Захар беркут
Іван Франко у повісті «Захар Беркут» звертається до сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування.
«Захар Беркут» — героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про допомогу сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми «Собутка» польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодопомозі. Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: «Се наша Тухольщина, наш рай». До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.
Опис зовнішності людини
Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.
Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
Опис людини 7 клас
МОЯ БАБУСЯ. Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї. Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається. Коли б я не приїхала, на бабусі була біленька хусточка, яка різко відтіняла чорні брови і засмагле обличчя. Іноді хусточка зсувалася набік, і з-під неї вибивалося пасмо сивого волосся. Бабуся знає багато казок, і мені подобається слухати її тиху неквапну оповідь. Ось така вона, моя люба бабуся.
МІЙ ТОВАРИШ. Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими. Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ Ф. ПАНКА «ЮВІЛЕЙНЕ ПАННО Т. ШЕВЧЕНКА». У нашій школі є Шевченківська світлиця. Там зібрано величезний матеріал про Тараса Шевченка, зберігаються твори поета, його картини. Центральне місце займає «Ювілейне панно Т. Шевченка», виконане заслуженим народним художником України Ф. Панком. Кожного разу, коли ми заходимо до світлиці, зустрічає нас мужнє, вольове обличчя Великого Кобзаря. Мудрий задумливий погляд темно-карих очей і зморшки на лобі свідчать, що на його долю випало немало важких випробувань. На голові в нього сива смушева шапка, на плечах кожух. З-під кожуха видніється сорочка червоного кольору. Портрет поета виконаний на тлі червоних ягід калини, квітів соняшника, дубового листя. Це символи України. Соняшники символізують сонце, листя дуба — мужність і нескореність, калина — красу. Фарби, якими виконаний портрет, яскраві, насичені, що створює урочистість та святковість. Цю картину художник написав до 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка. З того часу вона гостинно зустрічає відвідувачів нашої світлиці.
Українська мова 7 клас твори
Треба любити природу, і вона неодмінно відплатить нам добром і любов’ю
У наш час дуже багато говорять про необхідність піклування про природу. Навколишній світ не має захисту перед жахливим натиском сучасної цивілізації.
Я розумію, що природа є гарантом нашого міцного здоров’я та довголіття. Те, як ми дбаємо про неї зараз, матиме величезний вплив на наше майбутнє, адже лише від нас, сучасного покоління, залежить, у якому світі ми будемо жити завтра.
Саме тому я замислююсь над тим, що в моїх силах зробити для рідної природи. Мій вік не дозволяє робити якісь глобальні зміни в навколишньому світі, але я не забуваю про те, що мені по силах.
Немає нічого сумнішого, ніж мальовнича яскраво-зелена галявина, повністю вкрита брудом і сміттям. Коли виходиш з друзями на природу, то важко знайте не те що красиве місце, аби відпочити, а хоча б відносно чисте. Отож, перший обов’язок — залишати місце відпочинку в такому ж чистому вигляді, яким воно було до нас. А всі залишки сміття забирати з собою або викидати в спеціально прилаштоване для цього місце.
Заради задоволення вбивати та калічити птахів — це ознака надзвичайної жорстокості людської натури. Цього не можна допускати. Навпаки, ми маємо робити все, аби підтримати наших менших «братів» у складні часи — годувати їх узимку, захищати від нападу хижих сусідів тощо.
Зелений ліс — це запорука збагачення нашої планети таким цінним киснем. Якщо кожна людина посадить хоча б одне дерево, то навколишній світ стане набагато красивішим і комфортнішим.
Ми маємо палко любити рідну природу і саме завдяки цьому почуттю намагатись якомога більше зробити для неї. І тоді вона неодмінно відплатить нам добром і любов’ю.
Людина сама по собі є чудом природи, найвищим створінням на землі. Вона дуже багатогранна, а тому однозначно відповісти на питання важко.
На кожному континенті переважає та чи інша раса, існує багато національностей з характерними, притаманними саме їм рисами зовнішності. Тому й для кожної національності існує індивідуальний еталон вроди. Але навіть у межах однієї країни краса сприймалася в різний час по-різному. Тобто існувало щось подібне до моди на колір шкіри, очей, на відтінок волосся; то в моді були «селянські» обличчя, то іконні. Незважаючи на таке розмаїття, все ж таки зовнішня краса завжди притягувала, вабила та брала у полон серця багатьох людей.
Людська краса не набридає, нею можна милуватися нескінченно, від споглядання краси надушу сходить благодать. Недарма художники, справжні цінителі краси, зображували на картинах вродливих жінок.
Але людей притягує в інших не лише зовнішня, а й внутрішня, — духовна краса. Наприклад, герої літературних творів завжди малювалися чесними та благородними, і в цьому виявлялася їхня духовна краса. Людей з добрим серцем і чистою совістю завжди любили. Людей достойних та високоморальних завжди поважали.
Суспільство з високою мораллю є більш вимогливим щодо духовної краси. І навпаки, звичайних обивателів мало турбує внутрішня краса людини, головне для них — задовольнити матеріальні потреби.
Тому, якщо хочемо, щоб нас цінували та поважали інші, ми повинні прагнути робити гарні вчинки та вдосконалюватися духовно.
Людська краса має багато різноманітних аспектів. Кожен розуміє її по-своєму, надаючи цьому поняттю безліч найколоритніших відтінків.
Людина може бути зовні прекрасною. Її врода може вражати, захоплювати й залишати в душі помітний слід. Такий чоловік або жінка одразу звертають на себе велику увагу, адже їх помітно в будь-якому товаристві, в будь-який час.
Так, вони викликають постійне захоплення своєю особою, але чи здатні вони зберегти його під час спілкування? На жаль, це не завжди відбувається.
Іноді трапляється навпаки: побачиш людину, і її зовнішній вигляд справляє на тебе таке величезне враження, що неодмінно хочеться поспілкуватися, поділитись з нею своїми думками чи намірами. Та лише вона починає говорити, відчуваєш, що врода її меркне з кожним вимовленим нею словом.
Приємно розмовляти з симпатичною людиною, але хочеться ще й отримати від цього спілкування щось цікаве, а це можливо лише за умови якогось інтелектуального потенціалу мовця.
А іноді відбувається так: людина не справляє на перший погляд ніякого враження, а починаєш з нею спілкуватися — і ніби дивишся на неї іншими очима, адже її розумові здібності дійсно вражають.
Отже, поняття краси може мати багато відтінків і так само багато різноманітних значень. Приємно спілкуватися з зовнішньо вродливою людиною, але цікавіше — з тією, що має красиву, тонку, чутливу душу. Адже з роками фізична врода змарніє, але ніщо не вплине на вроду духовну.
Прекрасним є саме життя, воно є унікальним і неповторним. Відчути привабливість життя допомагають «темні смуги», яких не уникає жодна людина. Але це не головне. Те, що знаходиться на поверхні, видно неозброєним оком, а нас приваблює таємне та невідоме. Треба весь час розвивати в собі духовність, тоді з’являється природний потяг до всього прекрасного.
Прекрасне треба не лише споглядати, але й бути його творцем. Порядні людські відносини — це прекрасно, відверті, добрі почуття — теж прекрасно, безкорислива допомога, як духовна так і матеріальна, — це теж прекрасно. Зігрівати душу втіхами життя замало, треба самому робити добро й зігрівати серця людей. Адже коли робиш іншим добро, отримуєш від цього велике задоволення, душа починає «співати».
У світі, сповненому любові й тепла, не було б зрад, крадіжок, сварок, образ та інших негативних речей.
Кожен би знав, що переходити межу недозволеного не можна, кривдити слабких теж не можна.
Без почуття прекрасного неможливо жити в цьому світі, неможливо бути щасливим, неможливо почувати себе справжньою людиною.
У кожної людини є взірець, тобто той, до кого вона хоче наблизитись, на кого бажає бути схожою. Це абсолютно нормальне й природне явище. Таке прагнення допомагає нам досягти вищої мети — обрати свій життєвий шлях.
У різні хвилини життя в мене перед очима постають різні люди, на яких я хочу бути схожою.
Я люблю читати, особливо мені подобаються детективи Олександри Марініної. Вона є для мене взірцем жіночого розуму, логіки, мужності й сили волі. Марініна опанувала дійсно чоловічу роботу — слідчого, більше того, досягла в ній успіху, і я в захваті від її сильного, незламного характеру.
Але нарівні із сильною волею кожна дівчина мріє мати надзвичайну зовнішність й бути по-справжньому вродливою. Взірцем краси для мене є численні відомі фотомоделі. Величезного успіху вони досягли завдяки постійній роботі над собою, так само і я намагаюсь підтримувати свою фізичну форму.
Бути вродливою — це гарно, але не менш важливо бути розумною. Я в захваті від жінок, що силою свого розуму досягли величезного визнання в науковому світі. Можливо, я не стану відомим науковцем, але все ж намагаюсь у школі гарно вчитись та отримувати високі бали. Крім того, читаю науково-популярну літературу й прагну якомога більше знати.
Може, я бажаю забагато й одразу? Не знаю, але далі буде видно, чи була я права. Може, неможливо мати все, що хочеться, але ніхто мені не забороняє прагнути цього.