Образ Гамлета твір
Вічні образи — літературні та міфологічні персонажі, які мають загальнолюдське значення і знайшли численні втілення в літературах різних країн та епох. У вічних образах відображені загальнолюдські цінності, однаково важливі у всі часи. Тому вони перестають бути актуальними лише для однієї епохи. Наприклад, Дон Кіхот перестав для нас бути просто бідним Ламанческій дворянином, що уявив себе мандрівним лицарем, — в ньому втілений трагічний конфлікт між прагненням до добра і безсиллям творити його в реальних умовах. Класичними прикладами вічних образів служать також Прометей, Гамлет, Дон Жуан, Фауст, Мефістофель.
Потенційно кожен образ, що сприймається як сучасний читачами різних епох, може розцінюватися як вічного. Однак, за традицією, до вічних образів відносяться насамперед такі образи, які дають можливість їх численної філософської інтерпретації. Тому образи, навіть стали прозивними (Тартюф, Молчалін, Хлестаков), вічними образами не є. Тому що в даних героях втілені якісь конкретні недоліки (брехливість, святенництво і т. Д.), А вміст образів, подібних Гамлету або Дон Кіхоту, набагато ширше, воно охоплює не одну якусь сторону людської натури, а основні питання людського буття.
Відобразивши загальнозначущі процеси і протиріччя в історичному розвитку людства, вічні образи ведуть до нових узагальнень, стають поштовхом для нових переоцінок дійсності відповідно до потреб нових століть. Проживши багато століть, вічні образи, однак, не залишаються незмінними в сприйнятті наступних поколінь. Різні люди в різні епохи вкладають в ці образи не тільки неоднакове, але іноді і різко протилежний зміст. Дон Кіхот, наприклад, отримав у світовій літературі багату і різноманітну трактування. Вона підкреслювала неспроможність героя, нерозуміння реальних обставин, марність і комізм його зусиль. З цієї точки зору донкіхотство відкидалося як прихильність до нездійсненних ілюзій, спрямованим у минуле. Але, з іншого боку, поряд із фігурою комічного Дон Кіхота все ясніше став вимальовуватися образ Дон Кіхота трагічного. Для багатьох письменників, що критикували сучасну їм дійсність, комічна спрямованість Дон Кіхота до минулого відступала на задній план, а на передній висувалися риси самотнього, але безстрашного борця за справедливість (Байрон, Гейне, Тургенєв, Достоєвський).
Висновок. Вічні образи — літературні та міфологічні персонажі, що мають загальнолюдське значення і знайшли втілення в літературах різних країн та епох: Прометей, Гамлет, Фауст і т. Д. Образи такого плану відрізняються від образів, подібних Молчалину або Хлестакова, так як у них відсутня тенденція до багатопланової трактуванні, а вічні образи дають можливість численних філософських інтерпретацій.
Образ Гамлета
Гамлет належить до так званих «вічних» образів. Він виходить за рамки твору, має загальнолюдське значення для різних епох.
Спадкоємець датської корони Гамлет – молодий чоловік, який навчається в університеті. Його люблять батьки. Після повідомлення про смерть батька юнак повертається на батьківщину, де примара батька закликає його до помсти. Із цієї миті й починається «вічний образ». Він хоче переконатися і дізнається про страшні речі: рідний дядько Клавдій виявився убивцею батька, мати Гертруда вийшла заміж за вбивцю, університетські друзі Розенкранц і Гільденстерн стали зрадниками, навіть чиста та наївна Офелія стала зброєю в інтригах свого батька Полонія. Тому вбити Клавдія – означає стати таким самим як інші, стати убивцею. Гамлет – один проти світу зла, брехні, лицемірства та марнославства. Він нікому більше не вірить, крім Гораціо. Його душа страждає, турбує одвічне запитання до самого себе «бути чи не бути». Випадково Гамлет убиває Полонія, його син Лаерт стає учасником змови проти нього. Тільки смерть матері, відкриє усім очі, але вже занадто пізно…
Цей суперечливий і незвичайний образ настільки цікаво розкриває людську натуру, що люди, розмовляючи про Гамлета, вважають його "вічним” образом світової літератури.
Твір на тему вічний образ Гамлета в літературі
В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Твір на тему вічний образ Гамлета
Образ Гамлета – один із «вічних» образів світової літератури
Шекспірівський Гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
Спадкоємець датської корони Гамлет вирушає на навчання до Віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому оточенні, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. Принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. Дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до Ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… Підозріла смерть короля, батька Гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви Гертруди… Язик не повертається назвати її матір’ю! Зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. Молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. Із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана Офелія, Полоній, Лаерт, також Розенкранц і Гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
Гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. Так помирає Полоній; вирішується доля Розенкранца та Гілденстерна; рвуться всі зв’язки з Офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
Коли Гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для Клавдія? Найгірше те, що, крім Гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий Лаерт, якого вони супроводжують до замку. Тому вбити Клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. Він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань Лаерта, перед своєю неминучою смертю. Його понесуть, як воїна, чотири капітани, а Фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
Цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про Гамлета, будуть говорити самі про себе. Вічно.
Твір на тему Гамлет
Три з половиною години із головою вистачить для того, щоб повільно прочитати трагедію "Гамлет", яка належить перу геніального британського драматурга Вільяма Шекспіра. Її визначальні риси — стислість і лаконічність викладу, жодного зайвого слова, жодної непотрібної фрази, тільки чистий, міцний концентрат суміші з філософії, психології, символів і таємниць, які досі захоплюють уяву безлічі вчених, митців, критиків. І ще — всесвітня слава.
"Гамлет, принц датський" — витвір мистецтва й людської геніальності, у якому зв'язались кров, лірика, кохання, де тисячі граней, де є сюжет у сюжеті й трагедія в трагедії, де реальність переплелась із потустороннім світом, безумством, нестямою. Образ Гамлета вже давно вибито на скрижалях класики світової літератури. Тлумачення цієї постаті, її загадковості, "безумства", мудрих роздумів, які вклав у вуста принца англійський драматург (а ці репліки набули справжньої афористичності, про що свідчить солідна кількість людей, що вживають шекспірівські фрази, не знаючи навіть їх походження. А що може бути кращим підтвердженням?), стало тим полем літературної брані, де зламано не одну тисячу списів. Та все це — загальні фрази. Важливим є тільки те, що саме викликає у наших душах, серцях велика трагедія не менш великого майстра. "Нема нічого хорошого й нічого поганого: це лише роздуми роблять все таким", як сказав Гамлет. А ці слова яскраво вказують на цінність власних суб'єктивних поглядів, адже вони формують наше сприйняття світу. Тому я, віддавши данину канонічності викладу, зупинюсь на своїх особистих відчуттях і враженнях.
Віраж першої думки: монологи й діалоги героїв немовби стоять вище загальної композиції та сюжету твору. Вони будуть мати зміст і глибину навіть поза контекстом, і це, я вважаю, є ключовою відзнакою. Думка друга цілком здалась у полон темі кохання. Реаліст Шекспір акцентує увагу на тому, що коханням править час. Цими словами він наділяє не кого іншого, як короля, брата померлого! У них відчувається (мною, принаймні) страх того, що за його злодіяння можуть розквитатись тою ж самою монетою. Також дуже цікавим є легкий, мов дим, натяк на забобони моральності щодо поведінки коханої: пам'ятаєте наказ Полонія та Лаерта Офелії? А нещасну її долю? Виникає цілком резонна думка: а чи не склалося б усе по-іншому, якби дівчина слухалась свого серця, а не рідних? Питання риторичне, на те, власне, і трагедія. Піке третьої думки: звісно ж, буття. Питання життя та смерті, культове "to be or not to be", яке, перефразуючи слова одного філософа, уже настільки замучене й поховане під купою стількох тлумачень, що, здається, втратило своє первісне призначення.
Отже, буття, людська доля, момент вибору, оцінка подій нашого існування. Мене й досі пронизують слова про сни, "...які насняться нам у смертному сні, коли покинемо цей бренний світ...", про той "невідомий край, звідки не повернутись". Митець дивовижно чітко, лаконічно й влучно формулює в цьому найвідомішому монолозі Гамлета людські страхи та роздуми, які охоплювали кожного зі смертних, але далеко не кожен міг їх так виразити. У чому сенс нашого буття? Нашого болю, страждань? Навіщо ми у цьому світі, що нас тут утримує? Відповідь на такі питання шукають все життя, а деякі з нас сходять із цієї дистанції раніше і, так би мовити, власноруч. А наша реальність у тому, що ми насправді не знаємо, чи маємо право засуджувати чи зупиняти тих, хто вкорочує собі вік (тут знову ж таки постає проблема вибору — Офелія свій зробила...), але мати право й робити щось — дві різні речі, які, як виявляється, часто ходять нарізно.
Виліт четвертої й, мабуть, останньої думки: протягом читання твору (до речі, неодноразового) мене не покидало відчуття того, що я не охоплюю й десятої частини тої глибини чи тої простоти думок. Постійно ЯКІСЬ розмиті видіння пливли між рядками моєї книги, а я все не можу їх спіймати. Але я розумію, що вони — і видіння, і рядки, та й взагалі кожне слово твору — так захопили мене, що я буду полювати на них при кожному перечитуванні й перегляді великої трагедії, аж доки не спіймаю.
"Гамлета" можна прочитати за три з половиною години. Але розгадувати таємниці, зашифровані в п'яти актах цієї трагедії, ви будете все життя.
Твір образ Гамлета
Трагедія «Гамлет» – середньовічна легенда Шекспіра, що описує поламану долю головного героя Гамлета, внутрішній світ якого зазнав нищівних ударів долі. Ця глибока, філософська натура, що вирізнялась своїми гуманістичними поглядами на світ була розчарована в житті, адже після підлого вбивства батька не залишалось нічого окрім відчаю та жаги помсти.
Окрім цього Гамлету доводиться визнати зраду матері, яка знову вийшла заміж, і він не може їй вибачити цього низького вчинку. Стосунки з Офелією так і не склались. Можливо тому, що доля так вирішила, а можливо тому, що всі ті переживання, які захоплювали душу юнака негативно відобразились на його ставленні до коханої.
Якщо розглядати особистість Гамлета з психологічної точки зору, треба сказати, що він відрізнявся певним благородством, розумінням та повагою до інших в не залежності від того, до якої соціальної ланки входить особистість. Це видно не тільки з його поведінки, але й з того, що найкращим його другом був простий студент. Гамлет в епоху Відродження відносився до високоморальних та витончених людей, для яких неприйнятні будь-які прояви зла, особливо якщо це стосується зради в середині сім’ї.
Жага помсти за батька розвиває в Гамлеті ще більше філософських думок. Він все більше визнає свою незначущість в контексті світу, свою безсильність в порівнянні з суспільним злом. Він не міг повірити в те, що високі людські почуття втрачають свою значущість, що все менше місця залишається правді, дружбі, коханню, вірності та справедливості. Здавалось, що світ перевернувся. Але ні, насправді його світ просто зник, він зламався. Зламався тому, що з самого початку він не хотів бачити негативних моментів, які і так були в суспільстві, а з часом стали тільки посилюватись.
В даному випадку суть трагедії полягає в тому, що Гамлет ставить собі зависокі цілі. Справа не в тому, що у нього слабкий характер, як вважають деякі, і якщо розібратись то це далеко не так. Справа в тому, що він намагається воювати з дуже масштабними та непереборними проблемами. Йому невідомі та чужі поняття норм, моралей та цінності оточуючих, його гнітять особливості суспільства, яке для нього виявляється злим, жорстоким, несправедливим, аморальним та брехливим. Визнаючи свою безсилість Гамлету доводиться миритись з вседозволеністю народу, з тим, що покарання своїх ворогів зробить Гамлета таким самим як і інші.
Боротьба внутрішніх принципів, зрада, переоцінка цінностей та необхідність миритись з новими обставинами роблять долю Гамлета нестерпною. В його становищі важко щось змінити, а будь-які його філософські роздуми тільки більше гнітять його. Це справжня трагедія, тільки на цей раз не про нещасне кохання, не про нереалізовані потреби, а про поламану долю та зруйновану картину світу особистості, що так прагнула до розвитку високих естетичних та моральних норм та цінностей.