Прислів'я та приказки про мову
o Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
o Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
o Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
o Більше діла — менше слів.
o Будь господарем своєму слову.
o Мовивши слово, треба бути йому паном.
o Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
o Від красних слів язик не відсохне.
o Від солодких слів кислиці не посолодшають.
o Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
o Від теплого слова і лід розмерзається.
o Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
o Впік мене тим словом, не треба й вогню.
o Гостре словечко коле сердечко.
o Де мало слів, там більше правди.
o Діла говорять голосніше, як слова.
o Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
o Добре слово краще, ніж готові гроші.
o Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
o За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
o З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
o І від солодких слів буває гірко.
o Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.
o Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
o Красне слово — золотий ключ.
o Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.
o Краще переконувати словами, як кулаками.
o М'які слова і камінь крушать.
o На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
o Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.
o Не кидай слова на вітер.
o Не так то він діє, як тим словом сіє.
o Шабля ранить тіло, а слово — душу.
o Слово — не полова, язик — не помело.
Твір на тему: Мої улюблені прислів'я та приказки
Книга — скарбниця людських знань, духовне багатство кожного народу. Та був час, коли книг не було, а люди з уст в уста передавали мудрі настанови, життєві ситуації.
Усна творчість — це творчість не окремої людини, а багатьох людей, цілих поколінь.
От і у нашої родини є улюблені прислів'я та приказки. Коли я ще була маленькою, мій дідусь мені казав: "Під лежачий камінь вода не тече", "Не кажи — не вмію, а кажи навчусь", — коли мені щось не хотілось робити. Я підросла, пішла до школи. У мене з'явилися нові друзі, і згадалось прислів'я "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Хотілось мати справжніх друзів, надійних, які б були поряд завжди. Щоб можна було покластися на них, а їм на мене.
І коли вони кличуть мене гуляти надвір, а я ще не зробила уроки, то дідусь знову каже мені прислів'я: "Зробив діло — гуляй сміло". Я дуже добре запам'ятала ці прислів'я.
А одне прислів'я мені дуже запало у серце. Я думаю, що його я запам'ятаю на все життя, як запам'ятав його мій дідусь: "Дерево мідне корінням, людина — родом і народом". Як багато любові до рідної землі, до батьків у цих словах. Прислів'я дуже допомагають мені у житті. Інколи я цього не помічаю, але вже переконалась, що найчастіше в житті буває так, як народна мудрість говорить.
Твір на тему Прислів’я і приказки
Прислів’я і приказки належать до малих жанрів усної народної творчості. Хоч ці твори короткі, на один-два рядки, але вони мають усі ознаки і особливості справжнього мистецтва. В них відображена багатовікова мудрість народу, практичний досвід трудящих мас у різних сферах людської діяльності, розкрито різноманітні явища суспільного життя і природи, передано горе і радість людини, її мрії і прагнення. Прислів’я виникли дуже давно. Як вказує їх назва, в житті вони вживаються при слові, при розмові, набираючи в кожному окремому випадку відповідного значення. Прислів’я і приказки як жанр народної творчості розглядаються в 4 класі. Але з цим фольклорним видом діти практично знайомляться ще в початковій школі.
Вивчення прислів’їв і приказок саме в 4 класі викликає певні труднощі. Діти 10—11 років ще не мають достатнього життєвого досвіду. Це перешкоджає їм збагнути глибину філософських узагальнень, які містять у собі прислів’я і приказки. Не завжди легко зрозуміти їм і пряме та переносне значення, афористичність цих народних висловів. Тому треба шукати шляхи і методи, що допомагають більш глибокому і усвідомленому сприйняттю «згустків» крилатої народної мудрості.
Говорячи про навчальне і виховне значення прислів’їв, К. Д. Ушинський відзначав: «Російські прислів’я мають значення при початковому навчанні вітчизняної мови, по-перше, своєю формою і, по-друге, своїм змістом. За формою — це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його глибокого джерела — вічно юної душі народу.
За змістом наші прислів’я важливі для поіІаткового< навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося російське народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів'їв»
Близькою до прислів’я є приказка. Прислів’я відображає узагальнені факти, приказка конкретизує ті ж факти, відзначає окремі явища. Так, наприклад, «Собака на сіні» приказка, «Собака на сіні: собі не гам і другому не дам» — прислів’я. Приказка — окремий образний вислів, незакінчене речення, а прислів’я — завжди закінчена думка, певне міркування, висновок. «Гнатися за двома зайцями» — приказка; «За двома зайцями поженешся — жодного не здогониш» — прислів’я; «Найшла коса на камінь» —• приказка, «Найшла коса на камінь: коса не втне, камінь не подасться» — прислів’я.
Коли навести зразки приказок і запропонувати дітям порівняти їх з прислів’ями, то вони самі відчують відмінність між цими фольклорними видами, наочно переконаються, що прислів’я містить завершену думку, а приказка — частину міркування, щось недомовлене, не закінчене.
Тут важливо звернути увагу дітей на повчальний зміст прислів’їв, якого не мають приказки. Приказка не повчає, не дає поради, а вживається лише для того, щоб підсилити мову, падати їй особливої виразності, влучно сказати про якусь подію чи поведінку людей, їх характери. Коли ми говоримо про когось, що він «чужими руками жар загрібає», то цим вказуємо, що людина любить користуватись чужою працею, любить, щоб за неї хтось робив.
У дальшій бесіді вчитель вказує на таку характерну рису прислів’їв, як здатність їх змінювати свій зміст залежно від застосування у розмовній чи писемній мові. Він пояснить, що більшість прислів’їв можуть вживатися у двох значеннях — прямому і переносному. Наприклад, прислів’я «Під лежачий камінь вода не тече» у прямому значенні є результатом спостережень за каменем і водою. Переносне ж значення цього прислів’я ширше: хто лінивий і бездіяльний, той нічого не доб’ється.
Прямий зміст прислів’я «Любиш їздити — люби і саночки возити» повністю зрозумілий дітям без пояспень, а в переносному значенні воно вживається тоді, коли хочуть підкреслити думку: любити треба не тільки результати якоїсь праці, а й саму працю.
Учитель може навести ще кілька прислів’їв, побудо-иаїшх на переносному значенні слова, наприклад: «Не гой друг, хто медом маже, а той, хто правду каже». Коментуючи разом з учнями прислів’я, вчитель показує, що тут не маємо на увазі ні мед, ні взагалі солодощі, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що «солодкі»—це приємні, але неправдиві слова, яким не слід вірити. Далі запропонуємо учням самим пояснити переносне значення останніх прислів’їв: «Дружній череді вовк не страшний», «В гурті і каша їсться». Подумавши, учні скажуть, що тут йдеться не про череду і не про кашу, а про силу згуртованих людей, яким не страшні ніякі вороги, ніякі труднощі.
Є прислів’я, які вживаються тільки в прямому значенні («Сам пропадай, а товариша з біди виручай», – Злий чоловік зліший вовка», «Добре роби, добре й буде»), інші — лише в переносному («Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею», «Що комар, то й сила», Кобила з вбвком мирилась, та додому не вернулась») .
Якщо прислів’я вживається в переносному значенні, то воно може мати багато різноманітних застосувань. Так, наприклад, прислів’я «Який стук, такий і гук» цілком правильно, буде вжите і тоді, коли одна людина зробила добро другій людині, яка потім відплатила добром своєму благодійникові; і тоді, коли одна людина зробить зло іншій і ця інша людина помститься за свою кривду.
Проводячи спостереження за змістом прислів’я, учитель вкаже на їх надзвичайно багату і різноманітну тематику. В них відбито все, що народ думав про громадське життя, про класові відносини в експлуататорському суспільстві, працю, сімейні стосунки, побут, про трудове і морально-етичне виховання. Народ високо цінує правду, справедливість, засуджує різні людські пороки й вади, викриває ледарів, невігласів, хабарників, злодіїв. Він створив також чимало прислів’їв і суто політичного змісту, про панів, царів, чиновників, попів та інших гнобителів трудящих мас: «Коли б не піп та пан, то не був би й мужик голоштан», «Бідному з багатим судитися, то краще в морі втопитися», «Сильні та багаті рідко винуваті».
Багато прислів’їв та приказок виражають любов. трудящих до батьківщини, пошану до праці, почуття дружби і колективізму, підкреслюють важливість знань, освіти. І тут учитель розгортає плакат з прислів’ями, згрупованими тематично, пропонуючи учням прочитати їх та доповнити відомими їм прислів’ями на ці теми.
Про батьківщину: «Рідний край—земний рай», «Кожному мила своя сторона».
Про працю: «Вперта праця все переможе», «Щоб мати, треба працювати», «Робота і мучить, і кормить, і учить».
Про дружбу: «Дружба та братство дорожче багатства», «Друзі пізнаються в біді», «Сам пропадай, а товариша з біди виручай».
Про навчання: «Гарно вчити того, хто хоче все знати», «Книжка мовчки все розкаже».
Про людські вади: «Сердите не буває сите», «Лукавий чоловік на словах любить, а ділом губить», «Надувся, як сич на мороз».
Другий урок відводиться для глибшого вивчення змісту й форми прислів’їв. Докладніше зупинимося на особливостях мови прислів’їв, на їх пізнавальному й виховному значенні. Дамо учням можливість повправ-лятися в застосуванні прислів’їв до різних випадків життя.
На цьому уроці немає нових для учнів понять. Це дає можливість приділити більше уваги перевірці знань. Перевірка домашнього завдання за матеріалом минулого уроку тісно пов’язується із змістом нового уроку. Учні зачитують прислів’я і приказки, записані ними від бабусь, матерів і знайомих, пояснюють їх зміст.
Вивчення художніх засобів прислів’їв слід проводити в єдності з їх змістом. Особливу увагу під час аналізу слід звернути на мудрість, повчальність, образність народних висловів, на їхню мову.
Прислів’я містять у собі поради або повчання і мають велике суспільне значення. Виражаючи народну мудрість, відбиваючи суспільно-трудовий досвід, вони яскраво відображають і класову боротьбу. В прислів’ях народ сміливо висловлює своє негативне ставлення до експлуататорів і паразитичних класів. З деякими такими прислів’ями учні зустрічалися під час вивчення казок. Наведемо ще кілька творів: «Бідний з праці аж рветься, а багатому черево дметься», «Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле», «То пани, а ми люди». Підсилює ідейну спрямованість прислів’їв засіб протиставлення: «Бідний піт ллє, а багатий його кров п’є», «Бідняк робить, а багачеві родить», «Пан скаче, а хлоп плаче». Таким протиставленням прислів’я розкриває різкі соціальні контрасти експлуататорського суспільства.
Щоб показати учням влучність, виразність, ритмічність прислів’їв, можна взяти такі зразки: «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «Хто рано підводиться, за тим і діло водиться», «Треба нахилитись, щоб з криниці води напитись».
Запитаємо учнів, про що говориться в наведених прислів’ях. Діти відзначають, що народ у цих висловах підкреслює важливість праці, необхідність трудитися. Далі за завданням учителя вони встановлюють, чому прислів’я звучать як вірші. Вони знаходять співзвучні слова: калачі — печі, підводиться — водиться, нахилитись — напитись.
Підсумуємо, що будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою: «Де багато пташок, там нема комашок». Така милозвучність прислів’їв допомагає легше занам’ятову-вати їх і виголошувати.
Мова прислів’їв відзначається стислістю, лаконічністю; тут не тільки немає багатослів’я, але часто випускаються члени речення, необхідні в звичайній розмовній мові: «Знає кума — знає півсела», «Бочка меду — ложка дьогтю». Звернемо увагу на правильну граматичну побудову прислів’їв, що відповідає вимогам літературної мови. Дуже виразні в прислів’ях і приказках порівняння: «Шануй учителя, як родителя», «Носиться, як курка з яйцем».
Учитель підводить учнів до висновку, що в цих загадках явища природи змальовуються образно. Зорі порівнюються із звичними предметами й явищами. В інших загадках веселка — це червоне коромисло, що через річку повисло, школа — це дім, увійдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим; морква — красуня з зеленою косою, сніг—біла скатертина, їжак — подушка з голками тощо. Учні повинні відчути поезію загадки.
Твір про прислів’я про мову
Прийшов я додому і відразу з порога питаю: «Діду, а звідки ти норвезьку мову знаєш?» Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподіваного запитання мало не ковтнув гаряченького. «Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?» — здувався дід. «А звідки ж тоді ти знаєш вислів «Мудрий навчається на чужих помилках»?» — питаю. «Мені таке мій дід говорив,- розгублено пояснює дідусь.- До чого тут норвезька?» Розсміявся я і книжку показую, а там все зазначено. І норвезькі прислів’я, і китайські, і навіть прислів’я та приказки народів Африки. Довго сиділи ми з дідом, читали. Спочатку ми все дивувався, як багато схожого між влучними висловами різних народів, намагалися знайти відмінності. Ми, наприклад, кажемо: «Язик до Києва доведе», а в Африці — «Щоб знати, треба питати». Ми — «Як сідло на корові», а японці — «Як на мавпі капелюх». Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. «А люди, видно, скрізь однакові,- усміхаючись, промовив дідусь.- Ледачих ніде не люблять, працьовитих шанують. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів». Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: «Погодься, діду, шведи влучно підмітили: «Молодість має гарний вигляд, а старість — гарну душу».
Твір про прислів’я
Мабуть, кожна людиназ дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата. Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втриматися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,- казав,- звідки ти знаєш, скільки разів я міряв…» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже». Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.