ДУША НАРОДУ

Українська мова серед інших мов

 Українська мова серед інших мов

2.1. Кількість мов у світі

Представники Французької академії наук А. Мойє та М. Коен описали 2796 мов нашої планети (1924 рік), а мовознавець М. Марр налічив 5 тисяч світових мов (1934 рік). Кількість мов, яку визнають усі вчені -3,5 тисячі. Проте „за уточненими даними, нині на нашій планеті існує 6703 живі мови, серед яких в Азії - 2165 мов (32%), в Африці-2011 (30%), в Океанії- 1302 (19%), в Америці - 1000(15 %), у Європі - 225 (3 %). Хоча багато хто з мовознавців світу ставить під сумнів таку кількість мов на планеті. Наприклад, професор Київського університету Костянтин Тищенко.

 Павличко Д. Поетичний вступ до поеми „Мойсей” Івана Франка  Урок Української. - 2005. - № 7-8. - С. 46.

 Забужко О. Уроки Міпоша // Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика. - К.: Факт,

 

називає цифру в 2500 мов, зазначаючи, що автори попередніх висновків у деяких випадках беруть до уваги не тільки мови, а й діалекти. Головним доказом  український мовознавець уважає кількість мов світу, якими перекладено Біблію. За даними вченого, Святе Письмо перекладено на сьогодні 1017 мовами”9.

Якщо навіть ми беремо показник, що мов 2,5 тисячі (за К. Тищенком), то, за кількістю мовців, мови розподілені так:

  • 1-ше місце - китайська;
  • 2-ге - іспанська;
  • 3-тє - англійська;
  • 21 -ше - українська;

 

  Костянтин Тищенко, засновник єдиного в світі Лінгвістичного музею, матеріали для якого він почав опрацьовувати ще з 60-х років, зібрав записи різними мовами - від чукотської до африканських, від норвезької до японської”. У музеї майже повністю представлені мови Європи і всі українські говірки.

„У таблицях Лінгвістичного музею Київського національного університету ім. Т. Шевченка за кількістю мовців вона займає не 21 місце, як вважає Д. Кристал, а 26-те, бо директор музею К. Тищенко визнає не одну, а більше китайських мов” (Радчук В. Параметри і взаємодія мов // Дивослово. - 2005. - № 6. - С. 40).

Проте за наступні півстоліття англійська мова опуститься в рейтингу найпоширеніших мов світу з третього місця на четверте, стверджує лінгвіст Девід Гредол. До 2050 року, згідно з обрахунками вченого, китайська мова залишиться найпоширенішою мовою світу. Друге місце посядуть і гінді й урду - вони будуть головними для 73,7 мільйонів осіб. Услід ітимуть арабська (72,2 мільйона) і тільки потім англійська з 65 мільйонами англійськомовних людей. Нині англійською мовою розмовляє понад 500 мільйонів осіб, китайською - 1 мільярд 200 мільйонів. До речі, поряд зі світовими мовами існують і „мови-карлики”, якими спілкується не більше, ніж тисяча осіб, наприклад, лівська мова, 200 носіїв якої живуть в Латвії.

 Цікавинки

„Лінгвосфера Землі є ціле, і суворий закон системи означає, що зміна в одній її ділянці рано чи пізно в певний спосіб конче позначиться на решті, навіть на її закутках. Цікаво й те, що за 40 років - від 1985, коли землян було 5 мільярдів, до 2025, - іспанська за людністю випереджає англійську, арабська вивищується з шостого місця на четверте, турецька - з двадцять п’ятого на дев’ятнадцяте. Тоді як німецька з десятого місця опускається на двадцяте, японська - з дев’ятого на сімнадцяте, російська - з восьмого на чотирнадцяте” (Радчук В. Параметри і взаємодія мов // Дивослово. - 2005. - № 6. - С. 41).

 " учені б*ють на сполох, щонайменше половина з 6800 наявних сьогодні мов можуть зникнути вже до кінця століття. Підраховано: «дрібніші" мови зникають що два тижні, а бувають роки, коли й щотижня іде у безвість якась з мов... А з мовами гинуть культури, місце яких залишається порожнім... згасання кожної мови с ще одним кроком до вселенської ентропії, а мововбивство (лінгвоцид) мало б каратися як найбільший почин проти людства". Пор.: „сьогодні 70 % населення землі розмовляє усього 40 мовами” (Півперак С. З мовами вмирають досвід і майбутнє // Урок Української. - 2008. - № 1-2 -С. 66-67).

2.2. Конкурс мов

1934-го року у Парижі відбувся конкурс мов". Аби визначити місце мови в світі, до увалі брали такі показники:

•фонетична розкіш,

•фразеологічне багатство.

•словотвірні можливості,

•синтаксична гнучкість.

На той час відбуваються трагічні події: у центральній частині України - геноцид (заборони української мови, переслідування та винищування української інтелігенції), на східній частині - голодомор (знищення основи українців- селянства). Відтак українських представників, а Україна перебувала у складі імперії СРСР, не допустили до участи в конкурсі. Однак мови посіли такі місця:

  • 1-ша: перська,
  • 2-га: французька.
  • 3-тя: українська.

 

 Третє місце (української мови) засвідчило існування чіткої й розвинутої системи мови та неабиякого багатства мовних засобів, збереженого завдяки предковічному українськомовному фольклору (який до нині існує завдяки стійкості українського мовного гена), численним пам*яткам та носіям мови.

2.3. Дані перепису 2001 року

 Про однозначність у підході до визнання державної мови свідчать дані перепису населення 2001 року. Згідно зі статисткою, українці в Україні становлять 77.8 % від загальної кількості населення (за переписом 1989 р. - 72.7 %), росіяни - 17 3 % (за переписом 1989 р. - 22.1 %). Українська мова рідна в себе на батьківщині дія 67,5 % жителів, що на 2.8 % більше, ніж за переписом 1989 р. Російську мову визначили як рідну 29,6 % мешканців України. Порівняно з минулим переписом цей показник знизився на 3.2 %, 85,2 % українців рідною вважає мову сім*ї національностей, лише 14,8 % російську

За Міжнародними стандартами, аби держава була визнана моно^ш^ою, необхідно, щоб титульна нація становила 70 % (у нашій державі 77,8 /о). Отже, державною мовою України є і має бути лише українська, яка внутрішньо досконала та історично сильна.

2.4. Становлення української мови як державної

Становленню української мови перешкоджала та обставина, що після монгольської навали в XIII ст. українські землі входили до складу різних держав: Чернігово-Сіверщина, Поділля і Київщина з Переяславщиною, а також більша частина Волині належали до Великого князівства Литовського з офіційною руською, тобто староукраїнською мовою; Північна Буковина стала частиною Молдовського князівства, де справи провадили також руською мовою; частину Західної Волині та Галичину захопила Польща, а Закарпаття - Угорщина. Проте з XIV ст. українська мова функціонує в законодавстві, князівських канцеляріях, приватному листуванні. Статут Великого князівства Литовського 1566 р. закріплює статус української (руської) мови як державної.

У XIV - першій половині XVI ст. українська мова мала значення, близьке до державного, і на землях Галичини та Західної Волині, що тоді перебували під владою Польщі'2. Руську (українську) мову вживали в судах і діловодстві, очевидно, на підставі якогось акта-привілею, що не зберігся. Королівське діловодство також здійснювали українською мовою, про це свідчить переклад українською мовою Віслицького статуту 1357 р. короля Казимира Великого. Упродовж ХГУ-ХУІ ст. українська писемно-літературна мова була поширеною на державному рівні у Молдовському князівстві. Значна частина пам’яток українського ділового стилю того часу походить з канцелярії правителів Молдови. Отже, у ХІУ-ХУІ ст. українська мова має статус міжнаціональної.

Із XV ст. (під впливом ідей Реформації") в Україні розпочато переклад Євангельських текстів староукраїнською мовою, що проникає у всі сфери суспільного життя.

Після Люблинської унії (1569 р.) майже всі українські землі перейшли до складу Польщі, і, хоч існували домовленості про функціонування української мови в діловій сфері, права української мови постійно порушували; а на сеймі 1696 р. ухвалено постанову, відповідно до якої вся документація має бути написана тільки

по-польському.

Після приєднання України до Росії (1654 р.) спеціального акта про державність української мови не ухвалено, позаяк вважалося природним вживання української. При указі (Петра І, Валуєвський циркуляр (1863 р.), Ємський указ (1876 р.)  а низка інших) , які обмежують та забороняють українську мову. Вона існує лише на Західній Україні, що перебуває у складі Австро-Угорщини.

„Року 1847 Московщина позабирала з книгарень України все, друковане українською мовою, і спалила. Року 1876 Московщина знову заборонила друкувати будь-які книжки українською мовою. Року 1881 міністр М. Ігнатьєв погрожував смертельною карою своїм урядовцям за „малейшее отступление от указа 1876 года". Року 1892 імперський уряд наказав цензорам не давати дозволу на друкування книжки українською мовою „в целях чисто государственньх”, а особливо книжок дитячих.

Немає в світі жодної мови, якою не перекладено Біблію. Кам’янець-Подільський єпископ Парфеній Левицький попросив у „Святейшего Синода” дозволу перекласти Св. Євангеліє українською. За саме прохання Синод покарав його, заславши до Сибіру, хоч перед тим дозволив перекласти Св. Письмо мовою маленького сибірського племені тунгусів” (Штепа П. Московство: його походження, зміст, форми й історична тяглість. - Дрогобич: Вид. фірма „Відродження”, 2003. - С. 235).

Кінець XVIII - початок XIX ст. - це формування нової української мови, що стала „найвищим духозведенням нації”13 завдяки творчості Т. Шевченка.

Щодо низки заборон на українських землях упродовж совєтського часу переконливо сказав Ю. Шевельов (Шерех): „Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого росіянами, у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Усі вони обмежувалися на заходах зовнішнього тиску: забороняли вживати українську мову прилюдно, цілковито або частково; накидали державну мову через освітню систему; зваблювали українців своєю культурою й можливістю кар*єри; переселяли їх на неукраїнські території, а українські землі заселяли членами панівної нації тощо. Поруч цих „класичних” метод радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських, або й живцем перенесені з російської мови. Таким чином на радянській Україні конфлікт між українською і російською мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови. Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові’*14. Крім заборон мови, тривають масові репресії проти українців (особливо 1919, 1930, 1938 рр.), закривають українські школи, відбувається винищення українських видавництв, натомість російську мову насаджують як обов’язкову в освіті, науці (також у термінології*), культурі, видавництві, адміністративній діяльності, сфері послуг та споживання. Проте мову, укорінену в суспільно-політичному і громадському житті, знищити неможливо. 1989-го р. ухвалено Закон про мови в Українській РСР, який надав українській мові статусу державної.

 

"Книжка 2" knizhka-2.docx [26,41 Kb] (cкачиваний: 0)