Аналіз віршу «О земле втрачена явися»
Збірка: «Палімпсести».
Жанр: ліричний вірш
Рід лірики: патріотична лірика
Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Форма: розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою.
Віршовий розмір: 4-стопний ямб
Вид римування: перехресне
Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких пожиттєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі. Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у «зболеному сні»; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло («лихо, спи!»). Мотиви: «утрачена Батьківщини», «плинність життя», «смерть», «казка дитинства». Образи: людей: ліричний герой; міфологічні: лихо; природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга; предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле. Символічні образи: пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності). Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні. У вірші незвичайних метафор, порівнянь: «дня розгойдані тарілі», «бризкит райдуги в крилі», «солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль» та ін. Твір присвячено рідному краєві. Написаний у формі звертання, він являє собою низку риторичних запитань, різних за змістом і тональністю, які йдуть за певним образом картинкою. У вірші відтворено художній образ України. Ліричний герой сподівається, що спогади про рідний край врятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш «О земле втрачена, явися» належить до невільницької лірики. Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд шмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу. Обрамлення підсилює тужливі настрої поета. Для поета Україна — не просто образ рідної землі. Це незмінний складник його душі, що завдає страждання і відночас лікує. У Вірші «О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ!..» відтворено поетичний образ України. Це — щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. У зболеному серці українського патріота незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому винести тяжкі табірні випробування.
Вірш Василя Стуса «О земле втрачена, явися»
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.