під силу кожному, хто цього палко забажає.
Прикро, що сьогодення змушує таких молодих людей йти на таку прикрість, як самогубство. Безглуздий інтерес, викликаний ідіотськими фільмами про нещасне кохання, книгами, переповненими жорстокістю, а також життям, яке кожного дня підкидає небажані «подарунки»…
Хвиля самогубств серед молодих людей сколихнула весь світ, змусивши задуматися про те, хто оточує нас. Не знаю, кому спало на думку підняти на шпальту «круто» смерть, але ця людина, напевно, зовсім не мала голови на плечах.
Важко зрозуміти, чому такі прекрасні, такі юні вони йдуть від нас, залишаючи своїх батьків і друзів у потрясінні, яке ще довго не розвіється. Усі звинувачують якусь недолугу спільноту у тому, що вона зробила це. Але давайте подивимося правді у вічі.
Мені здається, що ми самі підштовхуємо світ до цього. Наша жорстокість, палка залежність принизити когось, надмірне захоплення собою і небажання бачити когось ще, окрім себе – це все творить самогубців та відлюдників, божевільних і геніїв. І якщо з останніми ще можна миритися, то перші потребують підтримки і нашого добра, яке здатне розтопити хоча б одне серце.
Якби ми частіше звертали увагу на те, що коїться позаду нашого дзеркала, ми б, неодмінно, помітили те, що комусь потрібна наша допомога. Ми б не допустили 3 000 самогубств, які вчинили по Україні молоді люди до 18 років.
Чи хочеться вам жити у світі, який затягує петлю на вашій шиї? Чи дозволили ви б своїй дитині так жити? Як би це прикро, але ми самі відповідальні за кожного з цих молодих людей. Ми не знали їх, ми не можемо назвати їх імен, ми не були їх сусідами чи однокласниками, але ми жили у одній державі, дихали тим же повітрям що і вони, але нічого не зробили для того, щоб запобігти трагедії, яка сталася з ними. Ми були надто захоплені покупкою ще одної сукні, чи можливо у нас були справи в салоні краси, ми, замість того, щоб спитати у них: «Як справи?» – грали у відеоігри.
Ми не знали тих людей, але хто застрахує нас від того, що наступним не стане один з нас?
Ту маленьку дівчинку, яка стояла на даху багатоповерхівки, вдалося врятувати. Але скільки таких дівчаток і хлопчиків по всій Україні? Вони одинокі, не захищені ніким, надто слабкі фізично чи морально, для того, щоб відмовитися від спокуси визволення, яке обіцяє летальність. І ми не помічаємо їх, тому що вони не можуть просити про допомогу відкрито. Вони не знають до кого звернутися і як впоратися зі своїми страхами, переживаннями чи відчаєм.
Тому їм потрібні друзі. Для кожного повинен знайтися друг. Вірний, щирий, без лицемірства і прихованих намірів. Друг, який завжди підніме слухавку о другій ночі, який примчить на перший клич, навіть якщо вам потрібно буде просто порада щодо того, в якій сукні йти на побачення, чи який колір ручки обрати. Друг, який не кине у скрутну хвилину і завжди простягне руку допомоги, знаючи про те, що ви зробите для нього те ж саме.
Також їм потрібні рідні. Їхні тепло, любов і підтримка, які є неоціненною, особливо у погані дні.
Хоча, знаєте, немає поганих днів. Є просто поганий настрій, з яким просто потрібно вміти боротися. Побачити зорі у калюжі, а у простому знайти досконале. Уміти перетворити бридке в прекрасне важко, але це можливо.
Добро завжди перемагає зло, не дарма ж більшість дійсно хороших книг і фільмів завершуються хепі-ендами. Я вірю в це і раджу вам. Адже лише наш оптимізм і бажання творити добро не дасть повторитися тому, що сталося з цими молодими людьми.
Наш час надто обмежений, для того, щоб витрачати його марно. У нас є, у найкращому випадку, всього сто років, всього 36525 днів, всього 876600 годин, всього 52596000 хвилин, і кожна з них – неповторна і до болю жадана. Кожен твій подих, кожен кліпок очима веде відрахунок. Час спливає, не лишаючи по собі нічого, окрім туги за ним. Твої 36525 днів спливають так швидко…
Як знайти свій шлях у житті
Життя дуже багатогранне. В ньому багато хороших і сумних, справедливих і несправедливих моментів. У багатьох людей іноді виникає бажання піти з життя. Однак бажання жити частіше перемагає. І це правильно. Адже другого шансу вже не буде. Особливо тонко й гостро відчувають ці моменти люди, у яких виявлені серйозні захворювання.
Найчастіше від подібного роду мук страждають люди, що не знають, як знайти свій шлях у житті. Довгі роки вони марно шукають своє покликання, шукають і не знаходять…
Насправді ж, у житті все прекрасно. І моменти радості, й чорні смуги долі. З усього потрібно вміти здобувати науку. Скрізь слід шукати позитивні моменти.
Вчитися брати від життя все не пізно буде ніколи. Якщо ми вчимося, треба віддаватися цьому процесу на всі сто відсотків. Про роботу можна сказати те ж саме. Дихати потрібно на повні груди, танцювати, як в останній раз. Любити, дружити, гуляти потрібно так, ніби завтра може не настати.
Життя потрібно цінувати. Треба змушувати себе радіти дрібницям. Це необхідно для того, щоб відчувати себе щасливим. Не дарма про життя пишуть стільки віршів і знімають стільки фільмів. Життя — це щастя, горе, радість і депресія одночасно. Тільки сильні люди можуть витримати весь натиск і всі проблеми сьогоднішніх реалій. Люди приходять і уходять, народжуються і вмирають. Війни починаються і закінчуються. А життя буде завжди.
Отже, щоб відшукати свій шлях у житті, треба навчитися слухати своє серце, тобто завжди обирати те, що тобі до вподоби.