Весна незабаром
Цілу зиму Їжачок дивився один довгий-довгий сон: ніби ліс занесло снігом, завивають хуртовини, і над його ніркою виріс величезний замет. А старі сосни в цьому сні жалібно скрипіли від морозу.
Потім Їжачок повернувся на другий бік, і йому відразу наснилося, як бризнуло яскраве сонце і згодом з'явилася перша проталина.
Про їжачка
Про їжачка
Лісова проталина швидко зазеленіла, і на ній розквітнув боязкий блакитно-білий пролісок...
Їжачок розплющив очі, обережно визирнув і побачив неподалік крихітну проталину з маленькою квіткою.
«Добрі сни завжди збуваються!» – сказав собі Їжачок.
Іжачками запахло!
Їжачок прокинувся від сильного запаху березових бруньок. Він вибрався з нірки, принюхався... Його чуйний ніс розрізнив ледь вловимий трав'яний аромат.
А на галявині весело стрибав Заєць.
– Ти чого це радієш? – запитав Зайця Їжачок.
– От вже і першими їжачками в лісі запахло, – радісно відповів Заєць. – Весна прийшла!
Їжачки у дзеркалах
З самого ранку Їжачок вирушив подорожувати світом. Вже через п'ятнадцять кроків він побачив зарості костяники.
На широкому зеленому листку лежали чотири великі прозорі краплі роси.
Їжачок підійшов до листочка і віддзеркалився у кожній з чотирьох крапель. Стало схоже, ніби на різьбленому листку зібралася щаслива їжача родина.
Про їжачка
Про їжачка
– Вітаю вас, маленькі мокрі їжачки! – радісно вигукнув мандрівник. – Оце початок! Скільки ж незвичайного і дивовижного у мене попереду!
Кіт, цап та баран
Жили на одному подвір'ї цап та баран; були вони великими приятелями: останній жмут сіна поміж собою ділили.
Кіт, цап та баран
А коли вила у бік - то це коту Васькові! Він такий злодій та розбійник, завше нишпорить та винюхує, де що погано лежить, чого б поцупити.
Кіт, цап та баран
От лежать собі цап та баран і розмовляють. Де не взявся тут кіт-сірий-живіт, йде та жалісно плаче.
Кіт, цап та баран
Цап та баран його питають:
- Котику-братику, сіренький животику, про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?
- Як мені не плакати? Била мене господиня, вуха смикала, ноги ламала, та ще й задушити обіцяла.
Кіт, цап та баран
- А за яку провину така тобі погибель?
- А за те мені така погибель, що сметанку злизав!
І знову заплакав кіт.
- Котику-воркотику, сіренький животику, про що ж ти ще плачеш?
- Як мені не плакати? Баба мене била та примовляла: "От прийде до нас зять, чим його годувати? Таки доведеться колоти цапа та барана!"
Кіт, цап та баран
Заревли цап та баран:
- Ах ти, сірий котище, дурне лобище! Нащо ти нас занапастив? Ось ми тебе забодаємо!
Кіт, цап та баран
Тут кіт-воркіт провину свою визнав та став вибачатися.
Кіт, цап та баран
Цап та баран його пробачили і стали втрьох думати: як далі бути та що робити?
Кіт, цап та баран
- Ану, середній брате, - запитав кіт в барана, - чи міцний в тебе лоб? Спробуй-но об ворота.
Кіт, цап та баран
Піднявся баран, з ходу стукнувся лобом об ворота - похитнулися ворота та не відчинилися.
Кіт, цап та баран
- Ану, старший брате, - запитав кіт в цапа, - чи міцний у тебе лоб? Спробуй-но об ворота.
Кіт, цап та баран
Піднявся цап, розбігся, вдарився, ворота відчинилися.
Кіт, цап та баран
Курява до неба піднімається, трава до землі прихиляється, біжать цап та баран, а за ними скаче на трьох ногах кіт-сірий-живіт.
Кіт, цап та баран
Втомився кіт, почав благати названих братів:
- Цапе та баране, не покиньте меншого брата...
Узяв цап кота, посадив його на себе, і поскакали вони знов по горах, по долах, по сипучих пісках.
Кіт, цап та баран
Довго бігли, і день, і ніч, поки в ногах сили вистачило.
Ось добігли до якогось стану на крутому пагорбі. Під тим пагорбом - скошене поле, на тому полі стоги, наче будинки, стоять.
Кіт, цап та баран
Зупинилися цап, баран та кіт відпочивати. А ніч була осіння, холодна. Де добути вогню?
Думають цап та баран, а кіт-сірий-живіт вже знайшов берести, обгорнув цапові роги та велів йому з бараном стукнутися лобами.
Кіт, цап та баран
Стукнулися цап з бараном, та так сильно - іскри з очей посипалися, береста й запалала.
Кіт, цап та баран
Розвели вони багаття, сіли та гріються.
Кіт, цап та баран
Не встигли як слід обігрітися - бач, завітав до них непроханий гість - ведмідь:
- Пустіть погрітися, відпочити, щось сил моїх немає...
- Сідай до нас, Михайло Івановичу! Звідки йдеш?
Кіт, цап та баран
- Ходив на пасіку та побився з мужиками.
Кіт, цап та баран
Стали вони вчотирьох на ніч вкладатися: ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном - біля багаття.
Кіт, цап та баран
Раптом йдуть сім сірих вовків, восьмий - білий, і - прямо до стогу.
Кіт, цап та баран
Замекали цап та баран з переляку, а кіт-сірий-живіт повів таку мову:
- Друже, білий вовче, над вовками князь! Не сердь нашого старшого брата: він сердитий, як розійдеться - нікому не минути лиха. Невже не бачите в нього бороди: адже в ній сила, бородою він звірів побиває, а рогами тільки шкіру знімає.
Кіт, цап та баран
Краще з честю підійдіть та попросіть: хочемо, мовляв, пограти, силу спробувати з меншим братиком, он з тим, що під стогом лежить.
Кіт, цап та баран
Вовки на те коту вклонилися, обступили ведмедя і почали його задирати.
Кіт, цап та баран
От ведмідь кріпився, кріпився - так як розмахнеться лапами по вовках!
Кіт, цап та баран
Вони перелякалися, вибралися абияк та, підібгавши хвости, мерщій тікати.
Кіт, цап та баран
А цап та баран тим часом підхопили кота,
Кіт, цап та баран
побігли в ліс і знову натрапили на сірих вовків.
Кіт, цап та баран
Кіт жваво видерся на верхівку ялини, а цап з бараном обхопилися передніми ногами за ялиновий сук і повисли.
Кіт, цап та баран
Вовки стоять під ялиною, зубами брязкають.
Кіт, цап та баран
Бачить кіт-сірий-живіт, що справи кепські, став кидати у вовків ялинові шишки та примовляти:
- Раз вовк! Два вовк! Три вовк! Якраз по вовку на брата.
Кіт, цап та баран
Я, кіт, нещодавно двох вовків з'їв з кісточками, то ще не зголоднів, а ти, великий брате, на ведмедів ходив, та не спіймав, бери собі і мою долю!
Кіт, цап та баран
Тільки сказав він таке, цап зірвався та впав рогами на вовка. А кіт знай своє кричить:
- Тримай їх, лови їх!
Кіт, цап та баран
Тут на вовків напав такий страх - пустилися бігти не озираючись. Так і втекли.
Кіт, цап та баран
А кіт-сірий-живіт, цап та баран пішли своєю дорогою.
Коник і равлик
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис та Марина Тржемецькі
Жив якось на світі коник, звали його Денді, і був він страшенно гордий. Ще коли він був маленьким і тільки вчився стрибати разом з іншими кониками, він завжди стрибав вище за всіх. Але вчитель казав йому:
– Денді, ти повинен вчитися не тільки великих стрибків, але і маленьких.
– Ні, – відповідав Денді, – я коник особливий, не як усі. Я визнаю тільки великі стрибки.
Так він і не навчився робити маленькі стрибки. Одного разу він вийшов з дому пострибати і зустрівся з равликом Олівією.
– Чи не набридло тобі таке повільне життя? – запитав він її. – Цілий день повзеш і повзеш із власним будинком на спині.
– Ну що ти, – відповіла Олівія. – Я люблю повзати.
Коник і равлик
Мені дуже подобається бути равликом, особливо коли йде дощ, а у мене в мушлі завжди затишно і сухо. І потім я ніколи не запізнююсь додому – будинок завжди зі мною! Сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі? Бути равликом так цікаво!
– Що ж, – сказав Денді. – На колір та смак товариш не всяк. Бувай! – І він застрибав геть, дуже пишаючись собою.
Він і справді був чудовий стрибун. Усі коники хороші стрибуни. Але Денді за один стрибок перелітав тридцять сантиметрів – це величезна відстань, якщо врахувати, що сам він був у десять разів менший. І все-таки дечого він робити не вмів. Не вмів робити маленьких стрибків. Він не міг стрибнути на п'ятнадцять або на десять сантиметрів – тільки на тридцять. Стриб – і тридцять сантиметрів позаду!
Поки він розмовляв з Олівією, настав час обідати, і Денді поспішив додому. Він був уже біля самого будинку – всього в якихось десяти сантиметрах, але потрапити додому ніяк не міг, тому що, скільки він не стрибав, він кожного разу перестрибував через свій будинок. Адже він не вмів робити маленьких стрибків!
Коник і равлик
Бідолаха Денді вже почав втрачати терпець і страшенно сердився, але тут, на щастя, з'явилася – хто б ви думали – равлик Олівія зі своїм будиночком на спині.
– Ось бачиш, Денді, – сказала вона, – равликам теж є чим пишатися. Принаймні додому вони потрапляють без усяких турбот!
Олівія мала добре серце (майже всі равлики добрі, якщо тільки не встануть з лівої ноги), і вона запропонувала Денді:
– Залазь вже мені на спину, я відвезу тебе додому!
Денді дуже зрадів, одразу ж сів на неї верхи, і Олівія повезла його додому.
– Дякую тобі, Олівіє, – сказав Денді. – Тепер я сам бачу, що великі стрибки – це ще не найголовніше у світі!
– Абсолютно вірно! – сказала Олівія. – Маленькі стрибки теж потрібні. Бувай здоровий, Денді! До побачення!
Літо
На листі подорожника Їжачок побачив крихітну, з голови до ніг вкриту колючками комашку.
– Привіт! – ввічливо привітався першим Їжачок. – Напевно, серед комашок і жуків ти – ніби маленький їжачок?
– Авжеж! – погодилася Комашка. – А ти, мабуть, серед своїх – велика колюча комашка, так?
Тигр, який любив приймати ванну
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис та Марина Тржемецькі
Жив собі тигр на ім'я Берт. Зуби в нього були великі, білі й гострі, а гарчав він голосніше за грім.
Але загалом це був хорошй і добрий тигр – аж доти, поки хтось не йшов приймати ванну.
Берт сам дуже любив приймати ванну і міг просидіти в ній хоч цілий день, якщо тільки містер і місіс Сміт та їхня маленька дочка – вони жили разом із тигром – не починали на нього сердитися. Подумайте тільки, коли б вони не захотіли прийняти ванну, Берт завжди гарчав на них і показував зуби.
Тигр, який любив приймати ванну
– Ну ж бо, Берте! Вилазь із ванни та йди вечеряти! – сказала йому одного разу місіс Сміт і поманила його величезною мискою з кістками.
– Дякую, не хочу! – відповів Берт і загарчав.
Місіс Сміт мало не розплакалася.
– Час купати дитину, – поскаржилася вона, – а Берт не хоче вилазити з ванни. Що робити?
– Здається, придумав! – сказав містер Сміт. Він пішов до магазину і купив двадцять пляшок чорних чорнил, а коли Берт відвернувся, вилив усе чорнило до ванни. Вода стала чорна-чорна, і Берт теж став увесь чорний.
Кілька годин потому Берт вирішив, що час вечеряти, і виліз із ванни.
– Ой, ви тільки-но подивіться на цю величезну чорну кішку! – сказав містер Сміт.
– І справді, який гарний кіт! – сказала місіс Сміт.
– Який ще кіт? – обурився Берт. – Я зовсім не кіт. Я тигр!
– У тигрів смужки, – сказав містер Сміт. – Вони не бувають чорними.
"О небо! Невже я й справді став котом?" – подумав тигр.
– От тільки коти не люблять купатися, – вів далі містер Сміт. – Вірно?
– Вірно! – погодився Берт.
Тигр, який любив приймати ванну
Після вечері Берт вийшов у сад. Тут його побачив сусідський пес Принц, який любив ганятися за кішками.
– Ага, кішка! – зрадів він. – Зараз ми її спіймаємо!
Щоправда, йому було трохи боязко, оскільки він ще ніколи не бачив такої величезної кішки. Але він звик, що коти й кішки завжди тікали від нього, щойно він починав на них гавкати, тому він сміливо ступив до Берта, гавкнув і вишкірив зуби.
Берт не поспішаючи повернув до нього свою морду і тільки разочок загарчав, ось так:
– Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р!
Тигр, який любив приймати ванну
З таким страшним звіром Принцу ще ніколи не доводилося зустрічатися, він миттю перелетів через огорожу і зник.
Трохи згодом у сад вийшов містер Сміт, і Берт запитав його:
– А я й справді кіт? Хіба я не надто великий для кота?
– Ну звичайно ж, ти не кіт, – сказав містер Сміт. – Ти тигр. З особливої породи тигрів, які сидять у ванні не більше тридцяти хвилин. Це найкраща порода тигрів!
Берт був задоволений.
– Особлива порода! – погодився він. – Найкраща!
І він замуркотав від задоволення, і почав вмиватися язиком, і злизав усю чорноту, і знову став тигром – жовтим у чорну смужку.
Потім він повернувся до будинку і сказав місіс Сміт:
– Піду-но я прийму ванну!
Він пустив воду і гарненько помився. Він сидів у ванні рівно тридцять хвилин, і місіс Сміт похвалила його за це і дала йому ціле відро морозива.
Берт засунув голову у відро і лизав морозиво.
– Ням-ням-ням! – говорив він. – Моє улюблене морозиво!
Усе шкереберть
Жила собі на світі ворона Аліса. Більш ледачої ворони годі й шукати. Іноді вона засинала прямо на льоту, і їй снилися найдивовижніші сни.
Одного разу вона так міцно заснула, що полетіла шкереберть, хвостом уперед, і, поки летіла, їй наснився сон – сон шкереберть...
Усе шкереберть
Кіт Мурр любив ловити мишей. Він побачив у кошику з білизною двох мишок і потихеньку підкрався до них.
– Дивись-но, он кіт! – сказала одна мишка другій. – Зараз ми його зловимо!
Мурр здивувався. "Що за дурниці! Хіба миші полюють на кішок?" – подумав він.
Але коли миші погналися за ним, він від подиву побіг геть, не оглядаючись.
"Ну і життя, все йде шкереберть!" – подумав Мурр.
Тут йому назустріч вибіг величезний пес Гав. Гав сердито загарчав на Мурра.
Мурр готовий був уже втекти і сховатися на дереві, але раптом подумав: "Якщо все у цьому світі йде шкереберть, Гав сам втече від мене".
І Мурр кинувся на Гава, а Гав, зрозуміло, мерщій тікати.
"Дива відбуваються у цьому світі! – подумав Мурр. – Кішки полюють на собак, миші – на кішок. В житті не зустрічав нічого подібного!"
Усе шкереберть
Тут він подивився на дорогу і побачив молочника, візок та коня.
Візок тягнув молочник, а кінь сидів на візку і поганяв його: "Нн-оо!" Молочникові доводилося поспішати.
Усе шкереберть
Потім Мурр зустрів двох дітей з батьками. Діти сварили своїх батьків:
– Ах ви бешкетники! От прийдемо додому – й одразу ж у ліжко, без вечері!
– У-у-у, ми більше не будемо! – пхинькали батьки.
Вже стемніло, але замість місяця і зірок на небі світило сонце.
"Адже зараз ніч, – подумав Мурр. – А вночі світять зірки і місяць, до чого ж тут сонце?"
– Ану, йди! – сказав він сонцю.
– Не піду, – сказало сонце. – У цьому світі все йде шкереберть, і я світитиму вночі. Тоді вдень у мене залишиться час погратися.
"Що ж далі буде?" – із страхом подумав Мурр.
Тут він випадково підвів голову і побачив Алісу, що летіла шкереберть, хвостом уперед.
– Гей, Алісо! Прокинься! – крикнув він.
Аліса прокинулася, перекинулася і полетіла далі, наче так і було. І одразу ж сонце зайшло, засвітили місяць і зірки, кінь молочника сам потяг візок, Гав погнався за Мурром, а Мурр – за мишами, поки вони не сховалися знову в кошику з білизною. Мурр зголоднів і поспішив на кухню поласувати рибкою і молоком.
А ледача Аліса повернулася у своє гніздо на самісінькій верхівці дерева, умостилася зручніше і заснула.
– Карр! – сказала вона, засинаючи. – Який кумедний був сон!