Загрузка. Пожалуйста, подождите...

Аналіз твору «Бояриня» Леся Українка

У драмі "Бояриня” відображена доба Руїни й гетьманування ПетраДорошенка.

У драмi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю. Леся Українка в драмi «Бояриня» закликає не залишати рiдної землi, рiдного народу, не цуратися рiдної мови та звичаїв, а робити все можливе, щоб бути справжнiм українцем, патрiотом рiдної землi. Поетеса закликає всiх до боротьби, яка б покращила долю України. Удрамi «Бояриня» поетеса реально зображує вiдносини мiж Україною та Росiєю, тяжку й трагiчну долю України, глибокий патрiотизм i зраду.

Жанр "Бояриня” – драматична поема

Рік написання — 1910 р.

Головні герої «Бояриня»: Оксана, Степан, Олекса Перебійний, Іван, Стара Перебійниха, Ганна, матір Степана.

Проблематика «Бояриня»

Однією з найважливіших є проблема наслідків Переяславської угоди для України та її народу. Вона пронизує весь твір і поставлена вже в першій дії драми в полілозі дійових осіб, що зібратися в оселі Перебійного.

Отже, ще однією проблемою, гостро поставленою у драмі «Бояриня», є проблема двох традиційних культур, двох цілком відмінних менталітетів.Цю серйозну й понині досить дражливу етнопсихологічну проблему письменниця розкриває як на етнографічному матеріалі, що служить тлом для подій драми, так і в діалогах, що виражають різні світогляди та ціннісні орієнтації, різні, а то й супротивні уявлення про добро і зло, честь і безчестя тощо. Ще одна проблема, що розкривається в драмі «Бояриня» і в інших творах Лесі Українки, — протиставлення понять «воля -рабство». Немає у світі такої цінності, яка перевищувала б цінність свободи, бо тільки людина, яка звільнила себе від рабства внутрішнього, може мріяти про звільнення від нього своїх ближніх, свого народу, своєї Батьківщини.

Бояриня» композиція Складаючись з п’яти частин віршами мішаних розмірів, твір побудовано практично повністю у формі діалогів. Експозиція – знайомство родини козацького старшини Олекси Перебійного зсином його бойового побратима Степаном – боярином. Зав’язка – згода Оксани на одруження. Розвиток дії – життя головної героїні в Москві, її неможливість вжитисяв роль боярині. Кульмінація – усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докірСтепанові з приводу своєї і його пасивності. Розв’язка – спустошення молодої української патріотки, готовністьприйняти смерть як невідворотність долі. «Бояриня» сюжет У драмі відтворено добу Руїни. Історична канва твору: змальовуються церковні братства, в яких брали участь і жінки (Оксана належала до дівочого братства, де була виготовлена корогва); згадуються утиски москалів (мову про це вів гість-козак, коли приїжджав до Степана); розповідається про те, що українська старшина "понадилась на соболі московські” (Іван, Оксанин брат, закидає це Степанові і його батькові); йдеться і про недовіру до Дорошенка, який привів на Україну татар (слова ці говорить Степан, коли характеризує братовбивчу війну на Батьківщині).

Джерело:https://dovidka.biz.ua/boyarinya-lesya-ukrayinka-analiz/

Драма «Бояриня» написано дуже стисло

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака зі старшини, Олекси Перебійного... Через садок ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському вбранні...

Перебійний запрошує Степана до себе на вечерю, але той відмовляється. Йому треба скоріше повертатися, бо не хоче розсердити бояр довгою відсутністю. Але виявляється, що всі вони на банкеті. Це дуже втішило Степана.

Гостя пригощає Оксана, дочка Перебійного. Зі Степаном вони знайомі з дитинства, росли разом. Батьки їхні разом козакували. Коли обійстя Степанового батька було знищене, він перебрався до Московщини. Після його смерті виїхав туди й Степан.

Приходить син Перебійного, Іван. Між ним і Степаном відбувається суперечка, бо молодший Перебійний засуджує рішення, прийняте на Переяславській раді, він підтримує гетьмана Дорошенка й виступає за культурну та політичну незалежність України. Він закликає Степана зі зброєю виборювати долю своєї землі. Боярин вважає війну між братами-українцями страшним гріхом.

З розмови між Степаном і Оксаною дізнаємося, що вони закохані один в одного. Дівчина розпитує боярина про його родину, життя в Московщині. Для Степана Оксана — втілення вільнолюбної України, себе ж він вважає невільником чужини.

Молоді домовляються, що Степан завтра зашле до дівчини старостів.

II

У Москві

Оксана живе в Москві з родиною Степана. Звичаї московитів здаються їй дивними, але Степанова мати пояснює, що тут вони у чужій землі, тому мусять дотримуватися цих звичаїв. Незвичним є для дівчини й одяг російських жінок, здається він незручним і некрасивим. Жінки тут не вільні навіть слова сказати, неначе туркені ходять із закритим обличчям, не можуть нікуди вийти без супроводу старшої жінки. Оксана не хоче одягати московське вбрання, яке придбала для неї свекруха, не хоче й виходити частувати бояр та цілувати їх у губи. Але мати попереджає, що Степана чекають неприємності, якщо вона не скориться звичаям цього краю. Життя здається Оксані неволею, але треба коритися.

ІІІ

До Степана з України приїжджає гість, який розповідає про утиски України Росією. Надіслані на Україну московські бояри топчуть українські звичаї, позбавляють людей волі, нав’язують свої закони.

На Московщині один боярин з підозрою поглядає на іншого, намагається його на чомусь спіймати та доповісти про де. Степан має бути дуже обережним, щоб зберегти своїх близьких. Його пригнічує таке становище, він говорить про де Оксані. Степан просить дружину спалити листа від подруги з України та не передавати нічого додому. Оксана не може листуватися навіть з батьками. Москва стає для неї в’язницею без світла й розради.

IV

Терем

Оксана нехотя гаптує та думає про вчорашню бесіду в царя, на якій був присутній Степан. Бояри бояться на таких бесідах сказати щире слово.

Вигляд у Оксани нездоровий, і це турбує Степана. Вона відчуває, що обманулася у своїх надіях. Сміливо їхала дівчина до Москви, бо вважала українців і росіян людьми однієї мови, культури. Тепер же бачить, що тут вона чужа, всі вважають її "хохлушкою". Степан виявився не борцем, а пристосуванцем, покірним холопом.

Оксана звертається до чоловіка з проханням повернутися на батьківщину, покинути московське ярмо. Степан пояснює, що цар знайде його й на Україні та помститься.

Жінка пропонує втекти у Волощину чи Польщу, бо й там їм буде вільніше. Але Степан не може порушувати присягу. Не може й Оксана залишити чоловіка. Таким чином, обоє вони страждають, але виходу не знаходять.

V

Оксану, зав’язану по-українськи хусткою, виводять попід руки в садок. Вона зовсім хвора, змучена, уві сні її мучать страхіття. А у батька снилося, що вона літає.

Лікар говорить, що жінка тужить за рідним краєм і треба її вивезти з Москви. Степан збирається попросити в царя дозволу погостювати на батьківщину. Оксана вважає, що вони не можуть показатися на Україні, тому що зрадили її. Вона не посміє нікому поглянути в очі, бо не боролася, а "вкривалася іржею". Оксана просить чоловіка щось зробити для України. Ці її слова звучать останнім заповітом.

Жінка звертається до сонця з проханням привітати рідну землю.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Головна героїня поеми Лесі Українки — вільнолюбна українська дівчина, яка виростала серед широких степів, чемних і чесних людей, що визнавали права іншого та знали свою людську цінність. Вона звикла до атмосфери взаємної довіри і доброзичливості, поваги до жінки та дівчини. Оксана переконана в незалежності своєї землі. Потрапивши в чужу землю, вона поступово починає задихатися від почуття пригнобленості, знецінення кожної людської особистості, зневаги до жінки. Особливо ж Оксану турбує те, що вона ніби зреклася своєї батьківщини, рідних, не може допомогти багатостраждальній українській землі.

Драматична поема "Бояриня" вперше була надрукована після смерті поетеси у 1914 році й протягом тривалого часу знаходилася під негласною забороною. Тільки у 1989 р. читачі отримали змогу познайомитися з нею.

 

Офіційне джерело https://www.ukrlib.com.ua

 

Драма «Бояриня» написано скорочено

Леся Українка

Дійові особи:

Перебійний Олекса —козацький старшина.

Оксана —дочка старшини.

Іван —син Олекси Перебійного.

Степан — молодий боярин, який приїхав з Москви.

Перебійниха — дружина козацького старшини.

Мати Степана —мешкає в Москві.

Ганна — сестра Степана.

Гість з України

ДІЯ ПЕРША

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері.

Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.

Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до козацького старшини Олекси Перебійного. Тут він зустрічає доньку Олекси Оксану і закохується в неї.

Мати й батько Оксани запрошують Степана повечеряти з ними, бо Олекса Перебійний товаришував ще з його батьком. Але Степан боїться, що, коли він погодиться на люб'язне запрошення, старі бояри, з якими він приїхав, на нього будуть гніватися. Старий Олекса його заспокоює.

Перебійний. Про них не турбуйся. Підкоморій їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас...

Степан. От спасибі, пан—отченьку!

Батько просить дочку почастувати їх. Оксана. Боярине, будь ласка, призволяйся.

Степан (узявши чарку, встав і вклоняється Оксані).

Дай Боже, панночка, тобі щасливу та красну долю!

Ось до будинку входить Іван, Оксанин брат, молодший козак. Іван. Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.

Перебійниха. Ти б уперід хоч привітався з гостем! Іван (сідаючи, недбало).

Ми вже віталися там, коло церкви.

Мати запитала Степана, чому ж не привіз матір на Україну, і Степан відповів:

Трудно.

Нема при чім нам жити на Вкраїні. Самі, здоров, знаєте — садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини...

Степан ще сказав, що батько "тяжко бідував із нами. На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне".

Іван. Мав кому держати!

Лихий їх спокусив давати слово!

Перебійний став пояснювати, що ніхто не знав, чим усе закінчиться, що присягу не кожен може зрадити. Але Іван не стримався і з іронією відповів:

Та певне! Краще зрадити Вкраїну!

Степан. Не зраджував України мій батько!

Він їй служив з—під царської руки не гірш, ніж вороги його служили з—під польської корони.

Іван. Та, звичайно,

однаково, чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!..

Мати намагалася заспокоїти сина. Степан став захищати свого покійного батька.

Іван спитав його, чому ж він, молодий, не підійма зброю, яка з рук батькових упала. Степан відповів, що батько навчав його не здіймати зброю проти брата, та й сам він вважає за краще вирішувати справи не мушкетом і шаблею, а "пером та щирим словом".

Іван знов не погодився зі Степаном і сказав:

Се в Києві ченці навчають отакого!

Оксана заступилася за Степана, та раптом засоромилася і пішла у садок.

Мати Івана вибачилась перед Степаном за зухвалу поведінку сина. Іван, пообіцявши матері більше Степана не чіпати, пішов до товариства. Оксана заходилася поливати квіти, служебка стала прибирати зі стола.

У садку почало сутеніти. Степан нишком виліз вікном зі своєї кімнати на рундук, прудко зіскочив з рундука на землю і підійшов до Оксани.

Оксана не чекала цього, і в неї з рук випав кухоль.

Степан. Панночко, се я.

Прости мене! Ти гніватись не мусиш, бо ти ж мене сама причарувала і звабила, як соловейко, співом. Я не своєю силою прийшов...

Степан хоче затримати дівочу руку, Оксана різко вириває її:

Оксана. Се що за звичай?

Я не холопка з вотчини твоєї!

Степан говорить, що не хотів її образити, що скоро поїде на чужину з розбитим серцем, а вона вже на другий день забуде про нього. Оксана збентежена: вона не звикла до таких слів, хоча роками знає інших паничів. Степан сказав, що ті паничі шукають квітку для забави "і тілько ждуть, щоб краще розцвілася". Він же-інакше сприймає дівочу красу:

Мені була б не для забави квітка, Я бачу в ній життя і волі образ і краю рідного красу...

На його слова Оксана відповіла, що вона ж не рослина, а має серце і душу.

Степан освідчився дівчині в коханні, Оксана відповіла йому взаємністю. Парубок збирався вже наступного дня заслати до неї старостів, та боїться, чи буде вона з ним щаслива.

Степан. Що тільки дам я тобі на чужині

замість веселощів рідного краю? Своє кохання вірне, більш нічого...

Хлопець каже Оксані, що має добру й чуйну родину, яка буде рада, коли він привезе жінку з України.

Степан. Мені тепер здається, що нігде

на цілім світі вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зів'ємо, хоч і в Москві. Нічого ж там чужого у нашій хатоньці не буде,— правда?

Проте Оксані все ж таки боязко їхати на чужину, хоч і разом з коханим. Чується голос матері, що кличе доньку. Оксана прощається зі Степаном і йде до будинку.

ДІЯ ДРУГА

У Москві.

Світлиця у Степановім домі прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по—вкраїнськи,— мати її намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром. Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші.

Мати сідає перепочити, збираючись потім іти в терем. Оксана пропонує їй перенести ліжко з терему в діл, але мати не погоджується.

Ой ні, голубонько, нехай вже там, у теремі... Тут на Москві не звичай, щоб жінка мешкала на долі. Скажуть: ото стара, а звичаю не тямить!

Оксана як бояриня московська повинна вдягатися за місцевими звичаями.

Степан одягає боярське вбрання, але Оксані воно не подобається, і вона дивується з тих чужих для неї порядків.

Матері Степана треба і свою доньку Ганну одягати по—московському і заміж віддати у Москві, а не на Україні.

Ганна, сестра Степана, лускає насіння, не знаючи, чим ще зайнятися у свято. Оксана пропонує погуляти їй між челядь, Гана каже, що за московськими звичаями їй не можна самій ходити по Москві.

Оксані все здається дивним, в тому числі й імена, які вимовляються на московський лад, і вона просить Ганну називати її Оксаною. Оксані дивно слухати про заручини Ганни, яка не знає свого нареченого і може побачити його хіба що в церкві.

Заходить Степан і просить Оксану перевдягнутись у московське вбрання і почастувати його гостей бояр.

Оксана. А як же частувати їх, Степане?

По—нашому, чи, може, як інакше?

Степан. Ти винесеш їм на тарелі меду,—

Матуся прилаштують, як там треба,— уклонишся, боярин поцілує тебе в уста...

Оксана не хоче навіть чути про такий звичай: вона не згодна, щоб хтось чужий її цілував. Степан намагається переконати дружину, бо якщо вона піде проти звичаю, він попаде в немилість у царя. Оксані не віриться, що все це так серйозно.

Оксана. Степане, та куди ж се ми попались?

Та се ж якась неволя бусурменська.

Мати Степана починає просити невістку, щоб вона послухалась і вийшла до бояр. Благає її і Ганна. Врешті-решт Оксана погоджується. Оксана (до Ганни холодно, якось надміру спокійно).

Я вийду. Дай мені московське вбрання А ви, матусю, наготуйте меду. Іди, Степане, бав тим часом гості.

Після цих слів Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.

ДІЯ ТРЕТЯ

Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.

З'являється гість з України. Степан його приймає з побоюванням, аби ніхто їх не підслухав, зачиняє двері й вікна, розмовляє з гостем неголосно.

Гість просить, щоб цар послав когось з українців захистити від царських посіпак:

Степан. Нас не пошлють...

Гість. Чому?

С т е п а н . Бо нам не вірять.

Гість. Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!

Степан. То тут на очах, а з очей спустити

нас надовго не зважаться...

Гість. Не здивуйте ж,

як ми відкинемось до Дорошенка!

Степан робить рух, ніби хоче затулити гостеві рота, щоб він не говорив таких слів, а той веде далі:

Гість. Мій свояк, Чорненко, знаєш? (Степан потакує головою.)

Так був уклепався,

що ледве—ледве вирвався з душею!

Степан. Чорненко? Він, здається, з найвірніших

царевих приятелів.

Гість розповів, що не всі бояться, є й сміливі, такі, як Іван, Степанів шурин, котрий відвіз корогву, пошиту дівчатами, у Чигирин. Щоправда про це ніхто не знає, а якби дізнались, то "страшно здумати, що б там було". Степан пообіцяв гостеві переговорити у його справах при малій бесіді.

Гість виходить, з інших дверей входить Оксана і розповідає Степанові проте, що цей гість, Яхненко, привіз їй відбратчиці—товаришки листа, де вона просить прислати трохи грошей. Степан злякався, хоче того листа спалити, просить дружину, щоб вона не відсилала гроші.

Оксана. Яйне гадала,

що ти такий скупий. Коли вже так,— я з посагу свого послати можу.

Степан відповів, що йому не грошей жалко, а він боїться, що хтось дізнається, бо це дуже небезпечно.

Оксана. Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...

Татари там... татари й тут... А що ж? Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки... холопів продають... Чим не татари?

Степан. Тут віра християнська.

Чоловік починає заспокоювати Оксану, гірко шкодуючи, що він не зміг нічого їй дати на чужині. Дружина запитує чоловіка, чи довго їм ще мучитися у цій неволі, але Степан сам нічого не знає. Він їй обіцяє, що коли зміняться часи і трохи "утихомириться" на Україні, то вони, можливо, поїдуть у гостину до Оксаниних батьків. Зараз же ніяк не можна. Степан пояснює дружині, чому їй не можна послати гроші чи листа, навіть прийняти в себе Яхненка, щоб передати привіт і подарунки рідним, забороняє і озиватися до Івана. Оксана змушена згодитись, хоча їй дуже прикро від цього.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Терем. Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі.

Увіходить Степан і скаржиться на головний біль, бо був учора на царській "бесіді", де тільки п'ють, а говорити бояться.

Оксана засумувала, а Степан просить її щось розповісти. Дружина розказує йому про своє шитво, яке вона вишиває для Ганни на весілля. Раптом Оксана починає плакати. Степан її заспокоює, а потім говорить:

Се правда, не ростуть квітки в темниці... А я гадав... Оксано, заспокойся, поговорім ладком.

Степан згоден відпустити дружину до її рідних, не хоче тримати її як "хан татарських, мов на шкурку", ладен вернути їй присягу, але Оксана не хоче його кидати. Вона пропонує чоловікові тікати разом із Москви.

Степан. Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще й твоїй родині буде лихо. Не скриємось нігде... Присяго, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув. Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.

Вони домовляються ніколи більше не говорити про те, що завдає їм болю. Степан просить Оксану заспівати щось. Вона співає тихенько "Ой, як було хорошенько, як рід з родом п'є". Трохи поспівавши, Оксана закашлялась.

Увіходять мати й Ганна, слуги вносять "згортки з покупом". Мати радіє з того, що її голуб'ята ніяк не наговоряться вдвох, і хоче, щоб така доля була і в її дочки Ганни. Показують обнови, що купили. Оксана починає співати і танцювати, та так весело, що Степан просить тихіше, але дружина ще хоче навчити і Ганну.

Оксана. Гуляй, гуляй, господине,

нехай наша журба згине! Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине! Що ж ти, Степане? Помагай співати!

(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель. Степан тривожно кидається до неї.)

ДІЯ П'ЯТА

Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко ґратчасті вікна терема і піддашок зі сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав'язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках нездоровий рум'янець.

Дівчата Оксану садовлять і вертаються в терем. Мати пропонує заснути, але Оксана відмовляється, бо боїться побачити страшні сни. Вона говорить, що відколи стала жити в Москві, сни в неї стали зовсім не такі, як вдома, у батька. Згодом молода жінка заспокоїлась і заснула. Прийшов Степан, і мати спитала його, що сказав лікар—німець про Оксану. На її думку, Оксана захворіла після весілля Ганни, але Степан відповів, що це не так.

Степан. Здається, ще давніше почалося...

Мати. Що ж воно? Як зветься?

Степан. Казав він: "Ваша пані зануднлась

по ріднім краю — се є также слабість".

Сказав мені по—грецьки як і зветься.

Він казав,—

коли її повезти на Вкраїну,

то, може б, ще й одужала.

Степан розповідає матері про свій намір попросити царя відпустити погостювати на Україну та ще й у Київ поклонитися святим угодникам у печерах.

Чоловік будить Оксану поцілунком. Вона розповідає, який гарний сон їй приснився: про батьків садок, де ясно світить місяць. Чоловік заспокоює дружину тим, що вона скоро побачить рідний дім, бо вони разом поїдуть туди. Оксана відмовляється їхати.

Оксана. А я дивую, ти з яким лицем збираєшся з'явитись на Вкраїні! Сидів—сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні,— тепер, як "втихомирилось", ти їдеш туди ясного сонця заживати... На пожарині хочеш подивитись, чи там широко розлилися ріки від сліз та крові?..

Дружина говорить Степанові, що вони варті один одного. "Отак і ми з тобою... зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... обоє ржаві..." Оксана радить чоловікові, коли вона помре, то більше не брати українку, а взяти московку. Вона довго мовчала, а тепер почала говорити правду: мовляв, раніше треба було вирватися з цієї неволі і не чекати спокійних часів. Вона рішуче відмовляється від поїздки на Україну, бо їй соромно буде дивитися у вічі рідним і друзям. Оксана не хоче й лікуватися.

Оксана. Нащо?

Кому потрібне те моє здоров'я та й я сама?

Степан просить дружину не картати себе словами, він каже, що доля їх і так вже тяжко покарала, і Бог простить їх за все. Після цих слів Оксана стає лагідною, збирається Степанові віддати заповіт, який він після її смерті має передати родині і братчикам.

Оксана (підводиться й прихиляє його до себе).

Ні, любий, ти на світі потрібніший, тобі ще є про що й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою подоланим подати пільгу зможеш, як ти не раз давав... На бойовиську не всі ж померли, ранених багато... поможеш їм одужати, то, може, колись там... знов зібравшися до бою, вони тебе згадають добрим словом... а як і ні — не жалуй, що поміг.

(Сидять якийсь час мовчки, обнявшись.)

Степан підводиться і подає Оксані руку, хоче завести її до хати, бо вже заходить сонце.

Оксана. (Спираючись на руку Степанову, іде до будинку. Не доходячи рундука, спиняється і обертається, дивлячись на західнє сонце, що вже зникає за обрієм.)

Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну — привітай!

Офіційне джерело https://www.ukrlib.com.ua

 

Драма «Бояриня» написано стисло

Сюжет поеми розвивається на побутовому рівні, на фоні історичних подій, які лише відгуками згадуються в п'єсі.
Дія перша
Дія відбувається в Україні. В садку і в будинку Оксаниних батьків. В I-й частині Оксана розцвітає наче квітка. Олекса Перебійний запрошує Степана повечеряти і погостювати кілька днів, допоки посольство з яким прибув Степан перебуватиме в Україні.
Сім'я вечеряє, відбувається суперечка між Степаном та Іваном.

Степан
На раді Переяславській мій батько,
подавши слово за Москву, додержав
те слово вірне.
Іван
Мав кому держати!
Лихий їх спокусив давати слово!

По обіді, в садку Оксана і Степан мають тривалу розмову, під час якої в них пробуджується кохання, та витинаються мрії про майбутнє спільне життя.

Степан
Мені тепер здається, що нігде
на цілім світі вже нема чужини,
поки ми вдвох з тобою. От побачиш,
яке ми там кубелечко зів'ємо,
хоч і в Москві. Нічого ж там чужого
у нашій хатоньці не буде, — правда?
Оксана
Авжеж. І, знаєш, якось я не дуже
боюся тої чужини.
Степан
Зо мною?
Оксана (усміхається)
Тим певне, що з тобою. Але й так,
хіба ж то вже така чужа країна?
Таж віра там однакова, і мову
я наче трохи тямлю, як говорять.

Дія друга
Місце дії: світлиця у Степановім дому прибрана по-святковому. (Москва). В II-й частині Оксана вперше стикається з "глухою стіною" рабських звичаїв, з безліччю обмежень особливо для жінок. Оксана ділиться першими враженнями про Московське князівство, спізнає тутешні звичаї. Діалог між Оксаною і матір'ю Степана. Мати
Ще осміють, дитинко;
нема тут звичаю з чоловіками
жіноцтву пробувати при беседі.
Оксана
Ой господи, які се тут звичаї!
Оце — але!

Наступна сцена в теремі (жіноча опочивальня на верхньому поверсі). Спершу розмова відбувається поміж матір'ю Степана, його сестрою Ганною і Оксаною. Потім матір йде спочити, залишаючи подруг удвох.

Ганна
Бо в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут ізроду не чували, —
співати по гаях!…

Потім до терему забігає Степан, та упрошує Оксану прийняти важливих гостей за московським звичаєм.
Дія третя
Місце: Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. Оксана, не маючи змоги здолати традиції Москви, намагається безуспішно вирватися в Україну або хоч надіслати допомогу. Певно найбільш прив'язана до історичних подій частина поеми. Кілька разів згадується Дорошенко.
До Степана і Оксани приїжджають вісники з України.

Степан
Небезпечно.
Вони там з Дорошенком накладають…
Оксана
Ну що ж, так, може, й треба.
Степан
Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крові,
а ся війна найпаче братовбійна,
що Дорошенко зняв на Україні, —‘-
то ж він татар на поміч приєднав
і платить їм ясиром християнським.
Оксана
(сідає, мов знесилена, на ослін і спирається на стіл)
Скрізь горе, скрізь, куди не обернися…
Татари там… татари й тут…
Степан
Оксано!
Що мариться тобі? Татари тут?
Оксана
А що ж? Хіба я тут, не як татарка,
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки…
холопів продають… Чим не татари?

Дія четверта
Місце: Терем. Оксана занепадає на чужині. Оксана і Степан удвох.

Оксана (уриває ридання, з одчаєм)
Степане! Ти хіба не бачиш?
Я гину, в'яну, жити так не можу!
(В знесиллі похиляється па кросна)
Степан
Се правда, не ростуть квітки в темниці…
А я гадав…

Вертаються з покупами Степанові матір та сестра. Оксана жвавішає.
Дія п'ята
Місце: Степанів садок. Вже зів'яла Оксана, хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець. Матір та Оксана (з поміччю двох служниць) виходять в сад. По тому як Оксана заснула, виходить Степан та нишком з матір'ю радяться як лікувати Оксану.

Мати (нишком)
Ну, що ж казав той німець? Є надія?
Степан
Що ж, каже: "В бога все можливо".

Степан
Він казав, —
коли її повезти на Вкраїну,
то, може б, ще й одужала.

Мати йде в терем. Оксана прокидається від Степанового поцілунку.

Степан
Цар пустить. Вже ж тепера на Вкраїні
утихомирилося.
Оксана (гостро)
Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилась воля,
Україна лягла Москві під ноги,
се мир по-твоєму — ота руїна?
Отак і я утихомирюсь хутко
в труні.
Степан
Ти одживешся на Вкраїні.
Москва ж не може заступити сонця,
зв'ялити гаю рідного, зсушити
річок веселих.

Хоч у драмі цього не має, але скоріше за все Оксана помирає.

Офіційне джерело https://www.ukrlib.com.ua