ДУША НАРОДУ

Діалектний словник

8.6 Діалектний словник

Діалектний словник – словник, що фіксує лексику певної говірки або діалекту та подає її тлумачення. За способом пояснення значень діалектні словники належать до словників тлумачного типу. Базою для діалектних словників є записи діалектного мовлення у вигляді текстів чи відповідей на запитання програми, а також фольклорні тексти та, інколи, твори художньої літератури.

Діалектні словники за охопленням матеріалу є:

·повні (подано усі слова певного говору, зокрема ті, що збігаються з літературною мовою);

·спеціальні (подано особливі слова, що не збігаються з літературною мовою).

Першими українськими діалектними словниками були збірки слів гуцульських та бойківських говірок, які І. Вагилевич помістив у своїх етнографічних нарисах. Як окреме видання вперше вийшла праця І. Верхратського «Знадоби до словаря южноруского» (1877 р.). Словник поряд з поясненням семантики подавав докладну локалізацію зафіксованих діалектизмів, зіставляв їх з німецькими, польськими, угорськими, румунськими відповідниками.

Відомі численні діалектні словники, наприклад, «Словник діалектизмів українських говірок Одеської області» А. Москаленка (1958 р.), «Словник полтавських говорів» В. Ващенка (1960 р.), «Гуцульські говірки». Короткий словник/ За редакцією Я. Закревської (1997 р.); «Словник поліських говорів» А. Лисенка (1974 р.); «Атлас української мови» у 3-х томах (1984-2001 рр.) ( в основі – лінгвогеографія; спостереження над українськими діалектами проведено не лише на території сучасної України, а й на землях, що ввійшли до складу Білорусії, Росії, Румунії, Словаччини).