Великдень
Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл народних весняних свят. Ці свята пов’язані з стародавніми віруваннями, звичаями.
Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Весна – бажаний гість, її закликають дівчата піснями – веснянками.
Народний образ весни – це образ краси, сили, надії.
Головним святом весни є Великдень. У цей день ми з глибокою вірою висловлюємо слова” Воскресне Україна!”
Запорожці
Запорожці – це народ , на всякі діла здатний. Були такі, що й грамоти не вчилися. Зате читали так добре, що й учений так не прочитає.
А сила яка в них була! Хоч у старого, хоч у малого!
Воювали вони так.
Стануть, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. Полки самі себе поріжуть, а запорожцям байдуже! Стоять та сміються.
Запорожців не зігнали з Січі, а вони самі пішли кудись на райські острови. Там і живуть.
Кобзарі
Кобзарі – та мандрівні музики – співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу.
Кобзарі не мали ласки від долі – майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики – поводирі.
Ходив кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх піснях.
Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. Кобзарева пісня була сильнішою за будь-які зброю.
Лелеки (Легенда)
Давно це було. На українську землю нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, заберуть у полон жінок. А малюків на згарищах залишали. Це побачили лелеки. Стукотом дзьобів вони кликали козаків на допомогу. Козаки були далеко, не почули лелек. Тоді птахи підхопили на крила малят, піднялися високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. Лелеки кружляли, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам в Україні завжди раді.
Народний герой
Це було ще за часів кріпацтва. Кармелюк ненавидів панів і завжди допомагав бідним людям.
Часто якийсь бідак виходить було у двір, а під порогом у хусточці лежать гроші.
Радіють люди, що Кармелюк приніс їм гостинець. Одного разу бідна вдова із своєю дочкою вели на ярмарок продавати останню корову. Зустрів їх Кармелюк. Він дізнався, що вдова немає й шматочка хліба для маленьких дітей, а тому веде продавати останню корову.
Кармелюк дав вдові грошей, щоб та купила дітям хліба, а корову щоб не продавала.
Багатьох людей врятував Кармелюк від голодної смерті. Про нього народ складав пісні.
Рідна земля
Рідний край !. Дорога серцю земля наша. Безмежні степи, зелені ліси й доли, високі і блакитні небеса ! Хіба є що на світі краще за це довкілля ? Хіба є що на світі дорожче за Вітчизну ?
Рідний дім, гостинна ласкава оселя. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок.
А за порогом відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть мальви, соняшник, вишня.
Ти розумієш, що це – твоя Батьківщина !
Від батьківського порога вона бере свій початок.
Рідна мова
Мово рідна! Ти безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця краю.
Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі. Без тебе – перекоти-поле, що його вітер несе у сіру безвість.
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш , кличеш на теплі й могутні хвилі свої. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан.
Річка Либідь
Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз’їхалися.
Пусто й сумно зробилося в княжому палаці. Не стало ні хоробрих лицарів, не прекрасних королевичів. Минуло кілька літ. Помер князь. Сумним було життя молодої дівчини. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який називається Либіддю.
Річка Стугна
Під Києвом заліг змій. Жителі села Трипілля та міста Києва щодня мусили давати дітей на обід цьому змієві.
От настала черга вести дочку й київському князю. І хоч побивався він дуже та не хотів, а таки віддав дитину душогубові. Але змій князівну ту не з’їв. Сподобалася йому дівчина. Вона ж довідалася, як можна цього змія вбити, написала листа, прив’язала до голуба та й відправила в Київ. У Києві ковалі Дем’ян та Кузьма викували великого плуга, запрягли у цього плуга змія і почали ним орати.
Степи
Степи нашої країни дуже видозмінені. Внаслідок обробітку грунту , сінокосіння , створення лісосмуг дуже змінилися рослинний і грунтовий покрив , тваринний світ.
Рослинний покрив значною мірою замінений посівами озимої і ярої пшениці, кукурудзи , соняшнику , проса, розвинуто баштанництво і садівництво, в заплавах – овочівництво.
Фауна степів немає нічого спільного з фауною лісової зони , проте лисицю, вовка , барсука можна зустріти всюди.Серед гризунів найпоширеніші ховрахи. Часто зустрічаються полівка , хом'як , тушканчик, степовий тхір.
З птахів характерні жайворонок , дрохва , степовий орел , перепел , степовий лунь.
У степах основну господарську цінність являють орні землі, сінокоси і водні ресурси.
Україна
Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю...
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі.
Поема жалю і смутку, краси і недолі...
Українська піч
Краса супроводжує українця протягом усього життя. Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч займала багато місця, але його ніхто не шкодував, бо піч і обігріє, й нагодує, й обсушить. А як гарно пахне від неї стравами, сушеними яблуками, насінням. А ще піч важлива тому, що пече хліб. Хліб пекла мати чи бабуся в середу або в п’ятницю. Тоді він особливо вдавався. Готові паляниці складали на столі, прикривали рушником.
Український віночок
Український віночок – не просто краса, а й оберіг, „знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже.
Впліталося до віночка багато квітів, вишня, ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошка, ромашка.
Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі маленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем. Коли квіти перецвітають вітер розносить насіння далеко-далеко.
Та хоч би де проросла ця рослина, вона завше цвіте. Тому й люди шанують її як символ нескореності.
А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п’ють від простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть весільні букетики. У народі його вважають символом життя.
А безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському Квіти вишні та яблуні - символ материнської любові. А калина – символ краси та дівочої вроди, символ України.
Ярославова слава
Широко й далеко линула Ярославова слава. Дбав він про військо, дбав про школи й церкви, щоб ширити слово Боже. Робив заклики, щоб батьки посилали дітей у школу. Заясніли вершки Києва золоти¬ми банями церков, між якими найславнішою була — собор св. Софії. І заходив Ярослав у келії до ченців, що писали книжки-літописи. Найславніший між ними був Остромир. Остромир допоміг князеві списати закони в одну книжку, що звалася "Руська Правда": списа¬не право, що ним князі мали правити й судити.
Мудрий і запопадливий був Ярослав. Любили його кияни, як бать¬ка рідного, так само, як любили його батька Володимира Великого.