Бабине літо
День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі синіло, як літом.
Сонце ходило на небі низенько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вечір ледве ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. Усе синє небо було ніби засноване білим, як пух, легким, як шовкові нитки, павутинням.
Вирушаймо в путь!
Як хороше мандрувати літом в Україні! Як приємно проїхати її шляхами, коли розкриваються перед тобою все нові обрії!
Сонячне, колосисте безмежжя вабить і кличе до себе. Легкі тепловії лоскочуть покрите бронзовою смагою лице.
Безмежна голуба далечінь розгортає перед тобою дивну красу барв різних відтінків. То замерехтить жовтогаряча золотиста нива. То розстелеться синіми, червоними, рожевими килимами буйнота трав.
Вогнисто спалахував небокрай на сході. День зводить над Дніпром свої вітрила. Заграв вітерець на хвилях Каховського моря, рожева смуга пролягла на воді. То сонце розіслало червоні шовкові полотна.
Пливемо на зустріч сонцю
Гордість Верхньої Хортиці
У Верхній Хортиці стоїть і досі могутній запорозький дуб, про який існує чимало переказів і легенд. Це один із найстаріших дубів в Україні: йому вже понад сім століть.
Чому ж цей велетень живе ось уже сьомий вік і щовесни зеленіє? Старі люди, запорозькі нащадки, пояснюють це тим, що дуб виріс біля джерела, яке щедро напоювало його коріння, давало йому силу і снагу. Пишний крислатий дуб привертає увагу багатьох мандрівників, які цікавляться пам'ятниками минулого. Людність міста Запоріжжя та Хортиці пишається цим дубом і з великою любов'ю оберігає його.
Люди пов'язують життя цього дуба з історичним минулим нашого краю, зокрема з історією запорозького козацтва.
Охочі до вигадок люди запевняли, ніби під цим дубом запорожці разом Із своїм отаманом Сірком писали знаменитого листа турецькому султанові. Інші оповідали, що Богдан Хмельницький, ведучи запорожців у квітні 1648 року до Жовтих Вод, де він уперше переміг ворога, зупинив військо біля кринички, що недалеко від цього дуба. Перед виступом у похід Хмельницький звернувся до козаків з промовою і закликав їх бути такими ж дужими й міцними в наступному бою, як цей дуб-велетень
Дуб
Літо. Сонце сипле з неба вогнем, але веселі й крикливі хлоп’ята зовсім не відчувають спеки. Вони забавляються в холодку. В саду дерев багато, зілля всякого, і бігати є де.
Як люблять діти бігати й бавитися в тім саду! Тут росте величезний, грубий і дуже гіллястий дуб. Він, немов зелена кругла баня, видніється здалеку над селом.
Дуб росте біля самої дороги, підпирає пліт. До його стовбура, немов діти до батька, туляться широколисті лопухи, кропива та подорожник.
Місце під дубом гладко витоптане. Тут хлоп’ята люблять ховатися, мов під безпечну стріху, від дощу, зливи. Тут ніхто їх не сварить за крик або біганину.
Зима йде
Усі дерева вже простягли вгору оголені віти. Тільки, мабуть, ялинки й сосни стоять зелені, та дуб не скинув свого вбрання. Листя його лише пожовкло, потемніло. І здається, що то стоїть могутній воїн. Налетить вітер, задзвенить своїм бронзовим листям могутній дуб, але не схилиться і перед бурею.
Іду лісом, ніби ступаю по золотому килиму.
Ось тихо сіла на рукав перша сніжинка. А ось і друга, третя. Здається, їх вирізьбив талановитий майстер. Ось затанцювало їх у повітрі більше, посипалися густіше, засипали землю, опале листя, дерева.
Козаки
Козаки спершу звалися вільні вояки, що своєю охотою ходили у степ за здобиччю або поступали на службу до якого князя чи царя московського. Були козаки християнські й татарські. Були цілі села козацькі, особливо на півдні України й Московщини. Багаті вельможні пани на Вкраїні й Білій Русі залюбки підмовляли козаків, щоб укупі обороняти землі свої від татар, ходити самим на татар, одбивати у них полон людський, табуни та іншу здобич.
На одному з дніпровських островів козаки стали кошем, і з того часу почалась Запорізька Січ. Від турецьких галер боронили її дніпровські рукави, бо по їхніх берегах ріс тоді високий очерет. Турки вже ніколи не їздили Дніпром до Січі.
На порозі зими
Погідливий жовтневий ранок, а ліс розлягається від весняних пісень пернатих. Птахи співають про те, що готові зустріти нову весну.
Коротке бабине літо. Вже повіяло холодом. Змовкли пернаті музиканти, вони перебралися до своїх місць зимівлі.
Від ранку до ночі трудяться борсуки. Вони носять у нори сухе листя. Білочки й сойки ховають у дуплах горіхи, жолуді. Запасаються на чорний день.
І люди заготовляють сіно, гілки, ягоди, насіння. Для звірів і птахів збирають. Усюди на галявинах можна побачити годівниці. Взимку люди наповнять їх кормом. Птахи і звірі прийдуть сюди на сніданок.
Польові запахи
Іван Петрович відчуває поле своїм обличчям. Легке віяння то пестить його, то ластиться, то наскакує розбишакувато. І він відчуває глибину вітру, глибину поля, таке бездонне безмежжя. Вітер доніс дух картопляних городів, соняшничиння, витьопаної дощами кукурудзи, сльозливе зітхання цибулі. Уже вгадуються густі загати з очеретів та картоплиння.
Ось уже й перше подвір’я, потекло й холодно вкололо чорно-жовте цвітіння чорнобривців. На цьому обійсті пахне поливом, нарізаним із кізяків, перемішаних із соломою. Оця господиня запаслась на зиму хмизом, який назбирала в лісі, носила в’язками.
Стомився, сів відпочити. Відчував заспокоєння і полегшення.
Травневе диво
Ласкаве сонце зігріває своїм теплом. Раненько ти біжиш до гаю. У тісній прохолоді ти бачиш справжнє диво. У високій траві біліє тендітна квіточка. На тонкій ніжці звисають перлини. Унизу вони схожі на крихітні дзвіночки. Широке листя, наче долоні, охороняє ніжну стеблину. Чуєш, як дзвенять ці дивні дзвіночки? Ти вдихаєш тонкий запах ніжної квіточки. Прекрасний дарунок лісу!
Здогадались, про яку рослину йде мова? Конвалії подарувала нам весна. Не загуби незвичайну красу лісової галявини.
У лісі взимку
Тихо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець. Тварини лісові не бояться снігу і морозу. Одяглися в тепле хутро звірятка, в густий пушок пташки і шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і моху. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок. Засипав сніг стежечку. Вилізла тихесенько мишка на пеньок, дивиться: сухе насіннячко сюди вітерець приніс. Поласувала і почала хутро своє чистити. Ось під корою сховався на зиму жучок-шкідничок. Схопив дятел жучка і проковтнув. Раптом стрибнула на пеньок білка, шишка соснова у неї в лапках.