АНАЛІЗ «МАРТИН БОРУЛЯ»
«Мартин Боруля» аналіз твору передбачає визначення теми, ідеї, головної думки, жанру, проблематики твору. А зробити аналіз «Мартин Боруля» можна прочитавши його повністю, адже короткий переказ не дасть повного уявлення про всіх героїв та їх відчуття. Аналіз «Мартин Боруля» Автор «Мартин Боруля»: І. Карпенко-Карий
Рік написання 1886
Видання: 1891 р. у журналі «Зоря» Літературний рід «Мартин Боруля»: драма
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія.
«Мартин Боруля»: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства. Ідея «Мартин Боруля»: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими. Головні герої «Мартин Боруля»: заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв. Проблематика «Мартин Боруля»: Проблема людської гідності Проблема усвідомлення щастя Проблема праці Проблема батьків і дітей Проблема кохання і сімейного щастя У пєсі «Мартин Боруля» наголошує, що гідність людини визначається не її привілейованим станом, а способом життя — чесною трудовою діяльністю, щирістю і добротою у взаєминах з людьми. Головний герой твору — Мартин Боруля – заможний селянин. Він – здорова натура, гуманна людина, щира і до певної міри наївна. Численні комічні ситуації, пов’язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх. Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.» Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)» Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи. Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї. В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі. Якщо ви можете доповнити аналіз твору «Мартин Боруля» лишайте свої тези в коментарях.
Переказ твору «МАРТИН БОРУЛЯ»
Дія 1
Ява 1
Транделєв – повірений – сидить у хаті Борулі. Той приносить йому бумагу, в якій сказано, що його, Мартина Борулю – багатого шляхтича, чиншовика (це той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові) – зачислено до дворянського роду і Дворянське депутатське собраніє подає кандедатуру чоловіка на затвердження в Сенат. Мартин із цього приводу був несказанно радий: "Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!…". Тому він покликав Транделєва, щоб подавати апеляцію до суду на Красовського, який його назвав бидлом, а сина – телям.
Розбурений розповідями Трандалєва про його схожі справи, Боруля не шкодує ніяких грошей, аби лише дати прикурити Красовському. Почувши суму 100 карбованців, Мартин погодився ще й зверху докинути та швидко пішов по гроші.
Ява 2
Трандалєв, будучи сам, розмірковує, яке добре діло – "повіреничество". Веде діло Красовського проти Борулі, а Борулі проти Красовського. І нема йому різниці, чи виграє, чи програє: всеодно заплатять. І ще й годують його, і коней теж. А робити і не треба нічого: в городі піде до столоначальника, той все і напише.
Мартин приніс йому грошей, сказав, що всі надії лише на повіреного. Поцілувалися та й розійшлися.
Ява 3
Мартин думав собі, яка добра робота гражданська. Його покійний батько все про господарство думав, а дарма, бо тепер інший світ став – треба дворянський статус. Сина вже влаштував в земський суд, ще б для доньки якогось благородного чоловіка найти.
Входить Степан – син Борулі, який працює в суді та приїхав на кілька днів до батьків. Мартин наказав збирати для нього коней, а сам став розпитувати про чиновника Націєвського, якого бачив на масляну. Він був губернським секретарем, а скоро мав вести ісходящу та стати регістратором. Мартин вирішив, що якраз для його донечки Марисі, тому велів синові передати, щоб Націєвський приїжджав на його ж конях.
Зайшла Марися та сказала, що чоловіків кличе мати, а батько їй дорікнув, що вона каже по-мужицьки, а треба казати "папінька й мамінька", або хоч "папаша, мамаша".
Ява 4
Чоловіки пішли, а до Марисі прийшов Микола. Вона його проганяла, бо не хотіла балакати з хлопцем при такому гармидері, коли всі бігають та збирають брата. А Микола заявив, що він пошле свого батька, щоб домовлявся з Мартином про весілля.
Ява 5
Прийшов Степан і Микола, який знав хлопця з дитинства та вчився із Степаном, почав з ним говорити. Розпитував хлопця про життя у місті, бо думав, що там скучно, а Степан розповів про свої розваги; також про роботу питав. Микола не розумів, навіщо ж переписувати всякі бумаги.
Степан поскаржився, що ой як важко працював, бо спершу потрапив у казначейство, а там треба таблиці переписувати, то аж в очах рябіло від чисел. Микола признався, що йому без хлопця сумно буває.
Ява 6
Прийшов Мартин. Коли Микола вийшов, він сказав сину, щоб перестав спілкуватися із хлопцем, мовляв Степан якомусь сільському хлопу не рівня. Вже краще серед вищих тертися.
Степан говорить батькові, що Каєтан Іванович – суддя – обіцяв, що Сенат от-от має затвердити їх у дворянстві, а вдячний Боруля поучав сина кланятися йому.
Ява 7
Мартин кличе до себе Омелька – свого наймита. Він наказує одітися йому в хороші чоботи, бо він везе панича. І хоч Омелько не одразу зрозумів, що панич – це Степан, вибору у нього не було. А Борулю він мусив величати паном. Потім Мартин Боруля ще й забракував коней, яких запряг Омелько, щоб везти Степана.
Нещасний чоловік і не розумів, чого його хазяїн так збісився, коли став паном.
Ява 8
До кімнати ввійшов Степан і його мати – Палажка. Мартин поучає жінку, говорить як треба поводитися, коли поїде з Омельком: каже, щоб купила чаю й кави, тканини, щоб чистила знов і знов своє взуття – бо одяг перше діло. Мартин знов критикує Омелька, бо він одівся у старий кобеняк.
З тим і проводили сина.
Дія 2
Ява 1
До Борулі прийшов Гервасій – батько Миколи – та Матвій – його хресний батько. Обидва просили віддати Марисю за Миколу, бо він не бідняк, та й діти з дитинства любляться. Але Мартин відмовив. Чоловік заявив, що його донька тепер дворянка, тому не може йти за Миколу, хоч він і хороший хлопець.
Гервасій Гуляницький в кінець розсварився із Мартином, мовляв він зі своїми паперами носиться, але папери то ніщо. І в нього були документи, та й узагалі – усі дворяни, просто дрібні та голопузі, то й повипадали із дворянського возу. А шляхта має бути освічена. От той же Красовський спершу вивчився на лікара, а тоді до нього шляхетництво саме прилипло. Тому Борулі з ним не тягатися. Тим більше, що Красовський міг вигнати чоловіка із своєї землі.
Твір Карпенко-Карого «МАРТИН БОРУЛЯ» скорочено
Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що "Дворянскоє депутатскоє собраніє" зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і по дає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, котрий його, "уродзоного шляхтича", назвав бидлом, а сина — телям. Мартин говорить, що не пожаліє ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог.
Трандалєв радий, що знайшов собі таку безклопітну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі.
Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі. Від Марисі він вимагає, щоб називала батьків не "тато", "мама", а "папінька", "мамінька" чи "папаша", "мамаша" — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, поводилася, як панночка.
Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про весілля. Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам'ять "бумаги", як потім із друзями розважається, п'ючи "трьохпробну" (горілку) й співаючи "крамбамбулі" (романси). Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.
Боруля посилає зі Степаном Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, як у дворян.
До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара. Ображені свати йдуть. Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять "кофій" і коли подають: чи до борщу, чи на ніч. Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.
Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин.
Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір'ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком. Але Палажка відмовок , що то марно, тільки посваряться.
Мартин забороняє дочці прати білизну, приносить від хрещеної матері кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка.
Приїжджає Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого. Націєвський говорить, що всі баришні від нього "тають", розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися і батьком про багатий посаг (придане).
На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка чекає дитину від іншого. Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.
Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.
Приїжджає Степан з речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським й після того, як надійшов папір від Красовського, щоб вибиралися з його землі, батько зовсім занедужав. Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином.
Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова, бо в одному з документів написано не "Боруля", а "Беруля".
Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.
Гервасій просить поблагословити дітей — Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами.
Твір Карпенко-Карого «МАРТИН БОРУЛЯ» стисло
Основні дійові особи:
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик;
Палажка — його жінка;
Марися — їх дочка;
Степан — син їх, канцелярист земського суду;
Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик;
Націєвський — регістратор з ратуші, губернський секретар;
Трандалєв — повірений;
Омелько, Трохим — наймити Борулі;
Красовський — багатий поміщик, вчений лікар.
У центрі п’єси – Мартин Боруля, багатий український шляхтич, що орендує землю у поміщика Красовського. Він має дружину Палажку і двох дітей: дочку Марисю і сина Степана, який працює канцеляристом в земському суді. Мартин мріє отримати дворянське звання, щоб вивищитися в суспільстві і краще влаштувати своїх дітей. Справа нібито вже майже вирішена: Боруля отримав документ від Дворянського депутатського збору, який постановив, що він має бути зачислений до дворянського стану. Лишилось тільки щоб постанову затвердив Сенат, і тоді Боруля офіційно буде визнаний дворянином.
Отримання цього статусу є особливо важливим для Мартина, бо раніше він посварився з поміщиком Красовським і той обізвав його "бидлом", а його сина – "телям". Це сильно зачепило самолюбство Борулі і він подав позов не кривдника, але суд визнав образу взаємною, бо Мартин теж обізвав Красовського: "свиня, безштанько, приймак!" Тепер, коли його мають визнати дворянином, Мартин хоче подати апеляцію, адже він тепер знать і заслуговує на більш поважне ставлення. Для нього навіть не важливо скільки грошей йому доведеться витратити на судову тяганину, він вважає, що це того варте. В суді Борулю представляє повірений Трандалєв. Стряпчий тільки радий тому, що Боруля знову судитиметься, адже він веде справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі. Не залежно хто виграє справу, Трандалєв отримає оплату: "чи виграв, чи програв, а грошики дай!". Робота не важка і прибуткова, тому повірений переконує Мартина, що у випадку програшу апеляції, вони повинні будуть судитися знову і подавати позови поки не доб’ються свого.
У своїй одержимості порівнятись з Красовським, Мартин хоче "дворянські порядки позаводить": не дає дочці і жінці робити ніякої роботи по господарству, натомість найняв наймитів. Дочка Марися тепер повинна називати батьків не "мама" і "тато", а "мамінька" і "папінька" або "мамаша" і "папаша". Такі назви є дивними для простої, працьовитої дівчини. Вона не розуміє зміни, яка відбулася в її батьку з тих пір, коли він захотів стати дворянином. Раніше він казав, що лише той, хто працює, може їсти, а тепер каже, що для неї, як для дворянки, працювати – це ганьба. Він примушує наймитів одягатись, як на свято, і наказує купити "са-муварь, чаю, сахарю і... кофію", щоб було, як у панів. Мартин не знає, однак, як вживати ці дворянські продукти: тому наказує наймиту розпитати, як ту каву пити: "чи до борщу, чи на ніч?"
Марися давно закохана у сина багатого шляхтича Гуляницького, Миколу. Вони виросли разом і хочуть одружитися. Брат Марисі, Степан, в дитинстві був найкращим другом з Миколою, але тепер їх життя складаються дуже по-різному: Микола працює в господарстві, а Степан сидить в казначействі і робить копії різних паперів та завчає їх напам’ять. Микола каже другові, що його робота дуже нудна і беззмістовна: "я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить". Мартин же каже синові, щоб не спілкувався з Миколою: "не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна..."
Батько Миколи, Гервасій, приходить до Мартина, щоб посватати Марисю, але той відмовляє, бо вони — дворяни, а Гуляницькі – прості хлібороби. Гервасій каже, що не впізнає його: "поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським..." Мартин відповідає, що він теж "уродзоний шляхтич" і заслуговує дворянства так само, як і Красовський, бо той "був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем". Боруля вважає Красовського приймаком і тому на вартим дворянського звання, Гервасій же відповідає йому, що Красовський – вчений лікар і тому може вважатись дворянином: "його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу!", "хто вчену голову має, той дворянин". Мартин вперто тримається своєї думки, і, нічого не добившись, Гуляницький йде.
Мартин же вирішує віддати дочку за губернського секретаря Націєвського, бо той дворянин і це підвищить становище його дочки. Насправді Націєвського цікавить лише посаг дівчини, бо Мартин обіцяє: "п'ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі". Марися ж, кохаючи Миколу, одразу говорить про це Націєвському і каже, що вони на пара: "Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать..." Націєвський намагається переконати її, співає дівчині романс під гітару, каже, що вона закохається в нього після весілля, бо: "баришні од меня тають, і ви розтаїте". Проте йому не вдається зачарувати Марисю і вона йде. Тим часом в Націєвського з’являється підозра, що, можливо, Марися вагітна від хлопця в якого закохана, і йому намагаються підсунути нечесну наречену. Його підозри підсилюються, коли він чує розмову Мартина з Палажкою, які думають, кого взяти в куми, коли народиться дитина. Націєвський тікає з заручин. Розгніваний Боруля наздоганяє невдалого нареченого і лупцює за свій сором.