Багатство та самобутність української мови
- Привіт, Мишко, як справи?
- Привіт! Ти бачиш, Яночко, я по вуха у пригодах. Вчора їздили на велосипеді з другом до річки, так назад пленталися пішки сім кілометрів, ще велосипеда на собі несли.
- І як, прийшли?
- Ха, краще сказати: «доповзли» або «дошкандибали».
- А чому ж ви добиралися пішки?
- А тому що біля річки хтось швендяв. Поки ми купалися, поцупив переднє колосо та й учимчикував. Зробив нам сюприз!
- Слухай, Мишко, скільки слів цікавих є в мові з приводу твоєї ситуації!
- Оце тільки й втішає, що мова в нас багата. А от люди деякі зустрічаються, що заслуговують лозини...
В бібліотеці
- Привіт, Василю! Куди прямуєш?
- Привіт, Антоне! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки.
- Здавати чи як?
- Так, здавати. Це роман Панаса Мирного "Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати.
- Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читав нічого новенького.
- А ти просто сам собі книжки читати береш? Не за програмою?
- Ну ти, Василю, і смішний! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна.
- А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато.
- То візьму в районній бібліотеці, я туди записаний.
- А так що, можна?
- Я ж кажу, Василю, смішний ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувався? Ти художні твори в Інтернеті читаєш?
- Оце тільки в шкільну записаний. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю.
- Даремно, друже. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік.
- Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотів!
- Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...
Здоров’я
- Привіт!
- Привіт! Підеш сьогодні з нами кататися на велосипеді до парку?
- Я б залюбки та не можу! Справа в тому, що в мене сестричка захворіла. Зараз до аптеки поспішаю, за ліками. А потім буду наглядати за нею, доки батьки з роботи повернуться.
- Дуже шкода! А що з сестрою?
- Мабуть, застудилася. В неї підвищилася температура та голова болить. Через те ще й настрій зіпсувався, то вона капризує весь час.
- Це дуже неприємні відчуття. Коли хворієш, весь світ не милий.
- Та не кажи. Недарма нам весь час кажуть цінувати здоров’я та піклуватися про себе. Та хто ж слухає, поки не захворіє!
- Так, нажаль, ми часто байдуже ставимося до свого здоров’я. Коли здоровий, здається, що так воно й повинне бути, і буде завжди.
- От і я про це задумався. Сестричка в мене завжди була «кімнатною рослиною». Погано холод переносить. Зарядку робити не хоче, гартуватися теж. Треба буде самому зайнятися оздоровчими вправами та й її долучити. А то – які слабенькі стали, трохи похолодало на вулиці, одразу застуда.
- Правильно. А то весь час доведеться на ліках сидіти – хіба це здоров’я? Треба гуляти частіше на свіжому повітрі – це корисно. Тож, якщо все ж звільнишся, приїжджай до парку кататися. Ми збираємося біля п’ятої години.
- Буду старатися!
Зустріч після канікул
- Привіт, Сашко! Радий тебе бачити!
- Привіт! Навзаєм! Як відпочив на канікулах?
- Дуже добре! Ми з батьками їздили на тиждень у Карпати. Там так чудово! Я навчився кататися на лижах!
- Молодець! Не страшно було?
- Спочатку страшнувато. Схил такий довгий, хоч і не дуже крутий – для новачків. Мені допомагав молодий інструктор, і дуже швидко стало виходити! Було дуже весело. Ми майже не заходили до готельного номеру. Це були найкращі канікули в моєму житті!
- Радий за тебе! Канікули взагалі не бувають поганими – можна відпочити від навчання, виспатися, зайнятися улюбленими справами. Я нарешті дочитав книгу, яку давно мріяв прочитати.
- Згоден, бо щоб вивчити уроки, треба й так багато читати, часу на читання «для себе» не вистачає. А ти провів канікули вдома?
- Так. На Різдво до нас приїздили дядько з тіткою та мій двоюрідний брат Іван, тож сумно не було. Але на наступних канікулах я б теж хотів кудись з’їздити.
- Правильно! Так цікаво бувати в нових місцях!
- Ще я помітив, що незважаючи на те, що на канікулах не треба вставати за будильником, я все одно прокидаюся рано, бо шкода часу на сон, коли можна робити те, що тобі подобається.
- Це правильний підхід! А то буває, звикнеш довго спати на канікулах, потім важко знову вставати рано кожного ранку.
- Ще мені подобається, коли на канікули не задають багато. Можна самому розпоряджатися вільним часом і підучити предмети, які знаєш не дуже добре.
- Точно! Канікули – це здорово! Тепер можна й повчитися!
Літні канікули
- Тато, можна тебе на хвилинку?
- Так, Віто, що тобі?
- Тато, поясни мені, будь ласка, одну річ. Літні канікули - вони ж призначені для відпочинку? Вони ж є для того, щоб діти відпочивали?
- Ну так, звичайно. Літні канікули призначені для відпочинку школярів.
- Тоді чому нас змушують вчитися на канікулах?
- Віто, що це означає - змушують вчитися?
- Чому нам задають читати книги на канікулах? Подивися, цілий список!
- Ну, то й що тут такого? Нам теж в школі задавали читати книги на канікулах.
- Тут у списку цілих десять творів!
- Дочко, вам їх задали для того, щоб під час навчального року вам було легше вчитися.
- Щоб ми втомилися ще влітку, чи що?
- Навіщо так грубо? Наприклад, у жовтні ви проходите якийсь твір з літератури. А ти вже прочитала його влітку! І вже знаєш, про що він, хто головні герої.
- Ах, тату! Але ж влітку так хочеться відпочивати! Я прочитала дві книжки і більше не можу! Не можу і все!
- Доню, потім тобі буде важче, залишиться менше часу читати. Дивись сама. Щоб ти потім поганих оцінок з літератури не отримувала!
- Ну, я вже постараюся! А читати все одно влітку не буду! Я зараз нічого не запам'ятаю. Я на пляж хочу!
- Ох, донько, донько...
Майбутня професія
- Здрастуй, Андрію!
- Привіт, Петрику!
- Андрійко, ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!
- Нічого страшного немає в цьому питанні. Я буду вступати в медичний університет.
- Ти вирішив бути доктором?
- Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. Але мені непотрібно вирішувати це питання тепер. Повчуся три роки, тобі оберу спеціалізацію.
- А чому ти вирішив стати лікарем?
- Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!
- А я, мабуть, стану юристом. Мама примушує.
- Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання!Памятаєш, ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?
- Я знаю. Мені техніка до вподоби. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.
- Петрику, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права?
- Ти так думаєш?
- Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!
- Невже...Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається...
- Бувай, Петрику! Щасти тобі!
Мова і пісня
- Маріє Михайлівно, добрий день!
- Добридень, Наталочко!
- Маріє Михайлівно, а яку пісню ми будемо сьогодні розучувати?
- Будете співати хором українську народну пісню «Ой ходила дівчина бережком».
- А можна мені поки що слова пісні повчити, ще ж не всі хористи зібралися?
- Звичайно, візьми відразу аркуш з текстом.
- Яка ж мелодійна пісенька: «Ой ходила дівчина бережком, заганяла селезня батіжком...»!
- Слова так і просяться, щоб їх заспівали, так?
- Так, Маріє Михайлівно. А які ніжні, красиві вирази: «дударику», «горенько та печаль»....
- Недарма, кажуть, Наталочко, що українська мова співуча та солов’їна.
- А які веселі рими: «Була а мене дівчина Орися, тоді в мене сі кучері вилися! Була в мене дівчина Варвара, то вона мені сі кучері порвала!». Ха-ха, так йому й треба! Я хочу спробувати це проспівати!
- Ну от зараз зберуться всі хористи, так і заспіваєте весело цю пісню!
Музика
- Добридень, Богдане!
- Привіт, Оленко!
- Богдане, ти просто сяєш! В тебе добрі новини?
- Бачиш, диск додому несу?
- Так. І чому ти так радієш?
- Це не простий диск. На ньому автограф мого улюбленого ді-джея. І запис теж ексклюзивний, такого в Інтернеті не знайдеш.
- А як звуть твого улюбленого ді-джея?
- Андрій Балконський! Його псевдонім майже як прізвище героя «Війни та миру», але від слова «балкон»!
- Ха-ха-ха! Смішно! Знаєш, Богданчику, я тобі заздрю. Адже мені музика не приносить такої насолоди, як тобі.
- Ти не любиш музики? Чому?
- Не знаю. Мені не подобаються всі ці дурні пісні про кохання, як передають по радіо. І артисти, яких показують по телевізору, мені теж не до вподоби.
- Пробач, так не буває, щоб людина не любила музики! Значить, ти просто не знайшла свого улюбленого стилю. А які пісні тобі коли-небудь подобалися?
- Тільки не смійся, Богдане. Мені до вподоби були народні пісні, які ми вивчали в школі. Але не веселі мелодії, під які гопак танцюють, а сумні, мінорні композиції. Та біда, ніхто з моїх друзів такої музики не слухає! Вона не модна!
- Не буду я сміятись! Я, навпаки, пораджу тобі слухати народні мелодії або сучасні обробки фольклорних пісень. Існує багато записів музикантів, які грають на флейті, на кобзі, на бандурі тощо. Музика має бути для душі, а не для моди!
- Спасибі за добру пораду!
- Ну, бувай здорова, подружко!
- І ти бувай, Богдане!
Рідна мова
- Привіт, Олеже!
- І тобі, Дмитро!
- А знаєш, в нашому класі новий хлопець з’явився, звуть Зураб. Він з Грузії приїхав. Так йому не треба контрольну з української писати.
- Чому?
- Так він мови ще як слід не вивчив!
- А в Грузії як розмовляють?
- Тю, Олеже, ти смішний! Його рідна мова – грузинська! Проте він ходить на уроки з української мови, намагається вправи виконувати.
- Ну правильно, українську мову йому треба вивчати. Він же переїхав тепер до українців, а в нас рідна мова – українська...
Словники в моєму житті
- Хто може позичити мені синонімічного словника української?
- Тобі прямо зараз треба? В мене є, та він удома. Можемо зайти після школи.
- Дуже дякую! Мені треба підготуватися до уроку. Хотів взяти в бібліотеці, та там усі словники позабирали. Мабуть, мої однокласники також усі готуються.
- Словники – річ корисна, тому краще мати їх в себе вдома.
- Та нащо! Ось пройдемо тему, а потім що із ним робити? Лише місце на поличці займатиме.
- О, в мене ідея! Ти можеш скористуватися онлайн-словником з інтернету! Там все таке ж, як у книжці, та ще й краще, бо завжди під рукою.
- Дякую за пораду. В мене складається враження, що ти часто користуєшся словниками, якщо так добре обізнаний на цю тему.
- Звичайно! По-перше, я часто користуюся двомовними словниками для перекладу з англійської.
- Це зрозуміло, тут без словника ніяк.
- Звісно. Ще в мене є орфографічний словник, в якому подане правильне написання всіх слів. Коли я сумніваюся, як пишеться те чи інше слово, то звертаюся до словника. Там усе в алфавітному порядку, тож легко знайти. Тим більш, що деякі правила українського правопису досить важко запам’ятати.
- Це точно. А які ще бувають словники?
- Ще я інколи користуюся орфоепічним словником. Це такий, де подане правильне наголошення слів. Ти навіть не уявляєш, як часто ми робимо неправильний наголос. Цей словник дуже допомагає під час підготовки до всіляких усних виступів. Коли правильно вимовляєш слова та наголошуєш їх, тебе всі зрозуміють, до того ж їм буде приємно тебе слухати.
- Зрозуміло. Мабуть, я погоджуюсь, що в словниках є велика користь. Мені дуже подобаються фразеологічні словники – і української, і російської, і англійської мови. Знаєш, ті, де розшифровується смисл сталих фраз. Є такі, що в житті не зрозумієш без тлумачення! Наприклад, вираз «дати дрозда» означає дуже когось лаяти. Ну як тут здогадатися!
- І не кажи! Добре, що в нас є такі гарні помічники!
Сусідка
Катю, ти не уявляєш, яка в нас дивна сусідка. Вона живе сама, до того ж дещо недочуває. Вмикає зранку телевізор у вітальні, та ще й на весь куток. Адже вона має обов’язково його почути з кухні, коли сковородка шкварчить! Так він в неї цілий день бубонить: бу-бу-бу та бу-бу-бу.
Дивиться все підряд, а особливо, всілякі політичні виступи. Ми за стінкою почуваємося, неначе в нас тут засідання Верховної Ради та Кабінету міністрів.
Іноді їй син дзвонить по телефону. Так ти думаєш, вона хоч на хвильку вимикає свій «ящик»? Можна навіть не мріяти! Спершу телефон на максимальній гучності «розривається» хвилин п’ять, бо вона зі своїми Верховною Радою та Президентом нічого не чує. Зато ми за стінкою чуємо: Михайло дзвонить.
Веду я, Катю, далі. Михайло наполегливо надзвонює, бо вже знає материні звички. Сусідка нарешті чує дзвінок, біжить, хапає слухавку та починає кричати на повний голос. В цей час депутати по телевізору продовжують свої теревені, а вона намагається їх переговорити.
Інколи сусідка почує-таки по телевізору якусь важливу політичну інформацію. Наприклад, їй там скажуть, яка партія погана, а яка хороша. Тоді вона спішить надвір агітувати своїх подруг, за кого треба голосувати. Посиденьки ці розтягуються на кілька годин, адже інші сусідки можуть виявитися проти її улюбленого депутата. Отож їх дуже важливо переконати.
А телевізор, Катю, телевізор, вона на цей час вимкнути забуває. Та що там, взагалі не вважає за потрібне його вимикати! Так він і горлає кілька годин, а ми у своїй квартирі його слухаємо. Я б деяким людям взагалі заборонив би користуватися технікою, поки не навчаться зважати на оточуючих.
Телефонна розмова
- Здрастуйте, це каси кінотеатру «Весна»?
- Здрастуйте, так. Чим можу допомогти?
- Скажіть, будь ласка, є чи у вас квитки на фільм «Гарри Поттер і смертельні реліквії» на вечірній сеанс?
- Почекайте, хвилинку... Так, є на 18.00 і 20.30.
- А скільки йде фільм?
- Дві години
- Тоді на 20.30 мені не підходить. Можна зарезервувати два квитки на 18.00?
- Хвилиночку. Якщо Вам потрібні місця поруч, то залишився тільки п'ятий ряд, місця п'яте й шосте
- Це із краю?
- Так, ближче до краю. Але в нашім кінотеатрі сучасний екран, отже добре видно з будь-якого місі
- Правда? Ну, тоді мені підходить.
- Як Ваше прізвище й ім'я?
- Соколан Ілля
- Ви студент, школяр?
- Студент
- За студентським квитком знижка 20 відсотків. Один квиток буде коштувати сорок гривень.
- Дуже добре! Дякую! До побачення!
- До побачення
У школі
- Здрастуй! Будь ласка, підкажи, де тут розташована шкільна столова?
- Залюбки підкажу. Вона на першому поверсі, у кінці коридору. Мені теж в той бік, тому можу тебе провести.
- О, дуже дякую! Просто я перший день у школі.
- Ти новенька?
- Так, буду навчатися у 8-А класі. Мене звуть Іра Якименко. А тебе?
- А мене Ігор Мостовий. Ти майже моя колежанка, я з 8-А! А де ти навчалася раніше?
- О, я вчилася у школі №3, але ми переїхали у нову квартиру. Оце і є столова?
- Так. Раджу тобі купувати булочки саме з повидлом. Вони тут дуже смачні!
- Дякую! Ще побачимося у класі!
- Звичайно, побачимось! До зустрічі!
Українська мова
- Добридень, бабусечко!
- Добридень, онучко! Як успіхи в школі?
- Дуже добре! Отримала сьогодні «одинадцять» з української мови!
- А що ви сьогодні вивчали?
- Ми читали текст про природу, робили за ним вправи. Там розповідалося про ліс, звірів, гриби та ягоди тощо! А як твоє здоров’я, бабусю?
- Вже краще, ніж було. Ось, бачиш, скляні банки на полиці стоять?
- Так, звичайно
- Там різноманітне варення, щоб взимку в нас були вітаміни. Здоров’я потрібно зміцнювати правильним харчуванням. Бачиш, на кожній баночці намальована ягідка?
- Так, ось це, наприклад, малина.
- А ось ця ягідка як називається українською мовою?
- Я знаю! Це полуниця! А це – лісова суниця! А цю ягідку ми якраз сьогодні вивчали – це чорниця!
- Так, її вживання дуже корисне для очей… А таку ягідку ти знаєш?
- Здається, я бачу калину… А в наступній баночці… Як же вона називається?... Клюква…
- Не клюква, а журавлина. Ви сьогодні не вивчали її?
- Ні… Але я її запам’ятаю! Бабусю, як багато різних смачних ягідок у нас росте! І які гарні слова їх позначають! Яка багата наша українська мова!
- Добре, дитинко, будеш їсти взимку смачне варення та згадувати багатство рідної мови. А ось цю блакитну ягідку в останній баночці, ти, онучко точно не знаєш. Це рідкісна ягідка. Називається лохиною. Піду приготую нам чаю з варенням. Тобі з яким?
- З суничками, будь ласка! Я зараз прийду, бабусю!
- Чекаю до столу!
Українська мова
- Аню, ти зараз не нічим не зайнята?
- Та ні, зараз же перерва! Ти хочеш щось спитати, Михайлику?
- Так, хочу. Я бачу в тебе на парті якусь книжку про українську мову. Що там такого цікавого?
- В цій книжці перераховані основні види помилок, які люди роблять в українській мові. Тобто ті слова, які вони говорять неправильно.
- Я щось не зрозумів. Як це – говорять неправильно?
- Наприклад, я скажу: «він не говорить на українській мові». А правильно буде в такому разі казати: «він не говорить українською мовою». Або «він не володіє українською мовою».
- І де ж тут помилка? «На українській мові» - це також правильно. Мій батько говорить саме так.
- Але ж це діалектна форма, а літературна мова визнає тільки «українською мовою».
- А що ще є в твоїй книзі?
- Багато різних прикладів. Правильно вживати «торговельний центр» замість «торгівельний», «домагатися успіху» замість «добиватися», «стежити за тобою» замість «слідкувати»…
- Слухай, Аню, навіщо тобі взагалі ця книжка? Чи тобі не все одно, яке слово вживати?
- Я вважаю, що людина має користуватися мовою грамотно та літературно.
- Аню, мені здається, ти даремно втрачаєш час на цю дурну книжку. Може, краще підеш подивишся новий Сергієвій I Pod? Оце справжня річ! Прогрес науки! І коштує – ого-го!
- Залюбки піду подивлюся, це теж цікаво. Але мова мене теж цікавить не менше. До того ж я планую брати участь у Всеукраїнському конкурсі з української мови. І мені треба підготуватися.
- Ну, якщо ти виграєш за це приз, тоді, може, і є причини сидіти над книгою… Але це не для мене! То я пішов! Приєднуйся до нас!
- Добре, але спершу дочитаю приклад!
Українська мова
- Привіт, Оксано!
- Привіт, Альонко! Як ся маєш?
- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?
- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?
- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!
- Та не може бути! Ти ще сама маленька!
- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!
- А твій брат зовсім не знає української мови?
- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки, переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!
- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?
- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!
- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?
- Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен мені скласти речення з цими словами.
- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?
- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!
- Альонко, мені здається, що я можу допомогти тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.
- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна допомога!
- Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?
- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.
- Ну, тоді до зустрічі!
- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!
Функції мови
- Васю!
- Що, брате?
- Я думаю, як мені все набридло в місті! Гомін, гамір, самі дурні балачки скрізь! Хочу кудись на океанський острів, де самі аборигени. Щоб нікого не розуміти та ні з ким не розмовляти рік!
- Хочеш добровільно мову втратити? А ти замислювався, яку велику роль вона грає в твоєму житті?
- Ні. А яку?
- Мова виконує кілька важливих функцій для людини. Ну, по-перше, комунікативну функцію. Ти не зміг би поділитися зі мною своїми думками, якби ми не володіли однією мовою. З аборигенами ти такого вже не втнеш!
- Ну, не знаючи мови, ми з ними не зможемо спілкуватися повноцінно.
- Ато! А також мова виконує пізнавальну функцію. Без мови ти небагато дізнаєшся від інших людей.
- А що ще я втрачу без мови?
- Ну, мислетворчу функцію мови ти не втратиш навіть на острові. Ти зможеш розмірковувати та мислити знайомими тобі поняттями. Проте з самовираженням, висловленням свого внутрішнього світу в тебе будуть проблеми. Це – експресивна функція мови.
- Які ще функції в мови?
- Багато. Наприклад, етична, адже мова – це засіб дотримання прийнятної у суспільстві поведінки. Або ідентифікаційна, адже за мовою ти впізнаєш, з якою людиною зустрівся.
- Тобто, українець це чи абориген Фіджі?
- Ага. А також культурологічна функція є важливою, ми сприймаємо культурні надбання через мову. Подумай, брате, перш ніж відкидати мову!
Чому ти не у школі?
- Доброго дня, Ганно Степанівно!
- Здрастуй, Петро! А ти чому не у школі в такий час?
- Так зараз же весняні канікули. До наступного понеділка ми відпочиваємо.
- Зрозуміло! Ну, канікули – це добре. Можна переробити купу корисних справ. От ти, наприклад, на що витрачаєш вільний час?
- О, багато на що! Гуляю, читаю книжки, вчуся працювати на комп’ютері…
- Молодець! А чи багато вам задають на канікули?
- Так, задають немало. Це ж канікули посередині семестру. Ось по літературі два великих твори задали, доповідь по географії та ще декілька задач та вправ. Сумувати ніколи!
- То й добре. А зі шкільними товаришами спілкуєшся на канікулах?
- Звичайно! Тільки багато хто з них їде кудись відпочити. Зате потім повертаються з новими враженнями та розповідають багато цікавого! А як справи в Миколи?
- Усе добре. Микола зараз на лекціях – у студентів немає канікул у середині семестру.
- Справді? Це, мабуть, важко – вчитися півроку безперервно.
- Мабуть, спочатку так, а потім звикають. Ну добре, відпочивай! Переказуй вітання мамі!
- Дякую, а Ви – Миколі! До побачення!
Шевченко
- Привіт! Що читаєш?
- Привіт! Та ось «Кобзаря» придбав на вихідних. Не можу відірватися!
- Мені теж Шевченкові вірші подобаються. У них є щось особливе, якась душевність та мелодійність.
- Так, вірші чудові. Шевченко – справжній талант. Я ось міркую, як нам пощастило, що його помітили, викупили з кріпацтва, так, що він мав змогу опублікувати свої твори!
- Так! Хоча, якщо я не помиляюся, спочатку його помітили як художника, через хист до малювання викупили та допомогли у навчанні.
- Так і було! Ось так таланти врятували людину від тяжкої кріпацької долі.
- Це правда. Проте сам Шевченко все життя вболівав за кріпаків, ніколи не став байдужим. Уся його творчість – це ніби заклик звернути увагу на тяготи та нещастя людей, яких нікому було захистити. Йому боляче було бачити такі людські страждання в рідному краї, на рідній землі.
- Та й у нього самого доля непроста була. Мабуть, коли людина на власній шкурі відчула, що це таке – неволя, бідність, безправ’я, вона не може бути байдужою.
- Поезія була його способом виразити свої думки, почуття, ставлення. Це те, чим Шевченко міг зарадити – змусити своїх читачів відчувати. Тобі ось який вірш найбільше подобається?
- Ой, та я й не знаю, багато їх! «Лілея», «Сон», «Гайдамаки» та інші. А ти бачив картини Шевченка? Як тобі?
- Бачив деякі, і картини, і малюнки. Вони дуже майстерно виконані, такі гармонійні. Він і портрети малював, і пейзажі.
- Так, дійсно талановита людина талановита в усьому! Це викликає захоплення!
- Згоден!
Школа
- Добридень, Світланко!
- Добридень, Наталочко! Чого це тебе не було на першому уроці?
- Потрібно було піти в поліклініку, пройти флюорографію. Я ж не проходила її разом з усім класом, тому що тоді хворіла.
- Ось воно що!
- Щодо першого уроку, то можна тебе попросити про послугу?
- Звичайно ж, можна.
- Розкажи мені, будь ласка, що ви проходили на уроці.
- Ну, оскільки це була географія, ми вивчали природничі багатства України. Потім отримали завдання зробити відмітки на контурних картах. Тобто позначити місця родовищ корисних копалин.
- А яких це корисних копалин?
- Ну, нафти, газу, кам’яного та бурого вугілля, залізних та кольорових руд…
- А, я зрозуміла! А яким було домашнє завдання?
- По-перше, вивчити параграф сьомий у підручнику…
- Будь ласка, не так швидко, я записую до щоденника. А ще?
- Ще закінчити роботу з контурною картою. Це має бути велика контурна карта на сторінці 12.
- Так, дякую. Більше нічого?
- Поки нічого. На наступному уроці, обіцяв учитель, будемо розглядати зразки мінералів.
- Це цікаво. Дякую тобі за допомогу!
- Нема за що! Звертайся до мене, якщо буде потреба!
Школа
- Привіт, Іванко!
- Привіт, Катюшо! Як же давно я тебе не зустрічав! Радий тебе бачити на цій олімпіаді!
- Ти тут будеш представляти свою школу?
- Ще б пак! А ти, звісно, свою?
- Так, я тут від нашої міської гімназії. Нагадай мені, будь ласка, в якій школі ти навчаєшся. Я вже забула, ми так давно бачилися…
- Я вчуся у школі №18, і це найкраща школа в світі! Ми поглиблено вивчаємо біологію, і тому я певен, що здобуду на цій олімпіаді перше місце. Ну, хоча б призове!
- Ви з учителем спеціально готувалися до олімпіади?
- Та ні, але ми з біології проходили більше, ніж дає звичайна програма. В нас були цікаві уроки. Ми робили спостереження за рослинами, птахами та рибками. В нас навіть «живий» куточок є в кабінеті біології. Зоя Павлівна організувала нас також збирати гербарії, хоч не всім це подобалось. Наші хлопці вважають це нудним заняттям.
- А твоя яка думка з приводу гербаріїв?
-Я – за, і мені було цікаво. Я люблю природу в усіх її проявах.
- Ти добре підготовлений та обов’язково переможеш. А я не впевнена в своїх силах..
- Та звідки в тебе сумніви?
-Я вчуся в гуманітарному класі. Ми не приділяємо біології багато уваги. Просто я стала найкращою на шкільній олімпіаді з біології, і тому мене направили на міський етап…
- Покинь такі думки! Ти любиш біологію і взагалі природу! Ти розбираєшся у цій темі! Я це пам’ятаю ще з тих часів, коли ми разом ходили в гурток юних натуралістів! Можливо, біологія – це твоє справжнє покликання!
- Дякую, ти вмієш підняти настрій! Хай тобі щастить, Іванко!
- І тобі, Катюшо!