герой

Мій улюблений герой твору Івана Франка "Захар Беркут"

Моя улюблена героїня повісті І.Франка "Захар Беркут "- Мирослава. Напевно, вона подобається багатьом. Особисто мене вона вразила своєю сміливістю. Всі тухольці теж про неї відгукувалися, що вона "смілива і гарна" дівчина.

У житті Мирослави був важкий вибір: стати разом з батьком зрадницею чи покинути його заради тухольців, Максима і разом з ними захищати свою землю від ворога. Мирославу виховував батько, матір померла, тому вона дуже любила його. До останнього намагалася переконати не бути з ворогами, не зраджувати свій народ. І коли зрозуміла, що батько засліплений ненавистю до своїх односельців, його уявлення про її щастя були чужими їй, зробила правильний вибір.

На мою думку, Мирослава була розумною і кмітливою, бо здогадалася і порадила тухольцям виготовити метавки. Цією зброєю вони зуміли зупинити ворога.

Ось чому мені подобається ця героїня. Вона правильно вчинила, що не зрадила своїх односельців - тухольців, свій рідний край і була вірною в коханні. Мирослава може бути для нас прикладом любові і відданості своєму народові.

Мій улюблений герой Том Сойер

Для кого написана книга "Пригоди Тома Сойєра"? (Марк Твен неодноразово повторював, що "Пригоди Тома Сойєра"— книга для дорослих. Але ж герой повісті хлопчик-підліток. І сам автор знав, що його книгу полюбили діти в Сполучених Штатах і за кордоном. Читав він "Пригоди Тома Сойєра" і своїм дітям. Проте Марк Твен був правий, коли говорив, що його твір — не весела дитяча повість, а привід для серйозних роздумів.)

2. Герой Марка Твена не ледар і не бешкетник. (Том Сойєр — звичайний хлопець. Таких як він зустрінеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожному класі. Том розумний і кмітливий. Йому просто нікуди подіти свою енергію у сірому і нудному провінційному містечку. Дорослі забули, що вони й самі колись були дітьми. Школа, дім, недільна школа, церква — це і все, чим заповнене життя ровесників Тома Сойєра. Хоча іноді вони оживають, сміються з витівок Тома. фарбують йому паркан, дізнаються про його пригоди. А Том Сойєр, на мою думку, живе своїм вигаданим ним життям. Він утік від набридливих повчань дорослих за місто, на безлюдний острів. І почувається серед природи зручніше і затишніше ніж у місті.

Саме ця незалежність і уміння фантазувати, знаходити собі цікаві пригоди приваблюють мене у героєві повісті Марка Твена. Він — не ледар. Том Сойєр не проти роботи, він проти нудної і марної роботи. А всі його "бешкети", можливо, від надмірного почуття гумору. Але ніколи не вважаюся серйозною вадою.)

3. Справжні кумири не блякнуть з роками. ("Пригоди Тома Сойєра" побачили світ 1876 року. Минули роки й десятиліття. Багато чого відбулося за цей час і в Сполучених Штатах, і у світі. Однак "Пригоди Тома Сойєра" продовжують читати мільйони читачів. Як і раніше, ровесники Тома захоплюються його незалежним характером, його витівками, які були дитячим протестом хлопчика проти сірого і нудного життя провінційного містечка і фальшивих взаємин дорослих. Вірю, що й для мене він залишатиметься літературним другом, улюбленим героєм.)

Твір на тему мій літературний герой

Герої з книжних сторінок завжди захоплюють читачів своїми якостями: мужністю, чесністю, справедливістю. Вони стають кумирами та прикладами для наслідування. Моїм улюбленим літературним героєм є персонаж повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба.

Полковник Бульба користується неабияким авторитетом як вдома, так і на Січі. Він є справжнім патріотом, у поході козаків на Польщу стає одним з лідерів. А його промова до побратимів перед боєм викликає просто бурю емоцій та мурашки по шкірі.

Тарас Бульба не тільки великий воїн, а й люблячий батько.

Обох своїх синів він навчив тримати в руках шаблю та сидіти у сідлі. Старший Бульба забирає Остапа і Андрія з собою на Січ, а потім і у воєнний похід.

Під час осади польської фортеці Тарас переживає страшну трагедію. Його сини мужньо проявляють себе на полі бою, проте один з них закохується в полячку та зраджує інших козаків. В розпачі полковник вбиває молодшого сина. В цьому моменті особливо видно патріотизм Тараса, який він ставить вище за любов до сина.

Силу духу Тараса Бульби яскраво підтверджує ще один епізод з повісті. Коли у Варшаві на площі страчують Остапа, Тарас дивиться на це із натовпу, він переживає біль

разом із ним. та під ризиком смерті вигукує з натовпу до закатованого сина.

Після смерті синів Бульба починає мститися ворогам. З головою поринає у воєнні набіги, не знаючи втоми. Польський король обіцяє за його голову шалені гроші. Помирає Тарас мученицькою смертю, як справжній герой. Навіть на вогнищі він зберігає гідність і допомагає товаришам порадами.

Тарас Бульба навіть з-поміж книжних палітурок надихає багатьох людей. Він став для світу символом українського козацтва та України в цілому: знедоленої, ображеної, проте нескореної. Справжня честь бути співвітчизником такого героя, навіть якщо він літературний.

Мій улюблений літературний персонаж

Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника«Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селій навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчикне розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.

Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе.Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірівчи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.

Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…

Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві?Напевно, впертість,уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання.Розповідь про цей випадоквказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватисяприродою, а й зображувати її на папері.

Мене вразив епізод твору, демісцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око.Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.

Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі рисихарактеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість.Це найголовніше, що маєбути вкожній людині.

Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак»,його образприпав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой.

Твір на тему мій літературний герой

Тарас Бульба не тільки великий воїн, а й люблячий батько.

разом із ним. та під ризиком смерті вигукує з натовпу до закатованого сина.

Твір про головного героя з твору за сестрою

Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя.

Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.

Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.

Твір-роздум мій улюблений літературний герой

Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.

Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.

Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.

Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.

Наступним з'явився дух теперішнього Різдва. Він привів Скруджа до писаря Боба Кретчита. За столом сиділа велика родина. Всі сміялися, веселилися. Та коли Боб запропонував тост за здоров'я Скруджа, сміх відразу припинився. Дружина Кретчита сердито зауважила, що не заслуговує на це така жорстока людина, але трохи пізніше вона погодилася з чоловіком. Вразили старого відлюдника і діти писаря.

Дух повів його й до племінника Фреда, який впевнено говорив, що дядько виправиться обов'язково і стане добрим чоловіком.

Нарешті, з'явився третій дух. Але він був занадто мовчазний. Скрудж почув про якогось померлого, намагався дізнатися, про кого йдеться. Раптом на цвинтарі зрозумів, що перед ним — його покинута могила.

Ебенезер Скрудж прокинувся у ліжку. Обличчя було заплакане. Радість переповняла його серце. Веселий підійшов він до вікна. Це було справжнє переродження старого: він з усіма вітався, навіть купив Бобові великого індика. Скрудж допоміг Тайні Тімові вилікуватися і ще зробив багато чого доброго.

Цей герой мені дуже сподобався, тому що він зрозумів свої помилки і виправився. Я рада, що автор дав йому таку чудову можливість. Щаслива кінцівка твору переконує нас, що у цьому житті усе залежить від самої людини, тобто від нас.

Тореодори з Васюківки два головні герої

У дитячій повісті Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюківки" є два головні герої, це - Іван-Ява та Павлуша.

Обоє хлопців - надзвичайно привабливі персонажі, але саме Павлуша більше імпонує мені. Чому? Я спробую пояснити.

Звісно, обоє хлопців дуже схожі між собою, вони дійсно мають багато спільних рис характеру та поводяться майже однаково. Майже. Адже, якщо придивитися, то Павлуша, все-таки, більш відповідальний та серйозний хлопчина; він думає про майбутнє, планує і намагається виховувати в собі необхідні для цього навички.

Мова йде про те, що Павлусь має мрію стати пілотом літака. А для цього треба бути уважним до деталей, відповідальним та трохи більш серйозним.

Хлопцеві вдається поєднувати в собі жагу до пригод та цю, так необхідну в майбутньому, врівноваженість. До того ж, він кмітливий та розумний, рішучий.

Саме тому, мій улюблений герой з твору "Тореодори з Васюківки" - це Павлусь.

Характеристика літературного героя

Мій улюблений літературний герой — ОлесьМоїм улюбленим літературним героєм є Олесь з твору українського письменника Григора Тютюнника «Дивак». Чим мені сподобався саме цей персонаж? По-перше, своєю реалістичністю. Опис простого сільського хлопчика, його вчинки і дії явно не вигадані автором, а взяті з життя. В анотаціі до цієї повісті зазначено, що вона є автобіографічною, тобто прототипом головного героя є сам письменник. По-друге, Олесь вразив мене своїм добрим серцем і ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким ставленням до навколишнього світу. По-третє, мені близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного краю. Мені подобається спостерігати за птахами, милуватися деревами та квітами. Найбільше я люблю весну, коли природа пробуджується від зимового сну, і рослини тішать око своїм цвітінням.

Коли є добро, йому обов’язково протистоїть зло. Цей закон світобудови характерний і для літературної творчості. В повісті зло у вигляді людської байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо: дивак.

Всі люди хочуть, щоб їх вважали хорошими. Тому й дід Прокіп, вечеряючи після розмови з онуком, «винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди». Десь в глибині душі він розумів, що неправий, але вважав за краще не прислухатися до внутрішнього голосу, а жити за принципами своєкорисливості та меркантильності. Федько, одноліток Олеся, теж відчув почуття провини, після того як несправедливо образив його, обізвавши зрадником, і боляче вдарив під око. Щоб більше не випробовувати докорів сумління, він вирішив пригостити Олеся пирогом з м’ясом і таким чином помиритися з ним. Але, з огляду на характер Федька-розбишаки, я впевнена, що дружби між ними не вийде.

Чи правий дід Прокіп, сказавши, що в майбутньому, якщо Олесь не зміниться, його «затопчуть», порівнявши онука з деревцем в пагоні? На мою думку, прогнозувати майбутнє людини некоректно. Хоча, дійсно, чутливим людям, носіям тонкої душевної організації, нелегко змиритися з мінливістю долі, прийняти певні події, вчинки чи репліки оточуючих. Але якщо не уникати суспільства інших людей, а відшукати серед них вірних друзів, знайти улюблену справу і відбутися як особистість в професійному плані — все буде добре. Мені дуже хочеться вірити, що у дорослому житті прототипа хлопчика Олеся все склалося саме так.я

Мій улюблений літературний персонаж

Ява – мій улюблений герой

Ява – мій улюблений герой. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Смішний, енергійний, добрий. Мені подобається, що Ява не тільки бешкетує, але й сумлінний, розуміє, що навчання понад усе. Коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім’я "Робінзон Кукурузо". Я був б дуже щасливій, якби такий друг навчався у нашому класі.

Звичайні школярі Ява Рень і Павлуша Зовгородній – фантазери, бешкетники, живуть у своєму казковому світі. Через брак досвіду потрапляють у прикрі ситуації. Усвідомлюють помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують нові пригоди. Дружба – велика сила. Запам’ятайте, що дуже важливо у житті мати надійного друга.