Опис зовнішності людини за картиною І. Їжакевича «Мама йде!»
Іван Їжакевич правдиво передав ситуацію з селянського життя: батьки пішли на роботу, а найменшу дитину залишили зі старшою сестричкою. Я думаю, що уже вечір, бо діти, відчуваючи, що скоро повернеться додому мама, вийшли її зустрічати. А може, вона вже поспішає до дітей, тому їх очі і личка засяяли радістю. Постаті дітей художник змалював із великою любов’ю. На дівчинці білосніжна сорочка, вишивана червоними нитками, спідничка, сережки. Русяве волосся заквітчане віночком з польових квітів. Вона тримає на руках братика, якого загорнула в м’яку домоткану ряднину. З усього видно, що діти люблять один одного. Підтвердженням цього є і довірливий, спокійний погляд хлопчика, і материнська турбота дівчинки про свого братика. Через портрети дітей художник показав високу духовність членів родини, лад і сердечність у їхніх стосунках. Спокійні, усміхнені личка, люблячі погляди, чистий, охайний одяг підкреслюють, що в сім’ї панують злагода і благополуччя.Барв використано дуже мало, але вражає багатство відтінків: від темно-коричневих до золотистих. Картина ненасичена дрібними деталями, тому читається легко, привертає особливу увагу, запам’ятовується.
Твір-опис за картиною В. М. Костецького "Повернення"
Цю картину можна було б назвати "Зустріч", можна було б — "Дочекалися", а можна — "Щастя". Справді, мить, показана художником, — це незабутні хвилини невимовної людської радості. На порозі квартири, де в розчинені двері виглядає жінка (мати? родичка? сусідка?), — троє: він, вона і хлопчик. Чоловік і татусь повернувся з війни! Він у військовому одязі, ми бачимо тільки спину. Вона обнімає його, припавши до грудей, — тільки маківку голови видно та жіночі ноги. І синок припав до татка, наче приклеївся до рідної постаті, до батькової ноги. Його личко добре видно: в ньому так багато почуттів! Хлопчик не посміхається, він серйозний і ніби зосереджений у цю мить свого справжнього щастя, адже як чекали вони з матусею цього дня!
І ще можна було б назвати картину "Щаслива мить"!
Що значить прислів'я "Дівчата шиють та співають, а мати поре та плаче"?
Це прислів'я — улюблене в моєї бабусі.
Вона часто вживає його, завжди доречно і ніколи — просто для того, щоб абищо сказати. І насправді, прислухайтесь, придивіться до всього, що відбувається. Наприклад, дочка вирішила допомогти матусі прибрати кімнату. Весело, швидко впоралася дівчинка і, задоволена своєю роботою, побігла купувати морозиво. Мати спочатку побачила, що речі не на місцях: чогось ножиці з полиці перемістилися до виделок, рушник лежить у куточку дивана, засохли квіти. Звичайно, не заплакала мати, але ж і веселощів не відчула після такої допомоги. Влучне тут наше прислів'я? Авжеж.
Таких прикладів можна навести безліч. Працюють, наприклад, учні на уроках праці. Хтось сумлінно все виконує, може, занадто довго вовтузиться, але закінчує справу — і все як слід…
А інші швидко-швидко не туди гвинтика вкрутили, не так аркуші зшили. Перевірив учитель — не вийшла потрібна річ, користуватися, не переробивши, не можна. І хоч плач тому вчителеві, а виконавці ж працювали весело й бездумно. Знов прислів'я спрацює. Тож як у мене вдома щось не до ладу виходить, бабуся й гукне: "Що? Дівчата шиють та співають?" А я у відповідь: "А мати поре та плаче" — і йду виправляти свої помилки.
Твір-опис за картиною І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак»
З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак» вражає правдивість відтворення художником важкої долі селян-кріпаків. Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей кріпосники міняють на собак. На передньому плані – поміщики. Господар у халаті й домашніх туфлях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застеленого білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову про обмін людей на собак. Поміщик-гість сидить, спершись ліктем на стіл. По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорожче, ніж кріпака. Трохи далі – група селян-кріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають вироку. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село? У постатях людей відчувається німа покірність кріпацькій долі. Вони схилили голови, зіщулилися від усвідомлення неминучої біди. Зображені на картині слуга, що притримує собак, та старий візник, який сидить біля воза. Обом їм тяжко дивитися на жорстокий торг, боляче усвідомлювати, що життя нещасних кріпаків гірше від собачого. Група кріпаків розташована на фоні бідної селянської хатини. Це теж підкреслює безпросвітні злидні селян.
Твір-опис за картиною невідомого художника «Козак Мамай»
"Козак Мамай" — картина невідомого художника. На передньому плані ми бачимо портрет козака. Мабуть, він відпочиває після довгої дороги. Надворі вечір, тільки світла смужка над обрієм свідчить про те, що сонце сіло нещодавно. І степ вкриває синє вечірнє небо.
Втомився козак, зліз з коня, прив'язав його до списа, сів на землю, підібгавши ноги, взяв у руки бандуру і заспівав сумну пісню. Очі у козака сумні, карі, брови темні, довгі вуса і традиційний козацький оселедець. Художник намалював козака у центрі картини.
Вороний кінь козацький, також утомлений, вкритий багатим вишиваним сідлом, зображений на задньому плані у правому боці картини.
На задньому ж плані, зліва, на дереві висять козацька довга шабля та інші речі Мамая.
Звідки і куди їде Мамай? Мабуть, з війни, де здобув і багате сідло, і розкішний жупан, підбитий хутром. Надів козак цей жупан на свою стару драну сорочку і їде додому. Може, він не знає, що його вдома чекає, тому і очі у нього сумні, і пісня невесела. А може, ця пісня про друзів-козаків, що вже не повернуться додому, може за ними сумує Мамай серед вечірнього степу?
А унизу картини написані, мабуть, вірші про хороброго Мамая та його бойові подвиги.
Твір-опис за картиною С. В. Герасимова «Мати партизана»
Картина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучанням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг жінки в роки війни. На передньому плані картини зображено жінку – матір партизана – і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі: рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій кофті. На голові – хустина. Ноги босі – фашисти виштовхали її з хати, і взутись не встигла. За її спиною – односельці, яких зігнали карателі, щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан. Ліворуч від матері – її син – партизан. По розірваній сорочці, змученому обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чому не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю. Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка, яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його, а й саму смерть. У картині немає світлих, радісних барв. На тлі чорного диму і червоних язиків полум’я – гітлерівець у темно-зеленому мундирі. Картина ви-кли-кає ненависть до фашистів. Мати партизана і селяни зображені в теплих кольорах, а біла кофта матері, підкреслює її душевну чистоту.
У мене картина викликала почуття гордості за наш народ, за його мужність і безстрашність.
Твір-опис за картиною С. Васильківського «Козача левада»
Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами. У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини. Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.
"Катерина" Т. Г. Шевченка (твір-опис за картиною)
Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.
Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.
Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.
Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.
Твір-опис за картиною Т. Шевченка «Автопортрет» (1840 р.)
За своє життя Шевченко створив понад тридцять малярських та графічних автопортретів, в яких передав свої думки, почуття, переживання. Одним із них є автопортрет 1840 року. На картині бачимо зосереджене обличчя молодої людини. Гарної, сповненої гідності, з граціозним поворотом голови. Світло вихоплює з півтемряви лише обличчя, все інше ховається у напівпрозорих тінях. Яскраво осяяне чоло і затінені очі. І хоча Шевченко затінює їх, все ж помічаємо, що це всепроникний погляд очей, сповнений невисловленого запитання. Різкий злам брів і цей не по літах серйозний погляд здаються дивними на округлому юнацькому обличчі. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Портретне зображення свідчить про високу гідність молодої людини, незламну волю, високий дух творчої особистості.
Твір-опис за картиною Я. Паладія «Коні на вигоні»
На картині зображені коні і мале лоша. З любов’ю виписане художником лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордоч-к у. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих. Лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері — білої красуні. Не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно вигнутою шиєю, пишним хвостом. Вона пощипує соковиту травичку, ніби запрошуючи й своє лошатко приєднатися до неї. Троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. Вони з трьох боків оточують матір із дитятком. Своїм виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. Стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. Здається, ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини. Мені подобається ця картина. Вона сповнена любові до добрих і вічних супутників людини — коней.
ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ КАТЕРИНИ БІЛОКУР «КВІТИ ЗА ТИНОМ»
На картині Катерини Білокур — чудові квіти на фоні чистого, погідного неба. Їх можна розподілити на два букети. Один, ближній, перебуває у затінку, другий — більш виразний, світлий, осяяний сонячними променями. Кольорів небагато: червоний, зелений, білий, голубий. Але вжито багато проміжних барв.
Я думаю, майстриня дуже любить природу, безмірно закохана у квіти. А їх тут безліч. Тягнуться до сонця рожеві мальви. По березовій гілці поплелась в’юнка берізка. Чарують око білосніжні ромашки й оранжеві лілії, рожево-червоні тюльпани і настурція з вишневими прожилками на пелюстках.
Картина чарує гармонією кольорів і форм, захоплює красою і майстерністю.