Казка про рибака та рибку
Ілюстрації – В.Конашевіч
Переклад українською – Н.Забіла
Жив старий із своєю старою
Біля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянці
Рівно тридцять літ і три роки.
Дід ловив неводом рибу,
А баба куделила пряжу.
Казка про рибака та рибку
Якось в море закинув він невід, —
Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід, —
Прийшов невід з травою морською.
Як утретє закинув він невід, —
Витяг невід однісіньку рибку,
Золотую рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,
Людським голосом промовляти:
«Відпусти мене, діду, до моря,
Дорогий дам за себе я відкуп:
Відкуплюся чим тільки ти схочеш!»
Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три роки
Та не чув він, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотую
Ще й сказав їй привітливе слово:
«Бог з тобою, рибко золотая!
Мені твого відкупу не треба,
Іди собі, рибко, в синє море,
Гуляй там собі на просторі!»
Казка про рибака та рибку
Повернувся дід до старої,
Розповів їй про диво велике:
«Я піймав був сьогодні рибинку,
Золоту рибинку, не просту,
По-нашому рибка говорила,
В синє море додому просилась.
Дорогою ціною відкуплялась,
Відкуплялась чим тільки я схочу.
Не посмів я взять відкуп з рибки,
Відпустив її так в синє море».
Почала баба лаяти діда:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було взяти від неї хоч ночви,
Адже наші, бач, зовсім побиті!»
Казка про рибака та рибку
От пішов дід до синього моря,
Бачить: море злегенька заграло.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»
Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,
Не дає мені, старому, спокою:
Їй потрібні новісінькі ночви,
Бо наші, бач, зовсім побиті!»
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом,
Будуть вам новісінькі ночви».
Казка про рибака та рибку
Повернувся старий до старої, —
А у баби новісінькі ночви!
Та ще дужче стара докоряє:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, ночви!
А яка ж із ночов отих користь?!
Повертайся, дурню, до рибки,
Уклонися їй, випроси хату!»
Казка про рибака та рибку
От пішов дід до синього моря, —
Скаламутилось синє море.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла до нього рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»
Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Іще дужче стара мене лає,
Не дає мені, старому, спокою,
Хату просить баба сварлива!»
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом.
Нехай так уже: буде вам хата!»
Казка про рибака та рибку
Пішов дід до своєї землянки,
А землянки нема вже й сліду!
Перед ним стоїть хата з світлицею,
З димарем мурованим, білим,
Ще й дубові, тесові ворота.
А стара сидить під віконцем
Та чимдуж чоловіка картає:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, хату!
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути селянкою,
Хочу буть стовбовою дворянкою!»
Казка про рибака та рибку
Знов пішов дід до синього моря, —
Неспокійне синєє море!
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився він рибці та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,
Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче буть вона селянкою,
Хоче буть стовбовою дворянкою».
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом!»
Казка про рибака та рибку
Повернувся старий до старої,
Що ж він бачить? — Високі хороми,
А на ґанку стоїть його баба,
В соболевій вона тілогрійці,
Грезетова на маківці кічка,
Ще й перлове намисто на шиї,
На руках самоцвітні каблучки,
На ногах — чобітки червоні.
Перед нею дбайливі слуги,
Вона б'є їх, за чуба тягає...
Каже дід до своєї старої:
«Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
Чи теперечки ти вдовольнилась?»
А стара на старого як гримне
Та на стайню до коней послала.
От і тиждень, і другий минає,
Іще дужче тут баба здуріла,
Знов до рибки старого посилає.
«Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути дворянкою,
Хочу вільною бути царицею!»
Дід злякався, почав благати:
«Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ні ступити, ні мовить не вмієш,
То й смішитимеш ціле царство!»
Розгнівалась баба ще дужче,
Як ударить діда в обличчя.
«Як ти смів сперечатись зі мною,
Зі мною, дворянкою стовбовою?!
Йди до моря, кажу тобі честю,
А не схочеш — неволею підеш!»
Казка про рибака та рибку
Почвалав старенький до моря, —
Почорніло синєє море.
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився старий та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче бути дворянкою,
Хоче бути вільною царицею!»
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом.
Добре, буде царицею баба!»
Казка про рибака та рибку
До старої дідусь повернувся,
Бачить: царський палац препишний,
У палаці стару свою бачить, —
За столом сидить вона — цариця,
Служать їй бояри та дворяни,
Наливають їй вина заморські,
А на закуску — медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,
За плечима — списи та сокири.
Як побачив дідусь, налякався,
В ноги він старій уклонився,
Мовив: «Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперечки ти вдовольнилась?»
І не глянула баба на нього,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла
Та сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
«Так і треба тобі, старий нечемо!
Це тобі, нечемо, наука,
Щоб не ліз не в свої сани!»
Ось і тиждень, і другий минає, —
Іще дужче баба здуріла,
Царедворців по діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
«Повертайся, вклонися рибці, —
Вже не хочу я бути царицею,
Хочу бути морською володаркою,
Хочу жити в окіяні-морі,
Щоб служила мені рибка золотая
І в мене була на побігеньках».
Казка про рибака та рибку
Не насмілився дід сперечатись,
Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,
Бачить — море сердито бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився старий та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче вона буть царицею,
Хоче буть володаркою морською,
Щоб їй жити в окіяні-морі,
І щоб ти сама їй служила
І в неї була на побігеньках!»
Не сказала нічого рибка,
Лиш хвостом по воді майнула
І сховалась в глибокому морі.
Казка про рибака та рибку
Довго ждав старий біля моря,
Не діждався, пішов він додому.
Глянув — аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба,
Перед нею — розколоті ночви.
Українська народна казка Буковини
Пішов дід до моря ловити рибу. Ловив, ловив, нічого не зловив, тілко одну рибку золоту. Рибка каже:
— Діду, пусти мене. Що схочеш, то будеш мати. Лиш прийди і скажи: «Рибко да рибко!» Я прийду і дам тобі, що ти хочеш.
Пустив її дід. А на другий день прийшов до моря і каже:
— Рибко да рибко! Припливла рибка та й питає:
— Чо’ ти хочеш, діду?
— Я хочу, щоб ми з бабою добре жили і все, що треба, мали.
— Добре, діду, будеш мати.
І попливла рибка. А дід пішов додому. Приходи, а там уже все є їсти й пити. Вже добре жиють дід з бабою. А баба каже до діда:
— Дурачина ти, простофіля. Іди скажи рибці, щоб ми будинок добрий мали.
Пішов дід до моря.
— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.
— Чого ти, діду, хочеш?
— Хоче моя баба, щоб у нас був будинок добрий.
— Добре, будеш мати.
Прийшов дід додому — є будинок добрий. А баба каже:
— Іди й кажи рибці, щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми і в кареті їхали.
Прийшов дід до моря та й кличе:
— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.
— Чого ти, діду, хочеш?
— Хоче моя баба, щоб ми в кареті їхали і щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми.
— Добре, будете їхати в кареті і будуть вам люди кланятися. Будете старші над людьми, — сказала рибка і попливла від діда.
Приходи дід від моря, а баба вже в кареті сидить. Їдуть вони в кареті, а всі люди їм кланяються. А баба й каже до діда:
— Хочу бути царицею. Пішов дід до моря та й кличе:
— Рибко да рибко! Рибко да рибко!
Довго не приходила рибка. Ждав дід, ждав — нема рибки. Знов кричить дід: «Рибко да рибко!». Припливла рибка.
— Чого ти хочеш, діду?
— Хоче моя баба, щоб вона була царицею, а я — царем. І щоб весь світ нам поклонявся.
— Іди, діду, додому і будеш таким, як був.
Махнула рибка хвостиком і попливла. А дід пішов додому. Приходи, а там, як перше було. Хатина на курячих лабах і його баба під хатиною сидить. Та й на цім скінчилося.
Про рибку казка
Був собі чоловік, ловив він
рибу уже сорок років, та дуже йому не щастило. Якось закинув він невід і
виловив саме жабуриння; закинув удруге, дивиться, аж у неводі рибка, невеличка,
зате золота. От і почала та рибка проситися, щоб пустив її у воду.
— Випусти мене, все тобі дам, що забажаєш
благає. І так його просила, що він її й відпустив. Приходить чоловік додому й
розказує жінці:
— Знаєш, зловив я сьогодні рибку золоту, та
випустив, бо дуже просилася. Але пообіцяла все зробити, що я тільки забажаю. А
жінка йому:
— Ой, дурень ти, дурень. Іди мені зараз та
попроси, щоб дала нам нові ночви, бо старі вже геть розпалися. Пішов чоловік до
моря, став на березі, скинув шапку та й просить, щоб рибка дала їм нові ночви.
Вийшла рибка з води й мовить:
— Іди додому й не журися. Приходить він додому,
дивиться, стоять перед хатою нові ночви. Жінка зраділа, а сама й думає собі:
«Коли так, то могла б нам та рибка дати й дещо більше».
— Іди-но до неї, проси, щоб я стала господинею
із власною землею та новою хатою. Пішов чоловік на берег, скинув бриля, та ніяк
не насмілиться щось сказати. Виринула рибка з хвилі й питає:
— Чого тобі ще треба? Розповів він їй, чого
жінці забаглося, а рибка йому й каже, щоб повертався додому. Приходить чоловік,
дивиться, аж там стоїть нова хата, а його жінка вже багата господиня, ходить
собі, нічого не робить, тільки погукує на наймитів та слуг. Але й того ще їй
мало; по недовгім часі знову каже вона чоловікові:
— Іди до своєї рибки та скажи їй, щоб я стала
великою панею, з власним двором, кіньми, каретою та слугами. Пішов чоловік,
попросив, приходить додому, а там його жінка вбрана в таку гарну сукню, сидить
і тільки наказує слугам, сама нічого не робить. Та й цього їй ще мало, знов
посилає вона чоловіка до рибки:
— Не хочу бути панею, а хочу бути королевою. Іди
скажи своїй рибці, щоб мені тут стояв королівський палац, а я щоб у ньому була
королевою. Пішов чоловік до моря, і рибка йому й це зробила. Приходить він
додому, а там його жінка ходить у короні, кругом повно пань і панів, слуг і
варти з палашами; питають його, чого йому тут треба. А він їм, що хоче до
жінки, чи то пак, до королеви, підійти. Засміялися вони на ті слова, а жінка й
дивитися на нього не схотіла, наказала його вигнати ще й собаками цькувати.
Цілий тиждень королева з самими королями розважалася, а на другий тиждень
звеліла покликати чоловіка й каже:
— У мене мало слуг, іди-но до рибки і скажи їй,
щоб прийшла до мене служницею. Чоловік злякався, та що мав робити. Пішов він до
моря, скинув шапку перед рибкою та й каже їй, чого знову забаглося жінці.
Нічого йому на те не сказала рибка, махнула хвостиком на обидва боки та й
пірнула в хвилі. Подивився чоловік на хвилі й подався додому. Дивиться, аж нема
королівського замку, ані слуг, ні панства, стоїть під лісом, як і колись
стояла, стара хата, а його жінка сидить на порозі, латає драний невід та
плаче....
Як звірі рибу рятували
Одного дня в лісі сталась халепа: у лісовому озері зникла риба. А може, не зникла, а просто клювати перестала, хто її, мовчазну, знає. Але лісові рибалки, бобри із видрами, захвилювалися: як риби не буде, то й самим харчуватись не буде чим, і діти голодні будуть. Послали бобра до правління лісу з вимогою негайно щось робити, бо ж лихо!
Ведмідь першим ділом скликав правління лісу для обговорення ситуації. "Це у нас незвичайне природне явище, — каже лось. — Надзвичайна спека призвела до зменшення рівня кисню у водоймі, через що рибі дихати немає чим”. "Які будуть пропозиції?” — запитує Ведмідь. Тут слово взяв Баран: "Пропоную відправити молебень, попрохати Господа нашого послати нам риби”, — каже. "Тільки, передайте, не кільку в томаті”, — прошепотіла Лисиця. Оскільки інших пропозицій не надійшло, вирішили наступного дня відправити молебень.
Надвечір Пугач, пролітаючи, побачив Видру, що сиділа на березі озера і тихенько плакала. "Чого плачеш, кумасю?” — питає пугач. Розповіла Видра про їхню біду, а Пугач (розумний, в літах) і мовить: "То не біда, а глупота. Хай бобри обгатять усе озеро колодами, щоб не пускати до нього любителів рибної ловлі, а ти біжи до сусіднього лісу, спитай в них молодої риби на розведення. За місяць і відновите риб’яче населення”. Так Видра і зробила.
Вранці припхалися Ведмідь із Бараном та інші члени правління. Баран ніс ганчірку на палиці і кланявся. Ведмідь ходив навколо озера з розумним виглядом, розглядав побудовані за ніч огорожі й розповідав сорокам, що крутились поруч, яких він заходів уживає для боротьби за підвищення рівня кисню у воді.
За місяць популяцію риби в озері силами бобрів із видрами було відновлено. Ведмідь, як дізнався про це, одразу прийшов ловити рибу. Наловив собі й перед сороками вихваляється: "Бачите, який я голова, спритно ми разом упоралися з риб’ячою проблемою, еге ж?” А сороки ту новину по всьому лісі й понесли. Кажуть, і риба розвелась, і дерева з колод повиростали під пильним оком Ведмедя. А як же Пугач, запитаєте ви? А що Пугач — він птах нічний, та й риба йому ні до чого.